Изменить стиль страницы

Московщина влаштувала 7–22 червня 1922 р. виставку в Берліні «Голод в Росії». Там виставила таблиці, діаграми, що показували велику допомогу уряду Москви Поволжю. Американську допомогу применшувала, скільки могла. Про голод в Україні 1921 року на тій виставці не було й натяку[380]. Науково-дослідний інститут економіки АН УРСР видав велику працю. В ній про голод в Україні 1933 року немає жодної згадки, а про голод 1921 року написано: «Бідняцькі верстви села були приречені на масове вимирання. Але цього не сталося, бо радянська влада прийшла на допомогу селянству України»[381].

Наступ Московщини проти українського селянства засобами голодомору в 1921 р. не зменшив національного спротиву в Україні. Навпаки, українське селянство перейшло в наступ. Воно зброєю і саботажем добилося зменшення данини Московщині, і вона змушена була відступити, запровадивши НЕП, що визнавав селянську власність на землю і давав права приватній торгівлі та промислу. З трохи розв’язаними руками Україна за коротких 6 років (1922–1929) відбудувала своє господарство до рівня 1913 року, відкривалися перспективи ще більшого й швидшого зростання СИЛИ України.

Московщина готувалася до нового наступу. Стягнувши більше своїх сил в Україну, вона скасувала НЕП і почала запроваджувати свій азіатський соціалізм. Але й Україна, відчувши свою силу, також почала готуватися до боротьби. Заснувався Союз Визволення України (СВУ), Спілка Української Молоді (СУМ). Українська національна незалежна Церква (УАПЦ) поширилася на всю Україну. Кооперація виросла на могутню силу. Українізація шкільництва, книговидавництва дала нові сотні тисяч національно свідомої української інтелігенції. Українське селянство на кривавому досвіді побачивши московське «братерство» і московський соціалізм, не приймало всього московського. Заходило на нову московсько-українську війну. Московщина поспішила перша вдарити, поки не пізно. Насамперед — по українській провідній верстві, про що ми вже оповідали. Вдарила одразу і по українському селянству випробуваним уже способом — голодомором. Московщина одразу ж по скасуванні НЕПу вивезла 1929 року до Сибіру 1 200 тисяч найстійкіших своїх ворогів — українських куркулів. Року 1932 завезла з Московщини в Україну 50 тисяч членів КП і 150 тисяч комсомольців[382]. У січні 1933 р. Московщина збільшила відділи НКВД при МТС. Прислала з Московщини нових 3 тисячі енкаведистів. Проголосила 7 серпня 1932 р. закон про охорону «соціалістичного майна», який карав сибірською каторгою голодну матір, що збирала своїм голодним дітям загублені на дорозі зернинки чи колоски по жнивах у полі. Ніякого голоду не могло бути в Україні 1933 року, бо торішній урожай був добрий. УРСР зібрала 1932 року по 362 кг на душу населення, отже, можна було прожити до нового врожаю[383]. Але Московщина наклала 1933 року на Україну ЗБІЛЬШЕНУ данину зерном — аж 58,1 млн. тонн. Селяни виконали план у серпні. Тоді Московщина наклала в жовтні додатково ще половину плану. Заможніші селяни виплатили й це. Тоді Московщина збільшила в січні 1933 р., ще раз додатково[384], навмисне не залишила селянам насіння, щоб не поїли. На сівбу 1934 року його привезли з Московщини. Селяни не мали й зернини в хаті, і москвини забирали худобу, кури, одяг, чоботи, все, що мало якусь вартість, а людей виганяли голих з дітьми в поле взимку, забороняючи іншим селянам приймати їх до своїх осель. Уряд СРСР продав до Європи українського зерна: 1932 р. — 17,3 млн. тонн, а 1933 р. — 16,8 млн. тонн, а борошна щороку по 300 тисяч тонн[385]. За офіційною статистикою Московщина здерла в 1933 р. з України хлібопоставок 225 мільйонів пудів[386]. Загарбане зерно не встигали вивозити до Московщини, і воно гнило в купах на залізничних станціях проти неба. Енкаведисти (тоді ГПУ) стріляли кожного голодного, хто пробував «расхищать» те гниле вже «социалистическое имущество»[387]. Навіть москвин С. Максимов писав 1934 року у романі «Денис Бушаев»: «Україна вимирає з голоду, а ми, москвини, їмо білий хліб, масло, сир, солодкі печива, запиваємо вином. Ми купуємо власні авто, літні дачі. І все те мають не лише члени КП, а й нечлени».

Річний приріст населення в Україні у 1924–1927 рр. становив 2,36%. Отже, 1939 року мало б бути 38,5 мільйона українців, а статистика 1939 року показала лише 30,9 мільйона. Забракло 7,5 мільйона. І начальник ГПУ в Україні В. Баліцький доповідав, що 1933 року в Україні померло з голоду 8 мільйонів людей[388].

У містах люди не голодували, тут хліб продавали на картки. Москвини та яничари мали окремі крамниці, де всього було подостатком. Мільйони голодних селян кинулися до міста міняти вишивані рушники та сорочки на шматочок хліба своїм дітям. Московська влада не пускала їх до міста і відбирала той хліб чи рушник. Як і 1921 р., Московщина поставила в 1933 р. на московсько-українському кордоні «заградительные отряды», щоби не допустити голодних українців до Московщини, яка одержала тоді добрий урожай та ще й увесь урожай з України. Українці якось оминали ті «отряды» і в московських селах просили не дати, а продати борошна чи зерна. Московські селяни з матюками били «хахлів» і гнали їх до найближчої міліцейської дільниці. Десятки тисяч таких фактів було 1921, 1933, 1946 рр. Нехай малоукраїнські оборонці «доброго» московського народу скажуть: якщо це не московський націоналізм, то що ж воно таке? У 1921 р. Московщина ще не зміцнила своєї влади в Україні, ще боялася Європи, ще її новий уряд не визнали великі держави, тому про голод 1921 р. писала преса. У 1933 р. європейські та американські держави якраз визнали московський новий уряд. Почуваючи силу, Московщина заборонила 1933 року газетам СРСР писати про голод, а іноземцям їхати в Україну, щедро платила окремим закордонним кореспондентам, щоб вони писали, що ніякого голоду немає, і це твердили європейські та американські часописи.

Але розміри голоду 1933 р. були такі жахливі, що звістки про нього ширилися. Українські націоналісти переслали таємними шляхами до Європи фотографії жертв голоду в Україні. Європейські часописи почали їх друкувати з статтями проти московського соціалістичного уряду «робітників і селян». Європейські комуністи почали сумніватися у правдивості соціалістичної пропаганди. Московщина могла втратити свої п’яту та шосту колони у світі, і вона запропонувала голові французького уряду Е. Еріо поїхати в Україну, щоб на власні очі побачити правду. Як готували Київ для приїзду Е. Еріо, ми вже оповідали. Влітку 1933 року Е. Еріо проїхався в автомобілі Хрещатиком, побачив добре зодягнутих і добре вгодованих, які його весело вітали; побачив вітрини крамниць, повні продуктів, різних товарів. Повернувшись до Франції, він офіційно проголосив, що голоду в Україні немає. Щоб відвернути увагу світу від голоду в Україні, було ув’язнено 1933 року шість англійських інженерів, що працювали в СРСР. Московщина вчинила над ними суд, допустивши на нього іноземних кореспондентів, і перші сторінки великих часописів США та Європи зарясніли повідомленнями про той суд, а про голод писали коротенькі замітки на останніх сторінках[389].

Дністрянці і дніпрянці, емігранти з СРСР заснували «Український комітет допомоги голодним». У польському Сеймі були послами кілька галичан, і вони звернулися офіційно до Ліги Націй з вимогою допомогти голодним в Україні. Генеральний Секретаріат Ліги відмовився, мотивуючи тим, що, мовляв, Ліга Націй не має формальних причин втручатися до внутрішніх справ СРСР, адже Москва офіційно повідомила Лігу Націй, що ніякого голоду в Україні немає. М. Хрущов на ХХ з’їзді КПРС визнавав: «Так, у 1933 році був великий голод в Україні, а ми продавали в Європу мільйони тонн українського зерна». Той Український комітет все-таки умовив Генерального секретаря Міжнародного Червоного Хреста запропонувати урядові СРСР допомогу голодним. Червоний Хрест запропонував, але уряд СРСР відповів, що жодної допомоги не потрібно, бо ніякого голоду немає. Уряди Франції, Англії, Німеччини, Польщі, США та інших християнських держав мали безліч фотографій та повідомлень про голод від своїх послів, консулів, розвідників в СРСР. Німець пише: «В міністерстві закордонних справ одної західної великодержави були дуже докладні відомості про голод в Україні 1933 року. В міністерстві закордонних справ сусідньої з СРСР держави була навіть окрема кімната, заповнена фотографіями та документами про голод в Україні»[390]. Але документи про голод в Україні 1933 року всі уряди заховали в своїх таємних архівах. Чому? Саме тоді прийшов до влади в Німеччині А. Гітлер, який відкрито почав готуватися до війни. Перелякані європейці та американці почали залицятися до Московщини, щоб відновити старий союз проти Німеччини. Отже, псувати стосунки з Московщиною заради якихось незнаних українців було невигідно. Розпачливих благань українців поза СРСР не хотіли чути ні уряди, ні суспільство християнських Європи та Америки. Два-три протести та заклики допомогти (Ф. Нансена, архієпископа Відня Т. Ініцера) потонули в океані байдужості. Такого ганебного, негуманного ставлення Європи та Америки не знала до 1933 року світова історія.

вернуться

[380]

Р. Млиновецький. «Голод на Українi».

вернуться

[381]

АН УРСР, «Сiльське господарство УРСР», Київ, 1958.

вернуться

[382]

В. Голуб. «Конспективний нарис iсторiї КПУ».

вернуться

[383]

М. Ковалевський. «Україна пiд червоним ярмом».

вернуться

[384]

Ф. Правобережний. «8 000 000».

вернуться

[385]

С. Бакулiн. «Внешняя торговля СССР 1918–1937 годов».

вернуться

[386]

А. Лихолат. «Разгром националистической контрреволюции на Украине».

вернуться

[387]

Ф. Правобережний, там же.

вернуться

[388]

«Saturne», лютий, 1956.

вернуться

[389]

М. Рудницька. «Боротьба за правду про Великий Голод».

вернуться

[390]

E. Ammende. «Muss Rassland hungern».