Посеред усього цього фантастичного безладдя, на прегарному єдвабному килимку, для замовців вищого гатунку стояло дороге крісло з різьбленими бильцями, обтягнуте позолоченою шкірою. Контраст між рідкісною меблею і непролазними хащами мотлоху, в центрі яких це крісло було поміщено, справляв враження, що цей неймовірний хаос у майстерні алхіміка не конче потрібний, а до певної міри навіть навмисний, щоб уразити уяву простачків, які можуть сюди завітати, і впевнити їх у думці, що алхімік — чорнокнижник; і значною мірою це й справді було так, бо пан Янек не був настільки заможний, щоб міг увесь час віддаватися праці над Великим філософічним творінням — йому доводилося заробляти на хліб усілякими способами. Досі найбільшим його успіхом був так званий Смарагдовий еліксир, який він приготував за давніми халдейськими рецептами і з допомогою якого його величність імператор свого часу позбувся відомої, вельми делікатної недуги; еліксир приніс панові Янеку герб — срібне гніздо квочки на золотій курячій ніжці на чорному тлі — і дворянський титул. На жаль, імператор, себелюб і дріб’язкова людина, зберіг за собою право користуватись цим еліксиром і пригрозив панові Янеку, що коли той відкриє таємницю ліків, він поведеться з ним більше ніж жорстоко — дасть вказівку канцелярії Святої інквізиції поцікавитись його діяльністю, що для алхіміка практично означало б катівню і смерть на вогнищі. А що з самого дворянського титулу не проживеш, то пан Янек Кукань із Кукані змушений був інколи блукати й слизькими та негідними його амбіції стежками — готувати примочки для виведення веснянок та бридких кущиків волосся, що мало добрий збут при дворі, і кит для горщиків, який у нього купували мандрівні ремісники, давати поради добрягам, котрі приходили до нього, як до чарівника, щоб він поворожив їм на скляній кулі або на долоні чи закреслив у календарі дні, коли їм щаститиме, і купували ліки проти моровиці, пристріту, зачаття, бородавок і невезіння в картах. Відвідували його й майбутні породіллі, щоб він сказав їм, хто в них буде, — з цією метою він користувався гранованим кришталем: підвішений на нитці над лоном жінки, кришталь повертався праворуч, якщо мав народитися хлопчик, і ліворуч, якщо мала народитися дівчинка; зверталися до нього й власники садиб, щоб він з допомогою вербового прутика відшукав їм воду.

Та тепер, коли в його щільно запаяній колбі визрівала квітка Філософічного золота, яка сповіщала про себе давно очікуваною червоною барвою, надходив край цим неприємним і принизливим мукам і, навпаки, наближався час, коли, як мовилось в одній англійській комедії тих часів,[2] пана Янека обмахуватимуть страусовими перами, десятьма в одному віялі, й подаватимуть йому всякі їства на агатових тарелях, оздоблених золотом, смарагдами, сапфірами та рубінами.

Як легко здогадатися, час Петрового приходу на світ припадає на той 15** рік, чи на 15**, чи навіть на 15**, коли, якщо нас не зраджує пам’ять, француз ішов війною проти іспанця, який, наскільки ми можемо розібратись у цій колотнечі, воював також проти турків, а ті, в свою чергу, — проти угрів, що вже недалеко від нашої землі, отож від цього в нас панували і страх, і лемент, тим часом як італієць був на ножах з французом, який боронився від англійця, а поляк бився з татарином, німець гострив зуби на датчанина, до того ж католики знищували протестантів, а протестанти — католиків; коли морові пошесті змінювалися епідеміями віспи, й Коли земля тріскалася від спеки, й коли її заливали тривалі дощі та повені, а люди стогнали під тягарем дедалі сутужніших податків, і всі в один голос запевняли, що такого лихого століття не було ще за всю історію, а того, що випало на долю тодішнього покоління, не звідав ще ніхто в світі.

Та це тільки так, між іншим, бо пан Янек Кукань із Кукані по—філософському нехтував загальною суєтністю й був далекий від чвар, і скнарості, і потерпань, і заздрості, і всією силою свого незвичайного розуму зосередився на Великому творінні. Як уже мовилося вище, це Велике творіння входило в свою завершальну стадію, але ще важко було сказати, як довго ця остання стадія триватиме — може, день, а може, тиждень, місяць або місяці; вчені книги, в яких розповідалося про пошуки Каменя філософів, у цьому пункті, так само як і в безлічі інших, дуже неодностайні й туманні і сходяться тільки в одному: в цій завершальній фазі визрівання Каменеві філософів треба приділяти особливо пильну увагу. Тож панові Янекові не залишалося нічого іншого, як пильнувати, підтримувати в пічці вогонь, вірити, уповати й надіятись.

Терпляче виконуючи все це, алхімік поринав також у приємні роздуми про поєднання в часі двох народжень, які його ощасливили й чиїм творцем він був, — про народження дорогоцінної матерії, яке відбувалося зараз на його очах, і про народження синочка, яке щасливо закінчилося; і, трохи захмелілий від свого подвійного батьківства, вчений не вберігся від дещо фривольної думки — його суворо стиснуті вуста мимохіть скривила радісна усмішка: «Наскільки легше пустити на світ дитя, ніж винайти Камінь філософів!»

Ця думка була не лише фривольна, але врешті—решт могла видатися навіть божевільною, бо вчений таким чином прирівнював одну до одної дві події, які не мали між собою нічого спільного; у випадку народження дитяти можна було говорити про його народження в повному і первісному значенні цього слова, а в випадку Каменя філософів — тільки в значенні переносному. Та насправді це не так — адже й Камінь філософів терпів справжні муки народження, бо й він, так само як і дитя, виник не інакше як шляхом вінчання і змішання двох начал — чоловічого і жіночого. Чоловіче начало заступає тут Філософська сірка, що, звісно, не має нічого спільного з сіркою звичайною: її з великими труднощами добуто з чистого золота, котре являє собою матеріалізацію тепла, що міститься в землі і в вогні, а мовою алхіміків вона одержала самі тільки чоловічі назви, наприклад: Зміїний самець, Король, Чоловік, Дух, Діяч, Безкрилий дракон або Червоний лев. Жіночим началом, з яким Філософська сірка з’єдналася під час Шлюбу, коли роль священика виконувала Філософська сіль, була Філософська ртуть, екстрагована зі срібла, матеріалізована волога, що міститься в повітрі і в воді, — вона називається Вірменською сукою, а також Лілеєю або Білою манною, Лоном, Молоком, Білою дамою, Мінливою порою плюс цілою низкою інших, не менш дивних назв, котрі розпалюють уяву. Дитя народжує мати, запліднена батьком, якого теж народила мати; і чотири стихії, з яких виник цей світ, себто земля, вода, вогонь і повітря, чиїм найдорогоціннішим дериватом[3] є Камінь філософів, самі виникли із світлової Пратуманності, котра називається Матір’ю.

Отже, лукава алхімікова думка, яка пробилася з глибини його вченості, була цілком виправдана, бо під час сотво—ріння Світу, Філософського каменя і Дитяти йшлося про одне і те саме. Певна річ, те неймовірне напруження, якого, на відміну від сплодження дитяти, вимагає створення Каменя, виникає тільки тому, що людина — вельми невмілий алхімік порівняно з алхіміком божественним, чию присутність відчуваєш у кожному живому організмі і якого Арістотель називав «ентелехія» і «Paracelsus archeus», отож пан Янек спокійно може називати його «алхіміком — безвісним майстром і постійним гостем», якому все відомо, навіть те, що йому ще належить пізнати, і який непомильно керує процесами в людському організмі, старанно підтримує в ньому температуру на належному рівні й биття серця в належному ритмі, чітко відділяє шкідливе від корисного, а в жіночому лоні, неоковирною подобою якого є пічка «атанор», точно регулює процес визрівання й зросту нового індивіда. «Боже ти мій, — зітхнув пан Янек, — яке це диво! І як милостиво й завбачливо з твого боку послати мені наступника в ту хвилину, коли я пересвідчуюсь, що виснажлива праця всього мого життя не зійшла нанівець!»

Бо в тому, що пан Петр Кукань із Кукані продовжить справу пана Янека Куканя із Кукані, тільки за кращих умов, ніж було послано долею його батькові, — не могло бути жодних вагань і виправданих розумом сумнівів.