Стривожена, вона спробувала викликати Евізу чи Вір Норі-на. Минула година, поки на екрані, нарешті, з’явилася Евіза, вдягнена по-вечірньому, в дуже відкритій сукні, яка тісно облягала тіло. Тканина аметистового кольору відтіняла її топазові, широко розставлені очі й яскраво-червоні губи.
Евіза Танет заспокоїла Чеді: Фай Родіс покинула сади Цоам і мешкає зараз у старому Храмі Часу, розташованому у горішній частині міста й перетвореному на сховище стародавніх книжок. Евіза жила біля Центрального госпіталю і могла вільно з’єднуватися з Родіс. Чеді домовилась зустрітися з Евізою за чотири дні по тому, як Евіза побуває на міжміській конференції лікарів.
— Приходьте зранку, Чеді, — сказала Евіза, — ми пообідаємо в їдальні госпіталю. До речі, де ви харчуєтесь?
— Де припаде у моїх мандрах по місту, в першій, що трапиться, їдальні.
— Треба обрати постійну їдальню, ту, де краще годують.
— Скрізь однаково погано. «Кжи», що працюють у їдальні, не люблять свою роботу. Цасор каже, що вони, як це… крадуть. Беруть собі усе найкраще.
— Навіщо?
— Щоб з’їсти самим, віднести сім’ї, обміняти на квадратики… гроші. Тому їжа й несмачна!
— Мені здається, ваша подруга помиляється. Тут, на Тормансі, люди настільки налякані Століттям Голоду, що намагаються виробити якнайбільше їжі з кожного продукту, додаючи до нього неїстівні речовини. Таким чином вони псують натуральне молоко, масло, хліб і навіть воду. Звичайно ж, така їжа не може бути смачною, часто вона просто шкідлива, звідси й величезна кількість хвороб печінки та кишечника.
— Ось чому тут така несмачна вода. І розливають її марно. Хіба не краще використовувати її ощадливо, але робити смачнішою? — промовила Чеді.
— Тут на кожному кроці зустрічаються речі, що суперечать здоровому глузду. Увечері вони вмикають на повну потужність телеекрани, музика гримить; надриваючись, щось говорять спеціальні величальники, демонструють фільми, хроніку подій, вбивчі спортивні видовища, а люди займаються своїми справами, розмовляють зовсім про інше, намагаючись перекричати передавачі.
Евіза допитливо глянула на Чеді, але та не знайшла пояснення.
Хіба можна було зрозуміти дії, спричинені жахливим егоїзмом: брутальність у спілкуванні, недбальство в роботі й мові, прагнення отруїти й без того гірке життя ближнього? Водії незграбних транспортних машин вважали, наприклад, доблестю промчати вулицями вночі з галасом і гуркотом. І тут прин-цип нелюдського здешевлення перетворював ці машини на смердючі страхіття, які вивергають димову отруту й терзають слух. Навіть прості інструменти для роботи на Тормансі були зроблені абияк, без будь-якої турботи про нерви робітника і сотень людей. Чеді не змогла описати все неподобство вищання механічних пилок, свердел, вбивчий гуркіт молотків і скрегіт лопат. Довелося зробити спеціальний запис цих звуків, дивуючись, чому не глухнуть тормансіани й не впадають у дике шаленство. Незбагненна для землян згубна будова їхніх машин була зрозумілою тормансіанам і, що найгірше, здавалась їм природною. Як в ЕРС у жертву дешевизні приносилась найвища дорогоцінність суспільства — сама людина, її здоров’я, психічна цілісність і спокій.
Часто-густо така техніка ставала безпосередньою небезпекою для життя. Тисячі переплетінь оголених для здешевлення електричних дротів (тормансіани не знали щільної конденсації у кульових акумуляторах) загрожували смертю необережним. Небезпечні хімікати щедро й недбало розсипались усюди, входили у виробничі процеси, нещадно отруюючи людей. На щастя, через брак горючих копалин припинилось подальше забруднення атмосфери.
— Не сумуйте, Чеді! — промовила Евіза з екрана СДФ. — Ми платимо не так уже й багато, говорячи словами тормансіан, щоб на власні очі побачити таке ганебне суспільство. Родіс запевняє, що вона саме так і уявляла собі ЕРС на Землі!
— Тоді що ж тут дивного? Тільки сумно, якщо пригадати даремні випробування і жертви наших спільних предків, які вже пройшли через усе це…
— Тримайтесь, Чеді! На нас чекає ще немало випробувань. Щодня тут обов’язково трапляється щось неприємне, і я не хотіла б довго жити на Тормансі, — зізналась Евіза.
Чеді почула за стіною голоси господарів, що повертались, і попрощалася з Евізою. СДФ сам поліз під ліжко. Опустивши ковдру, Чеді зустрілася поглядом з Цасор. Тормансіанка стояла, склавши руки, щоки її горіли, а в очах стояли сльози.
— Могутня Змія, як прекрасна Евіза! — промовила вона. — Навіть серце завмирає, як у маленької, коли слухала казку.
— Що ж у ній особливого? — усміхнулась Чеді.
— Все! Ти теж гарна, але вона!.. Тільки чому вона така жорстка, чому мало в ній любові й співчуття?
— Цасор! Як ти зуміла знайти стільки вад у Евізи? На Землі немає таких людей.
— Еге ж! Хоча, — дівчина замислилась, — спершу й ти видалась мені такою ж! Може, і вона інша? Але вродлива неймовірно! — І Цасор, змахнувши непрохані сльози, вислизнула з кімнати.
Чеді залишилась стояти в задумі, згадуючи зворушливу беззахисність дітей і жінок Торманса. Схвильовану дворічну крихітку, яка заламувала свої рученята в бентезі й чеканні, дівчину, що вся трепетала від перших грубощів у її коханні, жінку, яка не знала, чим уже догодити лихому коханцеві.
Всюди сльози, трепет, страх і знову сльози — така доля жінки Торманса, покірної і терплячої трудівниці, що бореться в домашньому житті з комплексом приниження. Чоловік був владикою і тираном. Гострий жаль ятрив Чеді, але діалектичне мислення нагадало їй, що покора й терпіння породжують грубість і невігластво. У примітивних суспільствах і в Темні Віки Землі чоловіки боялися жінок з розвиненим інтелектом, їхнього вміння використовувати зброю своєї статі. Первісний страх примушував чоловіків вигадували для них особливі обмеження. Щоб убезпечити себе від «відьомських» властивостей, жінку тримали на низькому рівні розумового розвитку, виснажували тяжкою роботою. Крім цього, всі тормансіани були охоплені загальним страхом, типовим для людей урбаністичного суспільства, — страх лишитися без роботи, тобто без харчів, води і притулку, бо люди не знали, де добути все це інакше, якщо не з рук держави.
Жорстокість державного олігархічного капіталізму неминуче робить почуття людей, їхнє відчуття світу дрібними, поверховими, скороминучими. Виникає ґрунт для спрямованого зла — Стріли Арімана, як процесу, властивого саме цій структурі суспільства. Там, де люди сказали собі: «Нічого не можна вдіяти», — знайте, що Стріла Арімана вразить усе найкраще в їхньому житті.
Вперше Чеді дорікнула собі за самовпевненість, з якою взялася вивчати соціологію такої планети. Їй не вистачало непорушної впевненості Евізи і глибини Фай Родіс.
А Евіза Танет у цю хвилину обдумувала свій виступ на конференції. Як не образливо, не викликаючи почуття приниження, розповісти лікарям Торманса про гігантську силу земної медицини на відміну від вражаючої бідності їхньої науки?
Вона вже бачила лікарів-подвижників і героїв, які працювали, не шкодуючи сил, день і ніч, боролися з убогістю госпіталів, з невіглаством і грубістю нижчого персоналу, що ненавидів і проклинав свою роботу, мало оплачувану, брудну, непочесну. Хворі здебільшого були з «джи», а нижчий персонал — «кжи». Ці різні класові групи ставились одна до одної з ненавистю, що трагічно позначалося на хворих. Як правило, родичі докладали всіх зусиль, щоб допомогти хворим подолати хвороби вдома. З хірургією це було неможливо-задушливі, переповнені палати післяопераційних хворих з їхнім специфічним запахом довго снились Евізі, перебиваючи її мрії і спогади про Землю.
Евізі дали притулок інженери з класу «джи», люди, які стояли на вищому щаблі ієрархічної драбини. Тому й кімната й ліжко у неї були трохи просторіші, аніж у Чеді. Кожен щабель в ієрархії Торманса відзначався якимсь дрібним привілеєм — розмірами квартири, кращим харчуванням. Евіза із здивуванням спостерігала, з якою люттю люди змагалися за ці нікчемні привілеї. Особливо старалися пробитися до вищого прошарку сановників, стати «Змієносцями», де привілеї зростали до максимуму. Вдавались до обману, наклепів, доносів. Підкупи, рабська запопадливість і звіряча ненависть до конкурентів — Стріла Арімана несамовито відкидала з дороги порядних і чесних людей, примножуючи негідників серед «Змієносців»…