Крізь полярне коло

Вранці північний вітер посилився. Перепав короткий дощ. Все швидше розбігалися по затоці жовті піняві гребінці. Біля небокраю клубочилися фіолетові та сині хмари.

Наближався шторм. Стало зрозуміло: навіть у Чупинській губі від нього не сховатись. Заходимо в Кривозерську бухту.

День і ніч вітер не вщухав. Зло й весело шарпав він верхів’я дерев на островах, гнав на південь дрібні хмаринки.

Нарешті визирнуло сонце, затих вітер.

Поквапливо “Полярний Одіссей” вийшов з бухти й повернув до Кандалакші.

Незабаром показався острів Великий. Найбільший у Кандалакшській затоці. Заповідне місце. Тут живуть лосі, ведмеді, куниці, лисиці. В його струмках і озерах нерестяться кувжа й форель.

Всі, хто був на “Полярному Одіссеї”, давно виглядали на обрії острів Великий. Адже лежить він на тій широті, де проходить Північне полярне коло.

За давньою морською традицією на кораблі свято. Нептун і його почет випробовували тих, хто вперше перетинає полярне коло.

Холодна вода Білого моря. Та що вдієш, владика морів невблаганний.

…Лишився позаду Великий — сиві й блакитні ліси Польського півострова.

До причалу Кандалакшського порту підійшли, коли в світлу мовчанку ночі поринули і море, і чайки, і місто.

Зустріч в ефірі

Щодня на “Полярному Одіссеї” лунали вже звичні для нас слова: “Всім, всім, всім!.. На частоті експедиція журналу “Вокруг света”, присвячена Року миру…”

Так розпочинав свою роботу радист Андрій Авдишев.

Був установлений зв’язок з радіоаматорами багатьох країн Азії та Європи. І ось нарешті озвався американець.

Крізь перешкоди в ефірі його було важко зрозуміти. Ми до пуття не змогли розібрати ані його позивний, ані ім’я.

Голос далекого незнайомця із СІЛА то зникав у тріскоті й посвистуванні морзянки, то знову проривався крізь завади.

— Радий зустрічі в ефірі!.. Ще більше буду радий зустріти “Полярний Одіссей” біля берегів Америки. Адже ви йдете “довкола світу” і обов’язково побуваєте в моїй країні… Хлопці!.. Американські радіоаматори чекають на вас…

І знову тріск і шерхіт ефіру.

Незважаючи на це, Андрій плутано став пояснювати, що трапилася помилка: “Полярний Одіссей” не піде довкола світу… “Вокруг света” — це назва журналу. Але американський радіолюбитель більше не відгукнувся.

Андрій винувато розвів руками: все, мовляв, загубили…

Не знаю, почули на іншому боці земної кулі чи ні? Але було цриємпо, що в далекій Америці є люди, які ждуть нас.

Уздовж Терського берега

— Краще переждіть. Між Умбою і мисом Святий Ніс нема де сховатися від шторму, — .радили нам жителі Умби. — Немає на Терському березі рятівних бухт.

Знову штормове попередження. Ще один день чекання у затишній затоці.

Умба — старе селище. Тут мешкають рибаки, лісозаготівники, будівельники.

Йдеш дерев’яними тротуарами і бруківкою селища і відчуваєш: головне багатство Умби — ліс і море. Кораблі та човни біля причалів. Машини, вантажені колодами й дошками. Запах копченої риби. Неспішні розмови жителів Умби про штормову погоду, про лісові пожежі, прогнози на ловлю тріски.

В селищі нас приймали щиро і просто. Зустрічі з рибаками і робітниками радгоспу, з партійними та комсомольськими працівниками, з учителями й школярами. Лекції. Бесіди. Збирання підписів на захист миру.

З любов’ю розповідали жителі Умби про рідний Терський берег, що тягнеться від гирла ріки Варзуги до миса Святий Ніс, на межі Білого і Баренцового морів. Говорили про проблеми охорони природи на Кольському півострові. І, ясна річ, цро гіпотезу, що в Умбі побував Сергій Єсенін.

Поки документальних підтверджень немає. Але 1917 року після подорожі поета по Білому морю з’явилися ці рядки:

Не встревожен ласкою угрюмою

Загорелый взмах твоей руки.

Все равно — Архангельском иль Умбою

Проплывать тебе на Соловки.

Все равно под стоптанною палубой

Видишь ты погорбившийся скит.

Подпевает тебе жалоба

Об изгибах тамошних ракит.

Так и хочется под песню свеситься,

Над водою, спихивая день…

Но спокойно светит вместо месяца

Отразившийся на облаке тюлень.

Можливо, й справді вони написані після зупинки Єсеніна в Умбі. Поета цікавили легенди, казки, пісні поморів. Хіба при цьому можна обійтися без Терського берега!

В автобіографії Єсенін відмічав, що був на Мурманському узбережжі, в Архангельську, на Соловках. У ті роки судна, що курсували між цими пунктами, звичайно заходили в Умбу.

Я ходив по дерев’яних вулицях селища, сходив на каменистий пагорб, порослий соснами. Так хотілося вірити, що цими тротуарами ходив Єсенін. Зупинявся, розглядав кораблі в бухті і бачив у білій північній ночі своє, нікому невідоме, заповітне.

І в давнину, і в наш час Терський берег вабив до себе любителів народної пісні. Звідки такий самобутній снів? Напевне, тому, що творчість тут виростала в особливому, неповторному середовищі. Цьому сприяли: віддаленість від міст, постійний склад населення, міцні поморські традиції…

Тільки-но встановилася гарна днина, “Полярний Одіссей” вийшов з Умби й рушив на північ уздовж Терського берега.

Спочатку видніли соснові ліси. Берегова смуга ставала дедалі звивистішою. Піщана низина плавно відходила від моря. Далеко-далеко поміж сизих горбовин виділялися три вершини. Кимженські гори.

У гирлах рік Варзуги й Чапомки даленіли піщані.пагорби. Там інколи можна почути дивні звуки. Це співають піски.

Незабаром берег сховався за туманом. А вночі, коли вітер з нальоту розігнав бузковий серпанок, ліси зникли. Замість них одноманітно тяглася тундра. Лише в захищених від вітру місцях, річковійс долинах ріс дрібний березняк.

Горло Білого моря зустріло, як і передбачалося. Справдилися віщування нашого штурмана Олександра Захарова. Завжди спокійний, він довго спостерігав з рульової рубки за буревісниками, чортихався і говорив, що вони обов’язково принесуть негоду.

Шторм, крижаний вітер, тривожне сіре небо. Температура повітря й води чотири градуси.

Увійшли в туман.

Що може бути гірше за шторм з туманом? Особливо в горлі Білого моря, де повнісіпько підводних каменів і мілин. Зіткнення з ними — лихо для будь-якого корабля.

Пролунала команда:

— Всім одягти рятівні жилети!

Дехто поставився до цього з насмішкою. В Білому морі людина все одно не протягне більше десяти-п’ятнадцяти хвилин. Надто холодна вода.

Туман то рідшав, то ставав густішим. Часом видимість сягала доброї сотні метрів. А потім знову ледь можна розгледіти з рульової рубки бушприт шхуни.

В такі хвилини особливо виразно чулися удари хвиль. Раптом в тумані засвітилися вогні якогось судна. Врпи зникали і спалахували знову. Часом здавалося, що. саме вони і є надія, яка вабить, кличе мандрівників. Проте невдовзі ця надін остаточно згасла в тумані.

“Полярний Одіссей” йшов повільно, обережно, як сліпий паличкою, намацував бушпритом дорогу крізь шторм.

Сергій Нікулін і Саша Ніколаєв раз у раз міряли глибину жердиною і мотузяним лотом. Удар об камені міг статися будь-якої миті.

Так у тривожному чеканні добралися до острівця Вешняк. У невеликій протоці між ним і Польським півостровом — затишок. Стали на якір.

Брунатна земля в снігових плямах. Маленькі злі хвилі шмагають каменистий берег. Був відплив. З води в лічені хвилини з’являлися зелені й сині острівці.

Туман порідшав. Далина дедалі яснішала. І “Полярний Одіссей” розпочав прорив з горла Білого до Баренцового моря.

Біля мису Святий Ніс стикалися дві течії. Найпівнічніша точка нашого шляху. Течії зносили шхуну, й, здавалося, несила їй обігнути Святий Ніс. Близько двох годин “Полярний Одіссей” пробивався крізь цю киплячу перешкоду.

І все ж таки пробилися!..