В 1957 р. в УРСР було 34893 школи, з них 599 — середніх технічних і 138 вузів. Року 1962 в УРСР виходило два журнали для вчителів українських шкіл: «Українська мова в школі» 25980 примірників та «Література в школі» накладом 22930 примірників. Учителів загальноосвітних шкіл було в УРСР 357300, отже, один примірник припадав на 10 учителів. 1963 року обидва журнали з’єднали в один «Українська мова і література в школі» накладом 39320 примірників. За півроку наклад зменшили до 24100[423]. Журналу «Мовознавство» вийшло за 30 років лише 18 чисел (по 120–150 сторінок), а 1963 року його закрили. Московщина пильнує, щоб не існувало українських наукових та технічних журналів. В УРСР (у Києві) виходило 29 наукових і технічних журналів, з них 16 — мовою московською, 13 — українською.

В УРСР є понад 6 тисяч середніх шкіл. Єдиний в УРСР «Украинский математический журнал» видається московською мовою накладом лише 1005 примірників. Один примірник на шість шкіл. Московщина боїться мазепинства навіть у шахах: єдиний україномовний журнал «Шахіст» (навіть без прикметника «український») Московщина закрила ще 1939 року, хоча в Україні є понад 795 тисяч шахістів.

Інститут Історії АН УРСР виготовив 1960 р. кілька бібліографій історичних праць про Україну. Московщина не дозволила надрукувати жодної. Так само не дозволила видати і «Бібліографію історії УРСР». Інститут уклав 1960 року томи «Бібліографії історичної бібліографії». Видав перший, а подальше Московщина припинила[424].

Університети в УРСР видають у Харкові: «Ученые Записки Харьковского университета», «Труды Харьковского политехнического института», «Труды Харьковского педагогического института», «Труды Харьковского инженерно-строительного института», «Записки Харьковского сельскохозяйственного института», «Сборник научных работ кафедры строительной механики», «Работы факультета инженеров землеустройства», «Труды физического отделения физико-математического факультета», «Труды объединенного семинара по гидротехническому и водохозяйственному строительству» — жодного українською мовою. Навіть в Ужгороді видають: «Доклады и сообщения Ужгородского университета». Те саме й в інших українських університетах.

В Україні надруковано 1961 року книжок: українською мовою 3850 назв (46%), московською — 4416 (53%)[425]. Московська влада в Україні хвалиться, що творів Т. Шевченка видано понад 6 млн. примірників, І. Франка — 8 млн., лише замовчується, якими є ті видання. «Кобзаря» немає жодного ПОВНОГО. Повне зібрання творів Т. Шевченка в 10 томах видано 1939 р. накладом 10 тисяч примірників. З них перших два томи Московщина «вилучила з обігу», і їх перевидано аж 1951 року вже «виправленими» московською цензурою. У «Кобзарі» видання 1950 р. не надрукували 18 творів (7% усього «Кобзаря»), зокрема, «Якби ти, Богдане», «Розрита могила», «Великий льох», «Чигирине», «Стоїть в селі Суботові», «Іржавець», «Давидові псалми», «Заступила чорна хмара», вважаючи їх за протимосковські. Нагадаємо, що московська цензура не дозволила 1910 року надрукувати лише 6 творів та викреслювала лише окремі рядки, а не цілі вірші.

Боїться Московщина й іншомовних перекладів «Кобзаря». До 1933 року існували німецький та польський переклади. Московщина знищила їх і досі не дозволила перекласти іноземними мовами, крім московської. До речі, українські емігранти у вільному світі теж і досі не подбали про переклад всього «Кобзаря» іноземними мовами. Є переклад лише вибраних творів.

У 20-томному «повному» зібранні творів І. Франка немає жодного його протимосковського вірша («Не пора», «Росіє» і т. п.), і жодної статті («До історії соціалістичного руху», «Поза межами можливого», «Що таке поступ» і т. п.).

Року 1955 надруковано книжок: в РРФСР — 86,3% усіх в СРСР, а в УРСР — лише 5,2%. Московською мовою видано навіть такі, як «История и археология древнего Киева», «Зодчество Украины», «Археологические исследования древнего Киева», « Памятники архитектуры Украины» тощо.

За 1932–1955 рр. видання книжок в РРФСР збільшили на 82,8%, а в УРСР зменшили на 9,8%. Року 1963 видано в УРСР книжок українською мовою на 13,3% меньше, ніж у 1962 р. (з 3,824 до 3,321). Але московською мовою видали в УРСР на 15% більше (4 тисячі).

Московщина зменшила 1962 р. кількість україномовних журналів з 184 до 159. Кількість україномовних газет зменшилась з 807 до 520, як і їхній наклад з 1109 тисяч до 1104 тисяч. Наклад московськомовних газет в Україні збільшився на 29982 тисячі[426].

На кожні 100 тисяч населення випускали книжок у 1960 році: Швеція — 82 назви, Австрія — 59, Німеччина — 52, СРСР — 28, Україна — 10.

Московщина пильнує, аби не існувало українських перекладачів з чужих мов. Українські переклади європейських письменників — переважно переклади з московського перекладу. Переклади 1960 року на 87 мов народів СРСР: з московської 5329 назв, а з української — 214 назви (з них 158 на московську)[427]. Український переклад навіть «Краткого курса истории ВКП(б)» не видавали аж до 1938 року.

Ми вже згадували, що ніхто в СРСР не має права видавати шкільні підручники без дозволу Академії педагогічних наук у Москві. У середніх школах УРСР переважна більшість підручників — переклади з московських, у вузах їх не треба й перекладати, бо ж мова викладання — московська. Навіть залякані українці не витримують і пишуть: «Своїх малят ми вже з першого ж класу вчимо рідної мови на матеріялі … перекладів. Перекладні твори займають найбільшу частину наших читанок. Наприклад, там українських народних казок дві, українських народних пісень — одна, творів української літератури — 15, перекладів з московської мови — 52. За 4 роки учні початкових класів читають приблизно 250 перекладів з московської мови і 60 українських казок, творів українських класиків. А в старших класах вчать дітей московських кальок, неоковирної мови, канцеляризмів тощо. Граматична неписьменність — на кожній сторінці учнівських творів. Не дивно, бо читанки рясніють мовними помилками, неохайностями стилю, жахливо спартаченою українською мовою. Такі читанки викликають у малят відразу і нехіть до української мови»[428]. «Дитвидав» видав 1960 р. 262 дитячі книжки, а серед них перекладів з мови московської — 177[429]. Певна річ, в усіх московських книжках, перекладених українською (якомога змосковщеною), вихваляється все московське і паплюжиться все українське. Не видавати цілковито підручників українською — несила. Тож друкують (в Україні) московські 100-тисячним накладом, а їхні українські переклади — 5-тисячним. Видають в Україні і переклади московською мовою українських письменників 100-тисячними накладами, а їх же українською мовою — 5-тисячним, як, скажімо, твори М. Коцюбинського[430]. Крім виданих в Україні московських підручників, ще привозять їх з Московщини щороку 12 мільйонів примірників[431]. Року 1966 видано в УРСР загальноосвітніх підручників 34,1 мільйона (московських і українських), а з Московщини привезено москвомовних 15,5 мільйона примірників[432]. Міністерство освіти УРСР розсилає школам списки книжок, що їх мусять прочитати школярі. Твори україномовних письменників міністерство наказує читати в московському перекладі[433].

Шкіл в УРСР 1962 року було 40600, у них 7300 тисяч учнів. У середніх загальних школах навчалося 3,5 мільйона, у фахових — 455 тисяч, у вузах — 526 тисяч[434]. Обов’язкової для україномовних середніх шкіл «Історії української літературної мови» видали 10 тисяч примірників — одну на чотири школи. Київська школа № 20 має 16 тисяч книжок у своїй бібліотеці. З них українською лише 480. У школі № 116 є 6136 книжок, з них українською мовою — 197[435]. У школі № 178 є 323 книжки, з них україномовних — 14. У школі № 118 — жодної україномовної. Школа № 47 має лише одну книжку В. Сосюри, та й та в перекладі московською мовою[436]. Це в столиці.