Не менше і не гірше враження справляли й різні господарські заходи та пристрої. Скрізь були знаки високої техніки господарювання. Штучне зрошення, меліорація, угноєння, густа сітка добре впорядкованих доріг. Чудовий господарський двір, комори, склади, майстерні, навіть невеличкі заводи й фабрики: олійні, консервні, хімічні. Я просто скажу, що мені, молодому агрономові, ще ніколи не траплялось бачити такої високої організованості господарства. Такого маєтку я не бачила ні в одній із західних капіталістичних країн. Я була глибоко вражена і зворушена.

І попри все те цілий цей маєток разом із його господарем та самим господарством будили ще й інші, також незвичайні почуття, почуття моторошності. Так! Бути в цім маєтку, оглядати господарство, розмовляти з самим господарем, вельми вихованим і, зрештою, привітним паном, — Сахно, а за нею і всі присутні кинули оком на опудало в кутку, — було моторошно. Якийсь чудний невідомий страх сповнював ціле єство.

Я думаю, ви зрозумієте цей страх, коли я вам розповім, що в цім розкішнім упорядкованім маєтку, з його розлогими грунтами й багатьма господарськими пристроями, не було, проте… людей. Так, так! Проживши там перші дні, я не бачила нікого, крім самого господаря та його чудного, мало подібного до людини, а скоріше на механічну ляльку — слуги. Все в домі та й довкола нього було так механізовано, що не потребувало ніякої людської енергії. Там панувала енергія електрична та дотепні технічні удосконалення. Вони вам варили й давали їсти, вони вас одягали й роздягали, готували купіль, приносили потрібні речі, навіть дбали про вашу розвагу. І це було особливо моторошно! Величезний, розкішний, добре обладнаний та впорядкований маєток — і жодної людини! Ціле величезне господарство, здавалося, було організоване зовсім без людей.

А втім, це не зовсім так. Люди там були. Вони були десь осторонь, їхня присутність відчувалась, ви бачили їхні сліди, інколи навіть якась невиразна людська тінь маячила вдалині. Але ці тіні обходили далеко самий палац і близько не підходили. Коли, пригадую, першого вечора по приїзді, як ми сиділи з господарем за вечерею на терасі і раптом у глибині паркової алеї з’явився якийсь людський силует, що простував до нас, — господар ураз схопився і якимсь, тоді ще не відомим мені способом подав цій людині знак. Людський силует негайно ж і поспішно зник.

Мушу признатися, що першого ж вечора, залишившись нарешті сама, щоб лягти спати, я віддала добру данину перелякові і малодушності. Моторошне враження від першого побачення з чудним господарем так вплинуло на мене, що я ладна була негайно тікати з цього, такого привабного для мого наукового інтересу та моєї романтичної юної вдачі маєтку. Все бачене і все недобачене, всі незрозумілості, що перетворювалися через невідомість на страхіття, чудний господар, таємничий палац, безлюддя довкола — все це, ще й підсилане загадковою таємничістю зеленої місячної південної ночі, так вплинуло на мене, що першої тої ночі я зовсім не могла спати. Додам до цього, що, прощаючися зі мною на нічний відпочинок, господар ще раз нагадав мені про мою розписку, ще раз підкреслив, що без його дозволу і, взагалі, сама без нього я не мушу й потикатися далі двох стін від самого палацу, не мушу й близько підходити до його господарських приміщень, а також мушу берегтися наближатися до стіни, що оточує парк, бо вона справді заряджена потужним електрострумом. Через п’ятнадцять хвилин після цього до мене у відпочивальню подзвонив телефон. То мій шофер дзвонив мені з гаража і в досить схвильованій формі повідав мені всі свої, цілком аналогічні до моїх, моторошні враження. Він турбувався, він побоювався, що ми потрапили до якоїсь дивної пастки, він пропонував мені виїздити з цього проклятого палацу, тільки дочекавшися сонця. Це не було боягузтво, це була завбачливість. Він не був боягуз. Дальші події це підтвердили. Він виявив високу мужність у всіх дальших наших пригодах, і ми потоваришували з ним міцно, на все життя, надто коли я довідалась, що й він також комсомолець. Ах, мені буде так гірко, коли нам не пощастить повернути його до повного життя!..

— Хіба… — зірвалося здивовано з уст когось із присутніх.

— Авжеж. Це він і є. Молодший із тих двох. Комсомолець Чіпаріу. Меткий шофер і чудовий хлопець! Це він разом із старим Ионеску врятував мені життя. Старий столітній рибалка Йонеску — це той, другий. Він перший застеріг нас із Чіпаріу проти маєтку поміщика Гальванеску, ще коли ми тільки їхали до нього. Він перший подав нам і руку допомоги, коли нам довелося тікати й шукати порятунку. Він перший і загинув за нас…

— Значить, вони загинули? — запитав професор.

— Загинуть, якщо ви, професоре, та ваші співробітники не винайдете способу врятувати їх.

Тихий шелест пройшов серед присутніх, серед співробітників професора. Їхня професійна творча цікавість була розпалена вже до крайніх меж.

— Отже — таємниця!

В усьому, що я чула про доктора Гальванеску, в усьому, що спіткало мене, тільки переступила я за браму його маєтку, в усьому, що мені трапилося бачити, а найбільше — в усьому, чого я ще не бачила, я відчувала таємницю.

Таємниця хвилює, страшить, але вона родить і сміливість та зухвальство. Я не покинула таємничої та моторошної оселі і, скільки могла, заспокоїла мого приятеля шофера. І другого ж дня я не пожалкувала за тим. Дарма що перша ж ніч була сповнена багатьох несподіваних пригод, нових загадок та й… незбагненних страхів, з яких родилися різні підозри. Різні події навертали мене то на думку, що я потрапила до якогось чудно упорядкованого концентраційного табору, то на думку, що я опинилася у велетенському притулку для хворих на проказу й віднині засуджена на ціле життя зостатися тут, поміж хворих, і самій захворіти на цю найстрашнішу з хвороб півдня. Після інших пригод і спостережень я починала думати, що в особі доктора Гальванеску маю справу з якимсь чи то політичним, чи то кримінальним авантюрником.

На ранок господар виявив несподівану гостинність і запобігливість і запропонував показати мені дещо з свого господарства. Ми сіли в невеличку циклонетку і об’їхали значну частину його маєтку. Це була надзвичайна прогулянка! Які цікаві й просто геніальні застосування техніки в сільському господарстві бачила я! Які вдосконалення, які способи обробітку грунтів та вирощування злаків, овочів та фруктів! Все це чарувало мене. Господар гостинно показував усе це мені, зовсім не криючись, значно більше того, на що згодився при першому побаченні. Він навіть дозволив наблизитися на небезпечне віддалення до промислових закладів його маєтку. Вони справили на мене величезне враження. Але найголовніше, споглядаючи їх, я побачила, що помилялась, гадавши, що маєток зовсім безлюдний і що економічний секрет ведення господарства — в його цілковитій механізації, яка й відкинула всяку потребу на людську робочу силу. Це було не так! Навпаки, багато, дуже багато робітників бачила я коло промислових підприємств, майстерень, а надто — на будівних роботах. На околицях маєтку рили величезний канал. Ми не підійшли до нього близько, отже, всі роботи я мала змогу спостерігати тільки в бінокль. І тут я була вражена особливо. Мене вразив дивний, точний, майже музичний ритм організації робіт, ритм роботи кожного окремого робітника і всіх їх разом. Вони були вимуштрувані напрочуд і діяли точно, немов механічні ляльки. Я почала невиразно розуміти, що розгадку секрету організації господарства, розгадку цілої тайни цього чудного маєтку слід шукати ніде інде, а саме тут — у людині, в людській праці, в її організації та способі її використання.

Звісно, в поєднанні з найвищою технікою. І цю найвищу техніку господар також продемонстрував мені. Ми стояли з ним на пагорку серед чистого поля, за півкілометра від ділянки, де відбувалися копальні роботи. І от, не сходячи з місця, доктор Гальванеску міг впливати на хід робіт. Він віддавав накази по радіо, з невеличкого, не відомої мені, дуже досконалої конструкції, безщоглового акумуляторного іскрового апарата. І реакцію на його пересилання я могла бачити на власні очі, на ході робіт. Треба сказати, що всі свої розпорядження доктор Гальванеску розсилав по своїх володіннях здебільшого саме цим апаратом і тому майже ніколи не розставався з ним. Та ось же він! — згадала раптом Сахно і кивнула на апаратик, що поставила перед собою. — Як блискуче сконструйована річ! Я неодмінно поясню її конструкцію, якщо хтось із присутніх цікавиться радіосправою.