— Що ж, — цілком серйозно відказала Петрова, — якщо ти справді будеш хорошим лікарем, то я охоче піду до тебе стажувати.

Коломійцеві це дуже заімпонувало. Про себе він негайно ж вирішив, що через п’ять років він так чи інакше, а буде-таки хорошим лікарем. Сахно дивилася на Петрову трохи насмішкувато. Можливо, її вкололо те, що Петрова обрала саме медицину, а не, скажімо, агрономію.

— Чому ти вирішила бути саме лікарем, а не… інженером, скажімо? — поцікавилася вона.

— Ти розумієш! — захопилася Петрова. — Оці дні, які я кручуся тут, оці всі ідеї, проблеми, які я почула… Розумієш, я зараз збагнула, що саме цими ідеями я цікавилася вже давно, тільки не вміла це усвідомити. Розумієш, мене, скажімо, завжди захоплювали проблеми боротьби із смертю, проблеми продовження життя, проблеми відмолодження!

— Що ж, — протяг Коломієць з дуже компетентним виглядом, так, немов був він уже не студент останнього курсу, а вже з п’ять років відомий хірург. — Що ж, це дуже цікаво. Між іншим, ти знаєш, відмолоджування зовсім не обов’язково робити через статеву сферу? його можна робити і всякими іншими способами. Наприклад, хоч би й переливанням крові. От, скажімо, Богданов, що слідом за Щамовим взявся до переливання крові у нас в СРСР. Він переливанням крові лікував проти старості, проти втомлення організму, він відмолоджував його. Він зробив собі самому щось із десять переливань, бувши цілком здоровим, і…

- І на одинадцятому вмер, — єхидно підкинув Думбадзе. — Будучи до того цілком здоровим. — Потім зразу посерйознішав. — Слухай, Коломійцю, дівчина тільки висловила бажання стати медиком, а ти вже тягнеш її на стежку найнебезпечнішого лівацького ухилу в медицині. Богданов тому й загинув, що він неправий, його механістична теорія “фізіологічного колективізму” — антимарксистська, антиматеріалістична. Власною передчасною смертю він її розбив, заперечивши те, що хотів довести. Перетворення переливання крові на метод відмолоджування теж ідея, ще зовсім не ясна медицині, як і взагалі вся справа відмолоджування.

— Ну, знаєш! — затявся Коломієць. — Зрештою кожна хірургічна операція, особливо операція внутрішніх органів, безперечно, є акт відмолодження!

— В тому разі, звичайно, — посміхнувся Думбадзе, — якщо оперований не вмер одразу після операції…

Коломієць обурено зірвався.

- І це говориш ти, хірург!

— Я пожартував.

— Хірург не має права жартувати!

— Навпаки, він повинен підтримувати веселий настрій у своїх пацієнтів.

Сахно спинила їх обох, що вже розбалакалися надто голосно.

— Тихо, — спинила вона їх, озираючись на двері операційної. — Ви не вважаєте, що доктор Гальванеску надто довго сам і нікого не кличе?

Всі на хвилину спинилися і прислухалися. За дверима асистентської все бубоніли два голоси, перебиваючи один одного. То сперечався з професором доктор Івановський. Ось він сказав щось надто гостре. Професор гримнув кулаком об стіл і зірвався. Ось він пішов до дверей і взявся за ручку. Кінець! Вони посварилися. Ні. Професор знову вернувся назад. Два голоси забубоніли знову, ще настирливіше.

За дверима операційної було зовсім тихо. Навіть не бряжчали хірургічні інструменти. Черговий персонал стояв під дверима операційної, готовий щосекунди побігти туди на перший поклик. Але доктор Гальванеску не кликав нікого…

По недовгій паузі приятельська розмова відновилася.

— Розумієш, — сказав Думбадзе, — вся справа в тому, як розуміти саму ідею відмолоджування. Юнак, хворий на тяжку непоправну недугу, розуміє ідею відмолоджування як позбавлення від цієї хвороби, не більше. Сорокалітня кокетка хоче відмолодитися, щоб знову стати красивою, привабною та молодою. Дев’яностолітній дід прагне відмолодження, щоб жити ще дев’яносто років… Ні одного з них сучасна медицина задовольнити не може. Ні цілком ліквідувати хронічну хворобу, ні повернути молодість, ні зробити людину безсмертною. Але часткове відмолодження, часткова інтенсифікація життьових процесів доступна вже й сучасній медицині, і то — різними способами…

— Наприклад? — дещо глузливо, із скепсисом безпідставним, але цілком зрозумілим в студента останнього курсу медфаку запитав Коломієць.

— Ну… геліотерапія, вміле використання клімату, нормальна праця і нормальні умови побуту! Здорове життя! Здоров’я! Ось найперший спосіб лікування і відмолоджування!

Петрова сердито смикнула плечима.

— Ну, знаєш, ти хоч і лікар, а починаєш верзти дурниці. Ми говоримо про відмолоджування старих та лікування хворих, а ти плетеш чортзна-що. Відмолоджувати молодістю, а лікувати здоров’ям? Так, чи що?

Але Думбадзе поглянув на неї іронічно.

— Ти певна, що встругнула здоровенного дотепа? Мушу тебе розчарувати, дитинко! Це, коли хочеш, — основа медицини, сенс медичного світогляду.

— Світогляди ще різняться за класовою ознакою! — останнім аргументом спробувала збити його Петрова.

Але Думбадзе на це весело ляснув її по плечу.

— Отож-бо й є, товаришу райсек! Це є сенс пролетарського світогляду в медицині.

Тут Петрова нічого не могла сказати. Вона відчула, що не компетентна. Чуттям їй хотілося дати свою згоду на такий простий і привабний сенс такої складної та страшної науки, як медицина. Але ж насамперед вона мусила осягнути це досить складне формулювання розумом. Вона озирнулася на Коломійця, шукаючи в нього підтримку.

Але Коломієць був захоплений іншим. Він мріяв.

— Безсмертя! — мріяв він, розкинувшись на ослоні. — Ви уявляєте собі, товаришочки, як це було б прекрасно! Жити, жити і не вмирати! Красота! Живеш без кінця і Краю! Ху, аж страшно!..

Але його перервала Сахно. Вона дуже хвилювалася, поглядаючи то на двері асистентської, то на двері операційної. І там, і там було зовсім тихо.

— Що він там ворожить? — зиркнула вона на двері операційної. — Мені здається, він там нічого не робить. Ви ж розумієте, не чути навіть дзюрчання рідини, виточуваної до миски. Пам’ятаєте, як це було голосно, коли ми відживлювали його самого?..

Справді, це було дивно. Тиша в операційній вже непокоїла не тільки Сахно. Черговий персонал, що стояв коло дверей, теж нервувався. Лікарі і сестри переминалися з ноги на ногу, топталися вздовж порога, перешіптувалися, припадали вухом до дверей. Минуло вже з двадцять хвилин, а доктор Гальванеску не тільки не кликав нікого на допомогу, а й взагалі не виявляв ознак життя.

— Безсмертя! — мріяв тим часом далі Коломієць. — Які дурниці! Воно й неможливе, й ні до чого! Це ж жах бути безсмертним! Не могти ніколи вмерти! Ти розумієш, Петрова! Бррр… Але пожити ще трохи — це да! Справді, це ж страх, як мало живе людина! Вона живе менше, ніж могла б жити. Ти розумієш, Петрова? Мечников довів, що людина пересічно живе тільки половину свого життя! Через хвороби, надмірну працю, погане харчування, ненормальність побутових умов, зловживання різні вона втрачає половину свого життя. Звідси і цей дурний страх смерті. Твій організм зношений уже, він далі не може жити, але твої душевні сили ще не віджили себе…

— Ти знову впадаєш в ідеалізм, друже, — ліниво протяг Думбадзе. — Якщо зношується твій організм, то зношуються і твої душевні сили. Геніальний аналітичний розум Мечникова не робив з цього ніякого філософського синтезу; філософські висновки належать тільки тобі.

— Слухайте, друзі! — зірвалася Сахно. — Я піду до операційної і подивлюся, що він там робить! Так же не можна. Вже двадцять хвилин! А може, йому самому зробилося погано! Він же такий ще кволий. Він міг зомліти!

Але в цей час раптом широко розчинилися двері асистентської. На порозі стояв професор.

— Де хірургічна сестра? — гукнув він.

Всі встали і посунули назустріч професорові. Що він скаже? Чим закінчилася їхня суперечка з доктором Івановським? Чи прийняв професор його доводи?

— Я тут, — підійшла хірургічна сестра.

— Будь ласка, — сказав професор. — Негайно подайте до малої операційної номер три. Доктор Івановський буде робити операцію.