— Відвезіть її в операційну, — сказав Ковальський. — Я зараз прийду.

Візок рушив.

6

Клосс спізнився на чверть години. Фон Роде вже чекав і, певна річ, пояснив Клоссові, що основним достоїнством офіцера абверу повинна бути пунктуальність.

— Ви не усвідомлюєте серйозності становища, — сказав він.

Клосс мовчав. Він, безперечно, знав, що йдеться про Крука, і знав також, що не можна про нього питати, бо фон Роде аналізує все — слова й жести, а якщо почав запідозрювати або хоча б у нього закралася тінь підозри, довго про це не забуде. Роде хотів тим часом знати, що Клосс робив по обіді; довідавшись, що той не виходив з дому, він потім додав:

— Ви здивували мене сьогодні. Досі я думав, що ви добре виховані. А може, ця вульгарність трохи показна?

— Я ніяково себе почуваю, — признався Клосс, і ця відповідь здалася йому найліпшою.

— Розумію, — вів далі фон Роде. — Але це ще не причина, щоб поводитися, як дурноверхий есесівець.

“Може, атакувати? — подумав Клосс. — Може, спитати, чи не запідозрює він мене в чому?”

Однак Клосс змовчав. Мовчання не давало фон Роде жодної зачіпки. Майор мусив нарешті сказати, у чім річ. Йшлося, звісно, про Крука Сухо, мовби читаючи рапорт, Роде сказав, що сьогодні між п’ятнадцятою й шістнадцятою годинами бандити затримали автомобіль Крука. Шеф абверу має докладну інформацію про це. Виявилося, що водій, автомобіля залишився живий і дав свідчення. Це не був випадковий напад, Роде в цьому не сумнівався. Бандити чекали саме Крука. Двоє з них були переодягнені в мундири жандармів, а німецьким науковцем опікувалась якась дівчина.

Клосс ні про що не питав. Відчував на собі погляд Роде — майор поводився так, ніби чекав уточнень або додаткових відомостей.

— Бандити нарвалися на засаду, — мовив він.

— А Крук? — нарешті запитав Клосс. В його голосі чулася справжня тривога.

— Його, не знайшли, — ствердив фон Роде. — Не піймали й дівчини. — І за мить додав: — Я не припускаю, щоб вони розквиталися з ним загодя. Адже він знав усе про Х-8 і знав дату випробування. А яка ваша думка?

— Він був надто цінний для них, — відповів Клосс.

— Випробування Х-8, — мовив фон Роде, — мають відбутися з Круком або без Крука і у певний час.

— Коли саме? — запитав Клосс і одразу збагнув, що запитання було зайве.

— У певний час, пане обер-лейтенант, — повторив фон Роде.

— Чи обшукали територію поблизу лісової сторожки? — Клосс хотів якнайшвидше змінити тему розмови.

— Обшукали, — відповів майор. Потім додав: — Можливо, надто пізно. В усякому разі, у нас багато відомостей. Маємо свідчення водія машини Крука, що прийшов до пам’яті перед смертю. Він бачив партизанів і розказав нам про дівчину. Наше основне завдання, Клоссе, — знайти Крука. Я повинен мати його за і всяку ціну… і повинен також мані цю дівчину. Можливо, вона поранена.

— Що ви мені накажете робити? — спитав Клосс.

— Ми працюємо разом не перший день. Подумайте, хто міг повідомити партизанів про термін виїзду Крука з Кєльц. У Божєнтові знали про це тільки ми двоє.

— Розумію, — сказав Клосс. Голос його був зовсім спокійний. — Треба буде зацікавитися людьми в Кєльцах. Може, хтось з автомобільного батальйону Або з тамтешнього офіцерського готелю.

— Це ми теж перевіримо, — промовив фон Роде. — Дзвоніть мені через кожні дві години. Ага, ще одне. Про лікарню можете не турбуватися. Там діє мій агент, М-18. Якщо привезуть когось підозрілого, я знатиму.

— Чому ви згадали про лікарню? — Клосс ледве зберігав байдужість.

— Бо таку можливість, — пояснив фон Роде, — ви теж мали взяти до уваги.

Отже, в лікарні діє агент абверу. Ні, цього не можна було передбачити. М-18. Клосс повторював цей криптонім, швидко прямуючи темними вулицями до лікарні. М-18 уже знає. Ева вже в лікарні. Чи встиг він повідомити фон Роде? Якщо не встиг, як виявити, хто такий М-18? Може, це доктор Ковальський? Коли це він, Клосс погорів, а Ева… Що буде з Евою? А коли це одна з сестер? Хто ще працює в лікарні? Це треба негайно з’ясувати. Клосс огледівся. Вулиця булл темна, безлюдна А може, фон Роде наказав уже стежити за ним? Він іде до лікарні, хоч шеф абверу не вважає її об’єктом, над яким Клоссу треба вести спостереження. Що ж його вчинити? Шукати зв’язку з загоном Лиса? Викрасти Еву з лікарні і втекти з нею до лісу? Скільки часу треба на підготовку цієї акції? І що сталося з фон Круком? А ще ж є Курт. Курт знає досить багато, щоб Роде здогадався про решту його вчинків. Клосс уповільнив ходу і запалив. Передусім треба взяти себе в руки, передусім — жодних нерозважливих кроків. Може, є ще якийсь шанс? Якби фон Роде щось знав, він розмовляв би з ним інакше. Не сказав би йому про агента в лікарні. М-18, напевно, не може користуватися телефоном лікарні. Йому потрібно трохи часу, щоб зробити донос, в такому разі Клосс теж має трохи часу. І час вирішує зараз усе.

Доктор Ковальський починав операцію. Він квапився. Кристина принесла в операційну підготовлений інструмент, Ковальський мив руки, а потім старанно натягав на руки гумові рукавички.

— У тридцять восьмому році, одразу ж після навчання, — мовив він, — я асистував доцентові Рутковському при такій же операції. Не думав, що змушений буду робити це сам і за таких умов.

— Це важка операція? — байдуже запитала Кристина.

— Так. Пошкоджена артерія.

— Куля з гвинтівки? — Кристина спокійно розкладала інструмент. — Ця дівчина не хотіла б, напевно, довго лежати в лікарні?

Доктор кивнув і хотів щось сказати, але саме в цей час Вацлав вкотив до операційної візок, на якому лежала Ева. Поміг перенести її на стіл. Він, певно, думав, то лікар дозволить йому лишитися, бо дуже часто допомагав при серйозних операціях, але цього разу помилився. Ковальський наказав йому вернутися до кімнати чергового. Вацлав, не промовивши й слова, вийшов із зали. В кімнаті чергового розгорнув книжку хворих. Стефан зайшов так тихо, що він побачив його аж тоді, коли той став біля письмового столу. Вацлав загорнув книгу й витяг пачку цигарок.

— Закуриш? — спитав він, силкуючись приховати несподіваність.

— Який ти милий, аж любо глянути. Дай. У мене саме кінчилися цигарки. — І він розгорнув книгу хворих. — Ну то як, ти занотував ці два випадки?

— Які? — спитав Вацлав.

— Не корч із себе дурня. Цю дівчину й чоловіка.

Вацлав мовчав.

— Ти, мабуть, не все повинен записувати. — Стефан говорив дуже тихо. — А може, ти надто любиш нотатки?

— Відчепися.

— Хто асистує при операції Ковальському? — Стефан глибоко затягнувся. — Має студента медицини й не хоче користуватися з його послуг?

— Зайва злостивість, — відповів Вацлав. — Кваліфіковані сестри можуть ліпше зарадити справі.

— А дівчина виживе?

— Спитай Ковальського. Не заважай мені працювати.

— Слухаю, пане доктор, — розсміявся Стефан. Він вийшов з кімнати, грюкнувши дверима.

Вацлав лишився сам. Вернувся до книги хворих, потім підвівся й підійшов до столика, на якому був телефон — великий старовинний апарат з ручкою, як у млинка для кави. Вацлав зняв трубку з вилки, якусь мить бавився нею. Не помітив Клосса, що тихо ввійшов і кілька хвилин стояв у дверях.

— Добрий вечір, — привітався Клосс.

Вацлав кинув трубку, повернувся і вклонився. Клосс спитав про доктора Ковальського. Вацлав пояснив, що той саме оперує, й додав кілька слів від себе. Операція важка, треба зшити артерію.

— Хто ви такий? — Клосс сів коло столу й розгорнув книжку хворих.

— Фельдшер.

— Прізвище?

— Вацлав Стоковський. Студент медицини. — Голос Вацлава трохи тремтів.

— І залюбки інформуєте німецьких офіцерів. Дякую. — Він хотів ще спитати Вацлава, кого оперують, і знав, коли фельдшер скаже про Еву, то це саме той, кого він шукає, але не встиг, бо в дверях з’явився доктор Ковальський. Стягав гумові рукавички.

— Допоможи перевезти хвору в палату, — звернувся до Вацлава. Вдавав, що не помітив Клосса. Коли Вацлав зник, Клосс підійшов до лікаря.