Він помовчав і по паузі вів далі:

— Очевидно, в організмі кожної людини є механізм, який може вбивати віруси-мутанти. Але як його запустити? Для розуміння картини в цілому нам необхідні мікробіологічні дані з планети подвійної зірки типу С. Тому ми вирішили направити туди спеціальний рейс.

— Але ж там працюють наші люди. Чи ви не довіряєте їхній інформації?

— Справа в тому, що зв’язок з групою несподівано урвався. Вони не подають жодних ознак життя.

— Давно?

— З часу вашого відбуття в експедицію Р-21.

— Чому ж мене не сповістили? А втім… Ви нікого не посилали у мою відсутність до подвійної зірки?

— Нікого. Чекали на вас. Адже спеціалісти, що працюють в цій галузі, ваші люди. Ви їх добирали, і ніхто краще за вас їх не знає.

Логен уважно вдивлявся в обличчя Рокара, намагаючись уловити реакцію на почуте. Від Рокара і тільки від нього залежав успіх задуманого.

— Власне, вибору у вас немає, як немає його й у нас. Ми не можемо бездіяльно очікувати. Будь-що необхідно з’ясувати, що скоїлося з нашими людьми, й здобути зібрану ними інформацію. Від цього залежить доля всього людства.

— Гаразд. Я зроблю все, що накажете. Хто піде зі мною? Мій екіпаж втомився. Потрібні будуть заміни.

— Ми подумали про це. В рейс піде інший корабель, який уже готовий до роботи в Далекому Космосі.

— Збірна команда?

— Це добре відомий вам підрозділ Уро. Але…

— Є якісь ускладнення? — обережно спитав Рокар.

— Ми розуміємо, що слід було б віддати вам усю групу перших випускників по третій цивілізації, та, на жаль, більшості з них на Кіфі зараз немає — вони в галактиці Е-13. Тому я можу дати вам лише двох із цієї групи. Один уже в штаті команди, другий піде стажистом. — Логен звівся на ноги.

— Коли вилітаємо? — Рокар теж підвівся.

— Зробимо так. Передусім ви ознайомитесь з останньою інформацією. Я вже викликав Уро. Разом з моїми помічниками, — він кивнув у бік військових, — вам слід ще раз уважно розглянути запропонований маршрут, враховуючи можливі екстремальні ситуації. Нагадую, робота, як і раніше, провадиться з грифом “особливо секретно”. Хоча, скажу відверто, у мене таке передчуття, що найближчим часом нашим сусідам на Ерасі стане відомо про відкриття третьої цивілізації. Отже, необхідно поспішати. Деталі обговоримо пізніше.

Розділ другий

Коли великий космічний корабель у польоті, його екіпаж живе за особливими законами, і розклад чергування членів екіпажу не вкладається в звичні добові ритми. Тут час плине не так, як на планеті, хоча люди цього й не відчувають. Та й важко назвати польотом ті стрибкоподібні переміщення в просторі, які можна порівняти хіба що з людською думкою: вона здатна виникнути ніби з нічого і тут-таки канути в Лету.

З відкриттям і освоєнням матеріальних переходів зникло уявлення про плавність та стрімкість, з якими раніше пов’язували політ. Тепер мають на увазі саме періоди переміщення — великі й малі. Адже час, цей незмінний супутник простору, втратив непорушну рівномірність, став керованим, а поняття про швидкість як мірило руху втратило сенс.

“Чому світ влаштований саме так, а не інакше? — Ніо часто замислювався над цим. — А що як він влаштований саме інакше, та ми ще не розуміємо цього?”

У тихі вечори, якщо можна так назвати відтинки часу між кінцем робочої зміни і сном, — адже на кораблі, як і в космосі, немає ні дня, ні ночі, — Ніо уявляв населені живими істотами світи, що несуться з фантастичною швидкістю в безмірному просторі невідомо куди. Навіть намагався осягнути невловимий час, який на цьому велетенському дредноуті “Стор-027”, військовому розвідникові, призначеному для наддалеких рейдів, у періоди стрибків плив назад. Він уперше потрапив у Далекий Космос, і його дивувало все.

Ніо поки що не включили у графік роботи експлуатаційної служби корабля. Він мав лише дублювати дії оператора комп’ютера, який збирав і обробляв медичні тести — функціональні параметри організму членів екіпажу.

Правду кажучи, роботи було мало і більшу частину часу хлопець тинявся без діла. Він приохотився вилежуватись у ліжку, обладнаному спеціально для відпочинку в невагомості. От і зараз, ушившись з операторської в каюту, збирався почитати взяту в бібліотеці книжку про мандри.

Він саме вмостився в своїй своєрідній постелі, коли зненацька щось неголосно клацнуло. Ніо насторожився. Згідно з програмою робіт сьогодні на кораблі не повинно бути жодних сторонніх звуків. О цій порі майже весь екіпаж після чергового стрибка-переходу відпочивав. Назавтра передбачались планова перевірка механізмів, проведення орієнтації й маневрування корабля в просторі. По тому приступлять до накопичення енергетичного потенціалу і фізики почнуть готуватися до так званого стягування простору в просторово-часовий тунель для наступного стрибка в іншу галактику.

Ніо підвівся. Він вирішив зазирнути в шахту, що з’єднувала бокси в цій частині корабля: адже там щось клацнуло.

Він потягнув на себе ручку вхідного люка — кришка не піддалась. Але ж її притримувала звичайна магнітна засувка-замка там не було. Ніо щосили, впершись ногами в підлогу, кілька разів смикнув ручку на себе. Кришку ніби припаяло. Машинально він натиснув на одну з клавіш дисплея-інформатора. Екран не засвітився, але безпристрасний голос електронної машини нові” домив: “Розгерметизація в жилому блоці номер шість”. Апарат не промовив потрібного слова “тривога”, не повторив, як належить, інформацію, а просто замовк.

Голова в Ніо пішла обертом. Блок номер шість був саме тим, у якому містилась його каюта. Він сквапно натиснув на червону кнопку негайного повідомлення чергового оператора.

Відповіді не було.

Не гаючи й миті, хлопець відчинив відсік медичного модуля, що межував із каютою, й усією долонею натиснув на сенсор виклику невідкладної допомоги.

І знову-ні відповіді, ні сигналу, що виклик прийнято.

Медичний модуль був розрахований на двох і другим боком примикав до каюти сусіда. Ніо помітив, що двері туди прочинені, й зазирнув усередину. Каюта була порожньою.

Коли Ніо повернувся до себе в каюту, екран дисплея світився сріблястим світлом — по ньому повзли колонки цифр, що засвідчували функціонування систем корабля. Все було в нормі. Він іще раз потягнув на себе ручку вхідного люка. Вона легко піддалась. У шахті нікого не було.

Читати, звісно, вже не хотілось, і Ніо подався на своє робоче місце. Проходячи повз коридор, який з’єднував шахту з зовнішнім балконом, він стишив ходу. Звідси виходять у відкритий космос. Підійшов упритул до великого електронно-механічного запору. На мить уявив, що буде, коли ця брама не витримає глибокого розрідження з того боку і розлетиться. Мурахи побігли по спині.

Ніо поглянув униз і побачив на підлозі невелику зелену пластинку — інформаційну карту пам’яті для запису медичних спостережень. Це була його стара картка, якою він користувався як закладкою для книг. Дивовижа! Ще сьогодні зранку він, здається, бачив її у своєму записнику. Як вона могла потрапити сюди?

Він підняв знахідку й рушив далі.

У приміщенні, де розташовувався комп’ютер, усе було, як завжди. Технік-електронник спостерігав за роботою блоків машин, а черговий офіцер-медик — за проходженням добової програми екіпажу.

Наприкінці зміни Ніо прокрутив запис параметрів життєзабезпечення шостого блоку. Вони робились систематично — раз на триста мікроциклів. Але ті триста мікроциклів, котрі Ніо пережив після того, як щось клацнуло, повторювали цифра в цифру попередні вимірювання. І ще. З запису випливало: під час незафіксованої короткочасної розгерметизації, якщо вона була, він і його сусід перебували в своїх каютах.

Таж Ніо на власні очі бачив, що Терза там не було.