ПЕНЕЛОПА ВПІЗНАЄ ОДІССЕЯ

Вийшла, радіючи серцем, до верхніх покоїв старенька

Оповістить господині, що дома вже муж її любий.

Жваво коліна їй рухались, ноги її поспішали.

Стала вона в головах господині і так їй сказала:

5] «Встань, Пенелопо, дитя моє любе, – на власнії очі

Зараз побачиш того, за ким увесь час так тужила.

Вдома вже твій Одіссей, хоч і пізно, але повернувся,

Поубивав женихів він зухвалих, що дім руйнували,

Нищили наше надбання, над сином насильства чинили».

10] Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

«Матінко люба, чи розум тобі не боги помутили!

Можуть безумних вони і з великорозумних зробити

І безрозсудну людину вчинити розважною можуть.

Розум ушкоджено твій, а був він у тебе здоровий.

15] Нащо глузуєш ти з мене, коли так болить мені серце.

Мову облудну ведеш і притьмом од солодкого будиш

Сну, що усю огорнув мене, любі склепивши повіки?

Я ще ніколи так міцно не спала від дня, коли раптом

В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав.

20] Отже, спускайся назад і до нижніх вертайся покоїв!

Хай би-но інша з жінок, із моїх челядинок, прибігла

З вістю такою до мене й отак би від сну розбудила,

Я б насварила її і зразу б тоді відіслала

Знов до кімнати. Тебе лише старість від цього боронить!»

25] В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

«Я не жартую, дитя моє любе, але ж бо насправді

Дома вже твій Одіссей, кажу тобі, він повернувся, –

Це той чужинець, якого у домі всі так зневажали.

Знав те давно Телемах, що він повернувся додому,

30] Тільки розважно дотримував батькових намірів тайну,

Щоб на зухвалих мужів він помститися міг за насильства».

Вчувши таке, Пенелопа зіскочила радісно з ліжка,

Няню стару обняла й, не ховаючи сліз на повіках

1 промовляючи, з словом до неї звернулась крилатим:

35] «Люба матусю! Як щиру ти правду мені розказала

Й справді додому, як мовила ти, чоловік мій вернувся, –

Як же тоді сам-один на стількох женихів безсоромних

Міг би він руку підняти? Тож завжди їх тут цілий натовп!»

В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

40] «Цього не знаю, не бачила, тільки убиваних стогін

Чула сама. У збудованих міцно покоях сиділи

Ми перелякані, двері на засуви щільно замкнувши,

Поки з моєї кімнати мене Телемах не покликав,

Син твій, послав його батько мене тою ж миттю покликать.

45] Я Одіссея в господі знайшла, – він стояв над тілами

Вбитих, круг нього вони на долівці, утоптаній твердо,

Всюди валялись. Ти, все це побачивши, серцем раділа б.

Кров'ю і брудом забризканий, був він на лева подібний.

Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір'ї

50] Купою; тим-то великий вогонь розпалив – обкурити

Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він – покликать.

Швидше-бо йди, щоб до милого серця обом вам нарешті

Радість прийшла, бо надто багато ви горя зазнали.

Нині-бо справді збулись-таки давні твої сподівання:

55] Ось – і живий, і здоровий – до вогнища він повернувся

Й дома тебе і сина знайшов. Завдали йому лиха

Тут женихи, та помстився на них він у власній господі».

Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

«Люба матусю! Не час іще надто радіти й хвалитись!

60] Знаєш сама ти, який він у домі цім був би жаданий

Всім, особливо ж мені і сину, що ми породили.

Тільки не дуже те все вірогідне, що ти розказала,

Мабуть, то хтось із богів повбивав женихів гордопишних

В гніві на злі їх учинки та їхню пиху нестерпиму.

65] Не шанували нікого вони із людей земнородних,

Хто б не зайшов до них – злидень який чи людина статечна.

От за зухвалість таку і прийшлося їм зле. Одіссей же

Шлях до Ахеї згубив поворотний і сам десь загинув».

В відповідь їй тоді мовила няня, стара Евріклея:

70] «Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Тут чоловік твій; до вогнища він повернувсь, а ти й досі

Віри не ймеш! Яке недовірливе серце у тебе!

Отже, ознаку тобі я скажу, яку легко впізнати:

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.

75] Мила я ноги йому і, побачивши шрам, тобі хтіла

Зразу ж сказать. Та рота рукою мені затулив він

І не дозволив сказати, – завбачливий був, обережний.

Швидше-бо йди, – готова я дати себе у заставу,

А як обманюю – хай жалюгідною смертю загину! »

80] В відповідь їй тоді мовила так Пенелопа розумна:

«Люба матусю! Хоча б і яка будь досвідчена, важко

Замисли вічноживущих богів наперед угадати.

Але ходімо, проте, до сина мого, щоб побачить

Вбитих мужів-женихів і глянуть на того, хто вбив їх».

85] Мовивши так, зійшла вона з верхніх покоїв. Та дуже

Серцем вагалась – здаля розмовляти з своїм чоловіком

Чи підійти і, взявши за руку, чоло цілувати.

Переступивши поріг кам'яний, увійшла до господи

Й сіла у світлі вогнистім вона супроти Одіссея,

90] Біля стіни. А він, на колону зіпершись високу

Й погляд свій опустивши, сидів і чекав, що дружина

Скаже поважна, його на власні побачивши очі.

Довго мовчки сиділа вона із сполоханим серцем –

То, йому дивлячись в очі, знайомі знаходила риси,

95] То у лахмітті брудному його не могла упізнати.

Врешті озвавсь Телемах, і так він до неї промовив:

«Матінко, горенько-мати! Яке в тебе серце не чуле!

Нащо мого ти сторонишся батька? Чому з ним не сядеш

Поруч, ні слова не скажеш йому, ні про що не спитаєш?

100] Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Завжди у тебе було твердіше від каменю серце!»

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

105] «Любий синочку! Серце у грудях моїх мов отерпло,

Слова не можу промовити я, ні про що запитати,

Ані поглянути прямо в обличчя. Якщо ж таки справді

Це Одіссей і додому вернувсь він, то зможемо легко

Ми упізнати самі одне одного. Є в нас ознаки,

110] Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті».

Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий

І Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:

«Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй

Ще перевірить мене – хай упевниться краще небавом.

115] Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,

Мною гордує вона й не може мене упізнати.

Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.

Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину

І небагато хто месником може постати за неї,

120] Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба».

Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:

«Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий

125] Розумом ти між людей – щодо цього ніхто уже інший

З смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.

Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,

Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

ізо

<(0Т що скаЖу я Тобі, й це, по-моєму, буде найкраще: Спершу помийтесь гарненько, в хітони тоді одягніться Й хатнім служницям скажіть у свої прибиратись одіння. Хай божественний співець, узявши формінгу дзвонисту, Всіх тоді нас поведе у танці, веселощів повні, 135] Так, щоб, почувши їх, кожен вважав – тут весілля справляють, Чи подорожній ішов би, чи хто б то не був із сусідів. Треба, щоб чутка про вбивство мужів-женихів не раніше Містом полинула нашим, аніж ми укритися встигнем У загородній наш сад багатодеревний. Отам-то 140] Ми поміркуєм, яку допомогу нам дасть Олімпієць». Так він сказав, і вони наказу послухали радо. Спершу помились гарненько й хітони тоді одягнули, Вбрались ошатно й жінки; узяв і співець божественний Дзвінкоголосу формінгу, й у всіх розбудив він бажання 145] Солодкомовного співу й веселого, жвавого танцю. Ходором дім весь великий ходив з тупотіння гучного Ніг чоловіків у танці й жінок, підперезаних пишно. Тож не один говорив, почувши, що діється в домі: «Заміж, мабуть, таки хтось довгосватну взяв володарку! 150] Ну ж і зухвала! Не вистачає у неї терпіння Дбать про великий цей дім, поки муж її вернеться шлюбний». Так не один говорив, не знаючи, що воно сталось. А Еврінома, ключниця, в домі тим часом помила Великосердного плоть Одіссея і маслом натерла, 155] Зверху чудовий накинула плащ і хітон надягнула, Вроди на голову вдосталь злила йому діва Афіна, Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні, Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила, Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває 160] Й, різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений, Радує око тонкими утворами свого мистецтва, – Так вона вродою плечі окрила й чоло йому гоже. Вийшовши з купелі, був на безсмертних він виглядом схожий. Знов після того у крісло, з якого встав нещодавно, 165] Сів навпроти дружини і так він до неї промовив: «Дивна ти жінка! Між кволих жінок – тобі найтвердіше Серце дали божественні висот олімпійських осельці. Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі, 170] Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся! Що ж, постели мені ложе, матусю, нехай вже окремо Ляжу собі, – адже серце у жінки цієї залізне!» Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна: «Дивний же й ти! Не заношусь нітрішечки я, не гордую, 175] Ані занадто гнівлюсь. Пам'ятаю я добре, яким ти На кораблі довговеслім відплив од своєї Ітаки. Так, Евріклеє, вигідне сама постели йому ложе В спальні, впорядженій добре, що сам же її будував він. Ліжко внеси йому та приготуй на нім постіль вигідну – 180] Ложе м'яке, й покривала, й світлисте до них узголів'я». Мовила так, щоб випробу мужу вчинити. Та гнівно Відповідав Одіссей занадто розумній дружині: «Жінко, яке ти колюче для серця промовила слово! Хто ж бо то ліжко моє переставив? Та це було б важко 185] Й дуже умілій людині. Хіба що з богів хто, прийшовши, Легко його при бажанні на інше посунув би місце. А з-поміж смертних нікому, хоча б він і в розквіті сил був, Не пересунуть його, є-бо певні ознаки в тім ліжку, Вміло змайстрованім, – сам я, не інший хто, все спорядив це. 190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір'ї, Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона. Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив, Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив, Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши. 195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту. Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом, Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру, Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я. З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив, 200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю, Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши. Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю, Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше Місце його переніс, від оливного пня відділивши». 205] Так він сказав, а у неї і серце, й коліна зомліли, Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно. Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла: «О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди 210] Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, – Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи І на поріг би щасливої старості разом ступили. Отже, не сердься тепер і не ремствуй на мене занадто, Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала. 215] Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку, Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець Словом лукавим, – багато ж людей є, лихих на пораду. Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне, Не поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш 220] Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі Мають додому, на землю вітчизни, її повернути. Хтось із богів на учинок її наштовхнув непристойний; Не допускала раніш вона в серце засліплення й вади Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя. 225] Перелічив ти мені усі безперечні ознаки Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив, Ти лиш, та я, та одна лиш служниця моя Акторіда, Та, що віддав мені батько, коли я сюди від'їжджала, – Двері вона стерегла до затишної нашої спальні. 230] Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!» Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, – Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину. Як мореплавцям жадана земля, що з'явиться врешті В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря 235] Вщент розіб'є кораблі, злим вітром і хвилею гнані, Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни Випливе з тілом, яке солоний намул роз'їдає, Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, – Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись, 240] Рук вона білих від шиї його не могла відірвати. Так у сльозах і застала б їх, певно, Еос розоперста, Та ясноока замислила інше богиня Афіна: Довго край світу затримала ніч, а Еос злотошатну – В хвилях ріки Океану та їй не дала запрягати 245] Коней, що людові світло несуть, Фаетона і Лампа – Пару швидких жеребців, що Еос понад всесвітом возять. Так до дружини промовив тоді Одіссей велемудрий: «Ще не дійшли ми з тобою, дружино кохана, до краю Наших випробувань, труднощі будуть іще невимірні, 250] Дуже великі й важкі, що їх треба мені подолати. Так мені віща Тіресія-старця душа провістила В день той, коли я у темну оселю Аїда спускався Товаришам і собі напитати шляхів поворотних. Та чи не час нам, дружино, до ложа іти, щоб солодким 255] Втішитись сном, одне біля одного зрештою лігши». Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна: «Буде м'яка тобі постіль, як тільки її ти захочеш Серцем своїм, як тобі вже дозволили вічні богове В високоверхий свій дім і до рідного краю вернутись. 260] А як усе ти збагнув, що бог тобі вклав у глиб серця, То розкажи-бо й мені про ту випробу, – згодом, гадаю, Знатиму все я, але чи не краще раніше дізнатись?» Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий: «Дивна ти жінка! Чому наполегливо так вимагаєш 265] Все говорити? Ну що ж, розкажу, не ховавши нічого. Серце твоє не зрадіє, немає-бо тут і для мене Радості. По багатьох ще містах, він сказав, доведеться Знову блукати мені, весло своє взявши доладне, Поки людей не зустріну таких, що ні моря не знають, 270] Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють, Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких, Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють. Певну ознаку він дав, не ховавши від мене нічого: Як подорожній, мене на путі перестрінувши, скаже, 275] Що на ясному рамені я віяльну маю лопату, Можу я в землю тоді весло устромити доладне Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці – Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще – Та повернутись додому й священні складать гекатомби 280] В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють, Всім їм по черзі. Й не в хвилі морській мене смерть після того Легка спіткає, – спокійно її я зустріну появу В старості світлій моїй, навколо оточений мирним Щастям народу свого. Все й збудеться так, говорив він». 285] Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна: «Як визначають хоч старість нам кращу богове безсмертні, То сподіватися слід, що й нещасть ми позбудемось наших». Так між собою вони розмову провадили щиру. А Еврінома і няня у спальні тим часом постелю 290] Пишну уже їм стелили при світлі хиткім смолоскипів. А як м'яке вони ложе старанно для них постелили, Няня старенька пішла спочивать до своєї кімнати, А Еврінома, їх покоївка, пішла перед ними Із смолоскипом в руках, ведучи їх на ложе подружнє. 295] Як провела, повернулась назад. І з радісним серцем В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля. А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає, Ноги спинили свої і, танці спинивши жіночі, Спати усі полягали у тінями вкритих покоях. зоо От Одіссей із жоною, жаданої втіхи зазнавши, Стали потому втішатись розмовою поміж собою. Розповіла вона, скільки прийшлось їй, в жінках богосвітлій, Витерпіть, бачачи в домі юрбу женихів знахабнілих, ПІ о задля неї стількох баранів і биків убивали 305] Найдорідніших і стільки у дзбанах вина осушили. А Одіссей, той паросток Зевсів, розказував, скільки Горя він людям приніс і скільки нещасть перетерпів, – Все розповів їй. Вона ж захоплено слухала, й сон їй Не опадав на повіки, аж поки про все розказав він. 310] З того почав, як спершу здолав він кіконів, а потім Як до родючого краю мужів-лотофагів приїхав, Що їм накоїв кіклоп і як він помстивсь за погибель Доблесних товаришів, що той їх пожер так нещадно, Як до Еола прибув і його привітав він гостинно 315] Й вирядив, та не дала йому доля дістатись до краю Рідного, – бурею знову підхоплений, стогнучи тяжко, Довго носивсь він по хвилях багатого рибою моря; Як після того вони в Телепіл прибули лестригонський, Де й кораблі їх загинули, й всі в наголінниках мідних 320] Товариші, Одіссей лише втік з кораблем чорнобоким; Ще про Кіркеїні підступи й спритність її розповів він; Далі про те, як в задушну Аща оселю дістався На кораблі многовеслім фіванця Тіресія душу Там розпитати й як всіх там супутників бачив і рідну 325] Матір свою, що його породила й дитям годувала; Як серед моря почув він сирен голоси милозвучні; Як між блукаючих скель він проплив, між Харібди страшної Й Скілли, що їх ніхто із людей не минає щасливо; Як корів Геліосових товариші його вбили, 330] Як на швидкий корабель їх сірчану метнув блискавицю Зевс громовладний і всі тоді разом загинули славні Товариші, він один лише смерті лихої уникнув; Як на Огігію-острів потрапив до німфи Каліпсо, Як вона, прагнучи мати його чоловіком, тримала 335] В гроті глибокому, як годувала й зробити безсмертним Пообіцяла йому і навік нестаріючим мужем, Серця ж у грудях його, проте, вона цим не схилила; Як, перетерпівши дуже, в країну феаків прибув він, Як від всієї душі, наче бога, його вшанували 340] Із кораблем до рідного краю його відрядили, Міді, і золота, й одягу вдосталь йому надававши. Мовлячи це наостанку, у сон він солодкий поринув, Що розслабляє нам тіло й турботи сердечні відгонить. Інше замислила тут ясноока богиня Афіна. 345] В тій годині, коли, сподівалась вона, уже досить Втіхи зазнав Одіссей і від сну, і від ложа дружини, Золотошатну зорю вона ранню із хвиль Океану Вивела – світло нести для людей. Із ложа м'якого Встав Одіссей і так до своєї промовив дружини: 350] «Досить, дружино, обоє натерпілись ми вже тяжкого Лиха, ти – тут, про мій поворот многотрудний додому Плачучи гірко, мене ж, хоч і як я крізь злигодні рвався, Зевс і всі інші богове оподаль вітчизни держали. Нині ж, коли ми обоє жаданого ложа діждались, 355] Ти попіклуйся майном, що в домі лишилось у мене, Я ж – худобою, що женихи змарнували зухвалі. Сам відберу я багато, й ахеї повинні вернути Решту, аж поки усі я обори свої не заповню. Спершу за місто піду в наш сад я багатодеревний 360] Батька провідать шановного, – тяжко він журиться мною. Знаю, дружино, розсудлива ти, тож тобі накажу я: Тільки-но сонечко зійде, то й чутка по місту полине Про женихів, що їх повбивав я у нашому домі; Ти ж до верхніх покоїв іди і з служницями разом 365] Тихо посидь, не цікався нічим, ні про що не розпитуй». Мовивши це, надягнув на рамена він зброю чудову І розбудив Телемаха, і чередника, й свинопаса Та бойове наказав їм озброєння в руки узяти. Без сперечання мідні вони одягли обладунки, 370] Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли. Вже розвиднялося всюди навколо, та млою Афіна Оповила їх нічною і швидко їх вивела з міста. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОЇ ПІСНІ СОРОКОВИЙ ДЕНЬ Душі женихів, приведені Гермесом до Аїда, зустрічають там Ахілла і Агамемнона. Амфімедонт розповідає про загибель женихів Агамемнонові, який вихваляє мужнього Одіссея і доброчесну Пенелопу. Тим часом Одіссей відкривається батькові; під час обіду його впізнає Доліон та його сини. Чутка про загибель женихів викликає в місті заколот. Евпейт веде своїх спільників проти Одіссея. Одіссей залишається переможцем. Між ворогуючими за допомогою Афіни укладається мир. ЗАМИРЕННЯ Душі убитих мужів-женихів Гермес кілленійський Повикликав тим часом до себе. В руках він чудовий Жезл тримав золотий, що ним, коли хоче, то людям Склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих. 5] Ним він махнув, і, скиглячи, душі за ним полетіли. Як кажани, що зграями в темних печери глибинах, Скиглячи, носяться, щойно котрий під склепінням скелястим Раптом з їх ряду зірветься додолу, й один до одного Туляться, скиглячи, тиснулись так і вони. За собою 10] Вогкими вів їх шляхами ласкавий Гермес рятівничий. Так течію Океану вони, і скелю левкадську, І Геліосову браму світлисту минали, й країну Снів. До лук асфодельних дістались тоді незабаром, Де примари домують, знеможені душі померлих. 15] Душу Ахілла, сина Пелея, вони там зустріли, І Антілоха знайшли там безстрашного, стріли й Патрокла, Й душу Еанта, що після безстрашного сина Пелея Постаттю й виглядом був між інших данаїв найкращий. Купчились круг Ахілла вони. Незабаром підходить 20] Близько до них душа Агамемнона, сина Атрея, В смутку скорботнім навкруг його тіні усі позбирались Тих, що в Егістовім домі з ним смертну спіткали недолю. Перша до нього тоді душа Пелеїда звернулась: «Сину Атреїв, гадали ми, Зевсові ти, громовладцю, 25] Був повсякчасно з усіх героїв-мужів найлюбіший, Ти-бо мужами могутніми сам багатьма володарив В краї троянськім, де стільки ахеї нещастя зазнали. Та довелося, проте, й тобі передчасно зустріти Пагубну долю, якої ніхто на землі не уникне. 30] Краще б тобі, що мав шану таку й багатьма володарив, В краї троянському з іншими смертну спіткати недолю. Пагорб могильний тобі насипали б там всеахеї, Синові славу велику тоді ти лишив би навіки. Але ж печальною смертю загинуть тобі довелося!» 35] В відповідь мовила так до нього душа Атреїда: «Сину Пелея щасливий, на бога подібний Ахілле! В Трої убитий далеко від Аргоса ти, а навколо Сила троян полягло і ахейських синів щонайкращих В битві за труп твій. А ти – на всю велич свою, величезний – 40] В вихорі пилу лежав, про битви комонні забувши. Цілий ще день тоді билися ми і в запалі бою Не угавали, аж поки сам Зевс не спинив ураганом. До кораблів ми тоді перенесли тебе з бойовища Й там на ложі поклали, водицею теплою й маслом 45] Тіло обмивши прекрасне. Круг нього данаї юрбою Сльози гарячі лили й волосся собі обстригали. Вчувши цю звістку, з моря з безсмертними німфами вийшла Мати твоя. І такий розлігся над морем жахливий Зойк, що трепет і дрож огорнув мимоволі ахеїв. 50] Швидко б схопились вони й до міських кораблів уже бігли б, Тільки затримав їх муж, на досвід іздавна багатий, Нестор, – поради його і раніше бували найкращі. Отже, озвавсь він, добра їм бажаючи, й так до них мовив: «Стійте, аргеї, заждіть! Не тікайте, синове ахеїв! 55] То його мати в гурті нереїд безсмертних із моря Вийшла сюди – на свого поглянути вмерлого сина». Так він сказав, і стримали страх свій одважні ахеї. Доньки старця морського тебе обступили навколо З лементом тужним і в одіж нетлінну тебе одягнули. 60] Музи, всі дев'ять, навкруг голосами чудовими в чергу Скорбно співали. Нікого з ахеїв без сліз мимовільних Ти б не побачив там, – так зворушило їх муз голосіння. Цілих сімнадцять днів і ночей ми отак над тобою Плакали, смертнії люди з богами безсмертними разом. 65] На вісімнадцятий – труп твій вогню віддали і навколо Різали жирних багато овець і волів круторогих. Спалений був ти в одінні богів із щедрим запасом Масла й солодкого меду. Героїв ахейських багато В зброї ясній, круг вогню, що яскраво палав, походжали, 70] Піші й комонні, і гомін страшний від того здіймався. Потім, коли уже знищив цілком тебе пломінь Гефестів, Вранці твої зібрали ми білії кості, Ахілле, В посуд з маслом і цільним вином. Нам дала його мати, Глечик отой золотий. Дарунок це був Діоніса, – 75] Нам пояснила, – й робота Гефеста, славетного бога. Так твої білії кості лежать там, пресвітлий Ахілле, Разом з костями Патрокла, померлого сина Менойта; Поруч лежать і кістки Антілоха, якого найбільше Ти поміж друзів своїх шанував після смерті Патрокла. 80] Потім над ними високий і гарний насипали пагорб Ми цілим військом могутніх аргеїв, списами славетних, Над Геллеспонтом широким, на мисі, що в море вдається Так, щоб із моря було його здалеку видно всім людям – Тим, які нині живуть і які народитися мають. 85] Мати, в богів попросивши знадних нагород за змагання, їх серед поля змагань поклала найкращим ахеям. Бачив не раз ти, в іграх під час похорону героїв Участь беручи, як над померлим володаря тілом Ремені молодь підтягує, маючи йти на змагання. 90] Дуже, проте, здивувавсь би душею, якби лиш побачив, Що в нагороду поклала богиня тобі за змагання, Сріблянонога Фетіда! Бо надто богам ти був любий! Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди Світлою слава твоя між смертними буде, Ахілле! 95] Ну, а мені ж то радість яка із війни, що зазнав я? Визначив Зевс мені в день повороту загибель печальну З рук Егіста й моєї підступної, злої дружини». Так між собою вони розмову провадили щиру. Саме в тій хвилі гонець наблизивсь до них світлосяйний, 100] Душі усіх ведучи женихів, Одіссеєм убитих. Вдвох підійшли вони ближче, дивуючись з того, що бачать. Зразу ж душа Агамемнона, сина Атрея, впізнала Любе дитя Меланея, славетного Амфімедонта, Бо гостював він колись у домі його на Ітаці. 105] Сина Атрея душа тоді перша до нього озвалась: «Амфімедонте, як сталось, що в землю похмуру зійшли ви, Всі однолітки добірні? Ніхто, добиравши ретельно, Кращих мужів не знайшов би, напевно, у цілому місті. Чи Посейдон розтрощив вас усіх в кораблях ваших бистрих, 110] Буйні наславши вітри і хвилю здійнявши високу? Чи вас на суші де-небудь мужі повбивали ворожі В час, як корів їх ви гнали й овечі отари чудові, Чи на міста нападали, щоб їхніх жінок захопити? Дай мені відповідь, я ж бо тобі доводжуся гостем. 115] Не пам'ятаєш хіба, як прийшов я до вашого дому Із Менелаєм божистим удвох намовлять Одіссея На кораблях добропалубних під Іліон вирушати? Місяць ми цілий пливли по широкому морю, аж поки Городоборця заледве умовили ми, Одіссея». 120] Амфімедонта душа тоді знову озвалась до нього: «Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон! Те, що ти, паростку Зевсів, говориш, я все пам'ятаю І розповім про все оте щиро тобі і докладно, Як нам лихої загибелі смертне довершення сталось. 125] Сватали ми жону Одіссея, відсутнього довго. Ані відмови на шлюб ненависний вона, ані згоди Нам не давала, лиш чорну нам Керу і смерть готувала. Підступ ще й інший, проте, в лукавих задумала мислях: Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась 130] Ткати тонку величезну тканину і так нам сказала: «Юні мої женихи, хоч і вмер Одіссей богосвітлий, Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я Покрив погребний, – щоб марно прядіння моє не пропало, – Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно 135] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні, Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі, Що залишився без савану той, хто надбав так багато». Мовила це, і дух наш відважний у грудях скорила. З того часу вона ткала удень полотнину велику 140] Й потім при факельнім світлі її уночі розпускала. Цілих три роки ахеїв лукавством морочила жінка. Аж на четвертому році, як знову весна вже настала, Вряд перейшли місяці і сповнили дні своє коло, Нам розказала одна із жінок, що все оце знала, 145] Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину. І довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити. Врешті тканину велику зіткавши, вона показала Випраний чисто покров, що сяяв, як сонце чи місяць. Саме тоді якийсь бог зловорожий привів Одіссея 150] В дім свинопаса, що жив у полях на околиці дальній. Разом і милий прибув богорівного син Одіссея, – Він із піщаного Пілоса в чорнім судні повернувся. Смерть лиху женихам замишляючи, вдвох подалися В місто преславне вони. Одіссей помаленьку іззаду 155] Йшов. Телемах же далеко від нього ступав попереду. Вів свинопас Одіссея, убраного в бідне лахміття, – В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда, Що на ціпок опиравсь, а на тілі мав дране лахміття. Тим-то нікому з нас, навіть найстаршим, на мисль не спадало, 160] Щоб несподівано так Одіссей повернувся додому. Отже, і лайкою ми й чим попало у нього жбурляли. Та до часу він наші лайливі слова і побої В домі власному зносив, стійким усе терплячи духом. Та, послухаючи волі егідодержавного Зевса, 165] Із Телемахом усю він зброю зібрав пречудову, Склав у коморі її і на засув міцний зачинив там. Задум намисливши хитрий, дружині своїй наказав він Винести лук женихам, а до нього ще й сиве залізо – Нам, бідолашним, знак до змагання й початку убивства. 170] Тільки ніхто з-поміж нас не зміг тятиву на могутній Лук натягнути, – для того ми надто були недолугі. Та як великий цей лук опинився в руках Одіссея, Всякими голосно всі почали ми кричати словами, Щоб не давали лука йому, хоч і як би просив він. 175] Лиш Телемах підбадьорив і через Евмея дозволив. Лука незламний в нещастях узяв Одіссей богосвітлий, Легко його натягнув і стрілу пропустив крізь залізо. Вийшовши, став на порозі він, бистрії висипав стріли; Глянувши грізно навкруг, владаря Антіноя устрелив. «о Стогнучі стріли і в інших він став женихів посилати, Цілячись прямо, й один за одним вони падали густо. Знати було, що когось із богів своїм спільником має. В гніві шаленім по дому гасаючи всюди, обидва Били круг себе нещадно і голови їм розбивали, 185] й стогін безславний лунав, і кров заливала долівку. Так, Агамемноне, всі ми загинули. Наші там трупи, Ще не поховані, й досі лежать в Одіссеєвім домі. Рідні по наших домівках і досі про це ще не знають, – Чорну-бо пасоку з ран прийшли б вони наших обмити 190] І поховали б, оплакавши, як і годиться для вмерлих». Сина Атрея душа тоді знову озвалась до нього: «Щастен ти, сину Лаертів, умілий на все Одіссею! Жінку великих чеснот узяв ти собі за дружину. Серцем-бо чиста й умом бездоганна твоя Пенелопа, 195] Донька Ікарія. Вірна лишилась вона Одіссею З юності, мужеві свому. Отож не загине ніколи Слава чеснот її між земнородних, – дадуть їм безсмертні Співів чудесних на честь розважній жоні Пенелопі. Та не така Тіндареєва донька, що зле учинила, 200] Юних днів мужа убивши. Жахливі лунатимуть в людях Співи про неї. Лихою вона неславою вкрила Вдачею кволих жінок, хоч будуть вони й доброчесні». Так між собою вони розмову провадили щиру, Стоячи в темній оселі Аща, в глибинах підземних. 205] Ті ж з Одіссеєм, вийшовши з міста, прийшли незабаром В сад до Лаерта, оброблений гарно. Колись-то придбавши, Сам Лаерт пильнував його, трудячись в ньому старанно. Дім там стояв, а навкруг оббігала його прибудова, Де спочивають челядники, їжу їдять і ночують 210] Слуги, що всяку виконувать мусять хазяйську роботу, Там же й стара сікелійка жила, що дбайливо стареньким Опікувалась Лаертом в полях цих, далеко від міста. З словом таким Одіссей до слуг і до сина звернувся: «Разом заходьте тепер у добре збудований дім цей 215] І на обід заколіть швиденько свиню щонайкращу. Випробу я учиню у нашого батька тим часом – Чи упізнає мене він, на власні побачивши очі, Чи не впізнати йому по такій мене довгій розлуці?» Так говорив він і дав бойову служникам своїм зброю. 220] Бистро у дім вони після того ввійшли, Одіссей же Вийшов у сад многоплідний, щоб батька на випробу взяти. Та не знайшов він ні Долія, сад обійшовши просторий, Ні служників, ні синів його, – всі повиходили з саду Віття тернове збирати, щоб плотом увесь виноградник 225] Обгородить, – де шукать, їм показував Долій старенький. Лиш свого батька знайшов у саду, доглянутім добре, Кущ обгортав він. Латаний весь і брудний був на ньому, Драний, нужденний хітон, на голінках із бичої шкури Латані мав наголінники, щоб від дряпин захищатись, 230] Мав на руках рукавиці від тернів, а зверху козиний На голові мав каптурок, що збільшував вигляд злиденний. Глянув на батька незламний в біді Одіссей богосвітлий, Як його старість зігнула, як гриз його смуток сердечний, Став під високою грушею й слізьми гіркими умився. 235] Потім у серці своєму і в мислях почав розважати – Кинутись прямо до батька, обнять, цілувати й відразу Все розказать, як прийшов він, як в рідну вернувся вітчизну, Чи розпитати самому і випробу спершу вчинити. Поміркував, і ось що він визнав тоді за найкраще: 240] Випробу спершу вчинить у жартливо-колючій розмові. З наміром цим до батька пішов Одіссей богосвітлий, Той же окопував кущ тоді, голову низько схиливши. Отже, до нього наблизившись, син ясночолий промовив: «Саду свого доглядати, мій старче, тобі не бракує 245] Вміння! Великих старань ти доклав тут, і жодна рослина – Ні виноград, ні оливка, ні груша, ні грядки городні, Ані смоковниця – тут без твого не росте піклування. Все ж тобі й інше скажу я, лиш серцем своїм не гнівися: Доброго догляду сам ти не маєш, сумна тобі старість 250] Випала тут, – увесь ти в бруді, у жалюгіднім лахмітті. Не за неробство-бо твій господар про тебе не дбає, Й рабського в тебе нічого нема, – лиш побачити варто Вигляд і постать твою, – скоріш на державця ти схожий. Схожий ти справді на нього, якби лиш помився, наївся 255] Й ліг у постелю м'яку, як людині старій подобає. Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто: Чий ти слуга? Чийого ти саду отут доглядаєш? Щиро, не криючись, все розкажи, щоб знав я напевно: Справді в Ітаку оце прибули ми, як мовив сьогодні 2бо Хтось із тутешніх людей, що стрівся мені на дорозі? Був він не дуже привітний, не мав ні терпіння докладно Відповідать, ні слів моїх слухать, коли розпитати Хтів я про друга свого, чи існує він десь, чи живий ще, Чи уже досі помер і домує в оселі Аїда? 265] Отже, скажу тобі дещо, а ти вважай і послухай. Мужа колись я гостинно приймав, що в нашу країну Милу прибув, – із людей, з далекого краю захожих, Гість миліший ніколи до дому мого не приходив. Родом, хваливсь мені, був він з Ітаки. Та говорив ще, 270] Ніби Лаерт, син Аркесія, то його батько родимий. Я Одіссея у дім свій привів і, прийнявши гостинно, Став від душі частувати, було-бо всього в нас доволі, Ще й подарунків, як гостеві личить, йому надавав я – Золота гарного виробу сім йому дав я талантів, 275] Дав срібляну йому чашу, в різьблених оздобах квітчастих, Дав аж дванадцять плащів поєдинчих і стільки ж накидок, Стільки ж красивих одінь полотняних і стільки ж хітонів; Женщин, крім того, чотири, тямущих в усякій роботі Й гарних на вроду, узяв він тоді, яких сам собі вибрав». 280] Сльози з очей проливаючи, так відповів йому батько: «Саме в той край ти, чужинче, й приїхав, якого питаєш, Тільки зухвалі мужі й нечестиві у ньому панують. Марно утратився ти на дарунки, їх стільки віддавши. От якби дома застав живим ти його на Ітаці, 285] То відрядив би з дарами тебе він, гостинно прийнявши, Як і належить віддячить тому, хто перший почав це. Ти ж мені от що тепер розкажи і повідай одверто: Скільки ж то років від того пройшло, як гостинно приймав ти Гостя бездольного, сина мого, якщо був це насправді 290] Він, бідолашний? Мабуть, від отчизни й від друзів далеко Риби у морі десь з'їли його, чи, може, на суші Став він поживою звірів і птиць. Не оплакала мати, Не спорядила із батьком, – ми ж разом його породили; І Пенелопа розважна, із віном багатим дружина, 295] Не голосила, як личить, над ложем свого чоловіка, Вій не закрила йому, як це подобає для вмерлих. Отже, по правді скажи мені все, щоб знав я напевно: Хто ти і родом відкіль? В якій виростав ти родині? Бистрий де корабель, що й тебе сюди віз, і з тобою 300] Товаришів богорівних? Чи, може, лише як супутник Плив ти в чужім кораблі, що, тебе ізсадивши, від'їхав?» Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий: «Зараз одверто і щиро всю правду тобі розповім я. Родом я з Алібанта, де дім я уславлений маю; 305] Син владаря Афіданта, а дід Поліпемоном звався, Сам же Еперітом звуся; якесь божество проти волі До берегів цих мене із Сіканії вітром загнало. Свій корабель я близ поля далеко від міста поставив. Що ж до твого Одіссея, то рік уже п'ятий минає, 310] Як відтіля він одбув і з вітчизни моєї від'їхав, Муж бездольний; щасливу пташки йому путь віщували, Справа злітаючи. Тим-то радів я, його виряджавши, З радістю й він відпливав. Сподівались обоє не раз ми Ще зустрічатись гостинно й дарунками щедро мінятись». 315] Мовив це, й чорна хмара печалі Лаерта окрила, Попелу в жмені обидві брудного, мов кіптява, взявши, Голову сиву свою він посипав, стогнучи тяжко. Захвилювалось і синове серце: на любого батька Глянув лише – і гостро у ніздрях йому защипало. 320] Кинувсь до нього, обняв він його і, цілуючи, мовив: «Батечку мій! То ж я є той самий, про кого питаєш! Аж на двадцятому році вернувсь я до рідного краю. Годі, утримайсь од сліз, і плачу, і гіркого стогнання. От що тобі я скажу: нам треба чимдуж поспішати. 325] Вчора усіх женихів повбивав я у нашому домі, Злочин караючи їх і ганьбу, для серця нестерпну». В відповідь знову озвався до нього Лаерт і промовив: «Якщо насправді це ти, мій син Одіссей, повернувся, Певну ознаку мені покажи, щоб повірити міг я». 330] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «Спершу очима своїми на шрам ти оцей подивися – То на Парнасі кабан мене білими іклами ранив На полюванні. Це ж ти мене й мати поважна послали, Щоб я Автоліка, батька матусі, навідав, – одержать 335] Мав я дарунки, що, бувши у нас, мені обіцяв він. Далі дерева тобі у саду я, доглянутім добре, Всі покажу, що мені дарував ти. Хлоп'ям ще їх назви В тебе питав я, садком за тобою йдучи; повз дерева Так ми проходили, й ти пояснив мені кожного назву, 340] Подарував мені груш тринадцять і яблунь десяток, Сорок смоковниць; ще й лоз виноградних мені обіцяв ти Дати рядів п'ятдесят, таких, що весь рік безнастанно Тут плодоносять, – і зараз ті грона ростуть розмаїті, Й кожному інша від Зевса пора визрівання спадає». 345] Так він сказав, а в старого і серце, й коліна зомліли, Як пригадав лиш ознаки, що той розповів так докладно. Любого сина обняв він руками і сам знепритомнів. Світлий його підхопив Одіссей, у нещастях незламний. А як прийшов він до пам'яті й дух в його серце вернувся, 350] Відповідаючи, так він одразу ж почав говорити: «Зевсе, наш батечку! Є ще боги на Олімпі високім, Раз женихи за надмірне зухвальство своє поплатились. Зараз же страх мені серце проймає, щоб часом не збіглись Всі ітакійці сюди незабаром та щоб поголоски 355] Не порозносили зайвої скрізь по містах кефаленських». Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «О, не турбуйся! Тепер нема чого цим клопотатись! Краще ходім до оселі, від саду ж вона недалеко. Я Телемаха туди, і чередника, й свинопаса 360] Вирядив, щоб якнайшвидше вечерю для нас готували». Мовив він це, і пішли до прекрасного дому обидва. А як дійшли до покоїв, збудованих зручно й вигідно, Там Телемаха застали, і чередника, й свинопаса, – Краяли м'ясо вони і вино іскристе мішали. 365] В домі тим часом одна сікелійка служебна Лаерта, Мужнього серцем, помила й оливою вже намастила, Потім і плащ подала одягнути прегарний. Афіна ж, Тихо наблизившись, м'язи зміцнила людей вожаєві, Більшим, ніж був він, зробила на зріст і на вигляд ставнішим. 370] Вийшов з купелі Лаерт, – здивувавсь тоді син його любий, Бачачи, що на безсмертних богів він виглядом схожий. Отже, озвавсь Одіссей і слово промовив крилате: «Батечку рідний! Це хтось із богів, одвічно живущих, Постаттю вищим тебе ізробив і на вигляд ставнішим». 375] В відповідь так на це йому мовив Лаерт тямовитий: «Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне! Якби ж то Був я такий, як тоді, коли на чолі кефаленян Нерік я брав, над мисом високим укріплене місто! О, якби був я таким у нашому домі учора 380] Й мав би зброю на плечах, то вийшов би й сам позмагатись Із женихами. Я багатьом, що були у господі, Переламав би коліна, і серцем ти дуже радів би». Так між собою вони розмову провадили щиру. Інші тим часом, упоравшись, учту уже спорядили 385] І на стільцях та ослонах рядами тоді посідали. Всі уже руки до страв простягай, як зайшов до господи Долій старий, а з ним увійшли і синове старого; З поля вертались вони, коли їх перестріла й гукнула Мати, стара сікелійка, що й їх згодувала, й старого 390] Батька, одряхлого з старості, пильно весь час доглядала. Щойно побачили й серцем вони Одіссея впізнали, Біля порога, здивовані, враз зупинились. З привітним Словом звернувся тоді Одіссей і так до них мовив: «Старче, до столу сідай, та й вам дивуватися годі. 395] Ми в цих покоях давно сидимо з нетерпінням, готові Взятись до їжі, і тільки на вас ми оце дожидали». Так він сказав, і до нього з руками простертими Долій Прямо пішов і, руку його за зап'ястя вхопивши, Став цілувать, і слово до нього промовив крилате: 400] «Любий, нарешті вернувсь ти! А як ми тебе виглядали! Вже й не надіялись, – це лиш боги нам тебе повернули! Будь же здоровий, веселий! Боги хай пошлють тобі щастя! Ти ж усю правду мені розкажи, щоб знав я напевно: Чи Пенелопі розумній відомо, що ти повернувся 405] Й дома уже, чи послати до неї нам вісника треба?» Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «Старче, усе вона знає. Чого тобі цим турбуватись?» Так він сказав, і сів той на кріслі, обточенім гладко. Славного стали тоді Одіссея словами вітати 410] І доторкатись руками сини челядинця старого, Потім уряд біля Долія, батька свого, посідали. Так споживали вечерю в господі вони за столами. Чутка, вісниця бистра, тим часом по місту ходила, Долю страшну і смерть женихів розславляючи всюди. 415] Тільки почувши про це, із зойком і тужним стогнанням Всі почали звідусіль перед дім Одіссея збігатись. Трупи убитих виносили з дому, й ховав свого кожен, Тих же, що з інших країв, розіслали по інших домівках, Всіх одвезти у швидких кораблях рибакам доручивши, 420] Та й подалися на площу гуртом із засмученим серцем. А як зійшлися на площі і всі звідусіль позбирались, Став перед ними Евпейт посередині й слово промовив. Біль невимовний лежав на серці у нього за сина, За Антіноя, що першого вбив Одіссей богосвітлий. 425] От він звернувся до них, проливаючи сльози, й промовив: «Друзі, лихо страшенне намислив цей муж для ахеїв! Вивіз відціль в кораблях багато мужів благородних 1 погубив місткі кораблі, погубив і людей він, А повернувшись тепер, повбивав кефаленян найкращих. 430] Ну ж бо, раніш ніж устигне він швидко у Пілос укритись Чи в богосвітлу Еліду втекти, де владарять епеї, Вийдім на нього! Інакше ганьба нас окриє назавжди. Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх, Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях 435] Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало Й жити! Волів би я швидше умерти й з убитими бути! Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись». Так говорив він крізь сльози, і жаль охопив всіх ахеїв. Близько до них підійшли Медонт і аед божественний, 440] Що, лиш покинув їх сон, з Одіссеєвих вийшов покоїв. Стали вони посередині, й дуже усі здивувались. Сповнений мислей розумних, Медонт до присутніх звернувся: «Слухайте слова мого, ітакійці! Не проти-бо волі Вічних богів Одіссей наваживсь таке учинити. 445] Бачив я сам безсмертного бога, який з Одіссеєм Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий. Хтось із безсмертних богів то з'являється лиш Одіссею, Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі, Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі». 450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх. З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий, Масторів син, – і вперед, і назад він один лише бачив. З наміром добрим до них він почав говорити й промовив: «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати! 455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі, Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших, Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха, Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину 460] Знатного мужа, якому – гадали ви – вже не вернутись. Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї: Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі не накликать». Так він сказав, і з криком великим із місць позривались Більшість присутніх, хоч решта, проте, на місцях залишилась. 465] Не до вподоби ця мова була їм – вони за Евпейтом Хтіли іти, і зразу всі кинулись зброї шукати. А після того як тіло блискучою міддю окрили, Знову юрбою вони перед містом зібрались просторим. їх вожаєм був Евпейт у дитячім своїм безрозсудстві. 470] Думав за смерть свого сина помститись, але не судилось Вже повернутись йому, – знайшов там свою він загибель. Саме у час той Кроніону Зевсові мовить Афіна: «Батьку Кроніде, поміж усіма владарями найвищий! Дай мені відповідь: що в своїх нині ховаєш ти мислях? 475] Чи зловорожу й надалі війну і лиху їм готуєш Битву, чи дружбу тепер між двома закладеш сторонами?» Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив: «З чого ти, доню, про це вивідувать стала й питати? Чи не сама ти раніше намислила розумом власним, 480] Як Одіссей на тих людях, вернувшись, має помститись? Зробиш, як схочеш. Я ж тільки скажу, як було б воно краще. Помсту на всіх женихах здійснив Одіссей богосвітлий, Тож, закріпивши в клятвах надійних, що він у них завжди Буде володарем, ми і дітей, і братів їх загибель 485] Пустим в непам'ять. Хай знов у них буде любов обопільна, Як і раніш, хай в мирі й багатстві навік вони будуть». Цими словами він давнє зміцнив побажання Афіни, Збігла стрімливо вона із високих вершин олімпійських. Щойно солодким як мед наїдком усі вдовольнились, 490] Світлий почав говорить Одіссей, у нещастях незламний: «Вийде хай глянути хтось, чи не близько вони вже підходять». Так він сказав, і підвівсь тоді Долія син, як звелів він. Вийшов, і став на порозі, і всіх уже близько побачив. Швидко тоді Одіссеєві слово промовив крилате: 495] «Глянь-бо, вони уже близько. Скоріше до зброї ставаймо!» Так він сказав, і кинулись зброю усі надягати – Долія шість синів та ще четверо круг Одіссея, Разом із ними й Лаерт, і Долій у зброю вдягнулись, Хоч і давно уже сиві, обидва – бійці мимоволі. 500] А після того як тіло блискучою міддю окрили, Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли. Близько до них підійшла тоді Зевсова донька Афіна, Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа. Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний. 505] Швидко до любого сина свого Телемаха він мовив: «Ти, Телемаху, вже й сам, прийшовши сюди, розумієш – Мірятись силою з кращими в доблесті будеш мужами. Не осором тепер роду батьків своїх, досі-бо завжди Силою й мужністю ми на всю визначалися землю». 510] Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий: «Сам, як захочеш, мій батечку любий, побачиш, – це серце Не осоромить, як висловивсь ти, отецького роду». Так він сказав, і Лаерт, душею радіючи, мовив: «Радість яка, який день мені випав, о милі богове! 515] Син мій з онуком моїм змагаються в доблесті нині». Стоячи обіч, сказала йому ясноока Афіна: «Сину Аркесія, між товариством усім найлюбіший! Зевсові-батьку й дочці ясноокій його помолившись, Списом своїм розмахнись довготінним і з силою кинь ним». 520] З словом цим міці йому надихнула Паллада Афіна. Зевса великого доньці він щиро тоді помолившись, Списом своїм розмахнувсь довготінним, і з силою кинув, І в міднощокий шолом Евпейтові прямо улучив. Списа не стримав шолом – пройняло його міддю навиліт. 525] З грюкотом впав він на землю, аж зброя на нім забряжчала. З сином своїм ясночолим напав Одіссей на передніх, І почали їх списами й дволезими сікти мечами. Всіх би побили й позбавили їх повороту додому, Коб не Афіна, Зевса егідодержавного донька. 530] Крикнула лунко вона і всіх зупинила відразу: «Гей, зупиніть, ітакійці, війну між собою жахливу! Годі вам кров проливать, розходьтеся всі якнайшвидше!» Мовила це їм Афіна, і острах блідий огорнув їх. Перелякалися так, що з рук у них випала зброя, – 535] Падало все в них на землю, коли їх богиня гукала. Бігли до міста усі, щоб тільки життя врятувати. Страшно крикнув ясний Одіссей, у нещастях незламний. Ввесь він напруживсь і кинувсь, немовби орел з височіні. Блискавку димно-сірчану метнув тоді з неба Кроніон, 540] Впала під ноги вона громовержця дочці ясноокій. До Одіссея звернулась тоді ясноока Афіна: «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею! Годі, кінчай вже війни усім осоружної розбрат, Щоб громозвучного Зевса Кроніона більш не вгнівити». 545] Так сказала Афіна, і радо її він послухав. Потім у клятвах надійних уклала між ними угоду Зевса егідодержавного донька, Паллада Афіна, Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа. ПРИМІТКИ ПІСНЯ ПЕРША [Арабськими цифрами позначена нумерація рядків (віршів), римськими – пісні поеми. У квадратних дужках – номера сторінок видання] 2. Столиця троян – Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в «Іліаді» Гомера. 8. Гелій, або Геліос – бог сонця, Гіперіон – той, що ходить над нами (Геліос іменується так за ім'ям свого батька). 10. «…/ нам розкажи…» – Цими словами поет визнає, що й до нього існували перекази про пригоди Одіссея. Про попередників Гомера Арістотель так говорить у своїй «Поетиці» (IV): «До Гомера ми не можемо назвати нічиєї такого роду поеми, хоч, напевно, їх було багато». 11. «Інші…» – ахейські вожді, що воювали під Троєю. Про їх пригоди розповідала епічна поема «Повернення», яка не збереглася. 25. Гекатомба – жертва богам, яка складається із ста биків або овець; означає також взагалі багату жертву, в переносному розумінні – величезні жертви (війни, терор, пошесті). 35. Атрід – тобто син Атрея, Агамемнон, якого по поверненні з Трої, за переказом, убила його дружина Клітемнестра у змові з своїм коханцем Егістом. Розповідь про цю змову та про помсту Агамем-нонового сина Ореста (див. І. 35 і 40) лежить в основі драматичної трилогії Есхіла «Орестея». Іменування за предками батьківської лінії (так звані патроніміки) в гомерівську епоху свідчать про сталість патріархального укладу, що прийшов на зміну давньому матріархатові. 38. «Світлий дозорець» – епітет Гермеса, гр. аргейфонтес – дослівно – світлосяйний, бистрий, за іншими – губитель світла; пізніша народна етимологія цього епітета Гермеса, бога вітру і дощів, що затьмарюють чисте небо, дала початок переказу про вбивство Гер-месом Аргоса, і самому епітетові надано значення «аргосовбивця». [509] 44. «Ясноока Афіна» – власне, з ясно-синіми, гострозорими, видючими і вночі, як у сови, очима, що наводять острах своїм блиском. Цей рядок не раз повторюється пізніше, часом з незначними змінами, як авторська репліка перед початком мови Афіни. Аналогічні повторення реплік і окремих уривків тексту часто траплятимуться далі як своєрідний засіб епічної розповіді або як зроблена з тою чи іншою метою пізніша вставка. 50. «…на … пупі широкого моря» – тобто на острові посеред моря. 52. «Згубного донька Атланта» – німфа Каліпсо. 58. «…дим, що над рідним підноситься краєм…» – Відгук цих слів Гомера та старогрецького прислів'я – «Дим вітчизни нам любіший, ніж вогонь на чужині», – позначається в аналогічному вислові римського поета Овідія «Еі гашш раїгіае сіиісіз» («Понтійські послання»), в словах Чацького «И днм отечества нам сладок и приятен» (О. Грибоєдов, «Лихо з розуму»), в поезії Лесі Українки «Дим» – «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий», в одному з сонетів М. Зерова – «Там зноситься Ітаки синій дим». 61-62. «Одіссей… одвертаєшся й досі…» – гра слів, що відтворює відповідну гру слів оригіналу. 68. Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий – пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX. 85. Острів Огігія – можливо, це не назва острова, а епітет, що означає – стародавній, одвічний (див. також прим, до VII. 245). 90. «Довговолосі ахеЬ. – Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних. 99. «Спис… з наконечником мідним». – В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням. 101. «…донька всевладного батька» – тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови. 109-110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скли– [510] кали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом. 153. Кіфара та схожа на неї формінга – струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу. 183-184. «Пливши… в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче». – Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер. 187. «…гістьми з твоїм батьком були ми взаємно». – Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось. 202. «…не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію». – Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу – звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо. 239. «Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї». – Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, – насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до АЗду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння]. 241. «Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно» – прислів'я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей. 247. «Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці» – звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі. 248. «Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують». – В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, – ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю. 267. «Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах» – приблизно відповідає нашому прислів'ю: «Надвоє баба ворожила». 319. «…богиня зникла, мов чайка…» – Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки – відбиток амфібологічних уявлень [511] стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин. 356-359. Ці рядки – виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові. 431-432. «…двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку…» – Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю – за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, – на них здебільшого дивились як на членів сім'ї. 441. «…причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо». – У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев'яний засув, як і в старожитних українських хатах. ПІСНЯ ДРУГА 1. «Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста» – епічна формула опису світанку, багато разів повторювана в поемі. 15. Герой – в первісному значенні – дух померлого, що впливає на живих; у Гомера – вождь, воєначальник, а також воїн, боєць, взагалі – славний муж. 19. Про загибель Одіссеєвих супутників у печері людожера кіклопа розповідається в IX пісні. 22. Для гомерівської епохи, на відміну від пізніших часів, характерною була повага до фізичної праці навіть у знатних родинах. 37. «…йому берло у руки вклав окличник…» – Берло (по-грецьки скептрон – скіпетр) – посох, жезл, знак гідності жерців, суддів, послів, окличників та владарів; на народних зібраннях вручався як ознака влади тому, хто забирав слово. 53. «Викуп за дочку». – За гомерівських часів жених повинен був принести весільні подарунки своїй нареченій та її батькові як викуп за неї; батько теж давав подарунки молодій як посаг. При цьому не зневажались і почуття нареченої («…щоб …видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий»). 72. «Ахеї в наголінниках мідних». – Мідні наголінники захищали ноги бійців від поранень і були окрасою воїнського вбрання. [512] 95. Ткання й прядіння було звичайним заняттям стародавніх жінок; льняні тканини вважались розкішшю, доступною тільки заможним людям; простий люд носив одежу з грубої повсті. 120. Мікена, Тіро і Алкмена – жінки, що зрадили своїх чоловіків: Алкмена, дружина Амфітріона, породила від Зевса сина Геракла, Кефеєва дружина Тіро – двох близнят від Посейдона, міф про Міке-ну – невідомий. 132. «…сплатити віно Ікарію» – йдеться про пеню, яку чоловік повинен сплачувати батькові своєї дружини, повертаючи її до нього (або, як у даному разі, син, що виряджає свою матір-вдову до її батька) без поважних причин. 145. «…загинете ви без відомсти». – Замість загиблого батька Телемах мав право, за народним звичаєм, помститися на женихах за заподіяні ними збитки. 154. «І над домами направо й над містом кудись полетіли». – Стародавнє гомерівське місто, подібно до Мікен (та й до нашого Києва), поділялось на дві частини: високе місто, на пагорбі, де стояли будинки владущих (звідси й епітет Ітаки – здалеку видна), і нижнє місто, поділ, де жили нижчі верстви населення. 191. «…з поміччю птахів отих…» – Слово «отих» разом із відповідним жестом промовця вказувало на двох орлів, які щойно пролетіли над містом. 203. Еврімах говорить тут про відшкодування завданих женихами збитків у такому ж самому розумінні, як раніше говорив про це Телемах. 225. Ментора, Одіссеєвого друга, під виглядом якого Афіна допомагає Телемахові, треба відрізняти від Мента, тафійського вождя, що його вигляд вона прибирає в першій пісні (р. 105). Схожість, а разом з тим неоднаковість цих імен – один з доказів різночасного походження відповідних частин «Одіссеї». 271 – 280. Багаторазове повторення складів по, пе та ін. в оригіналі, що справляє враження нарочитої гри звуками, відтворюється і в перекладі: перейнявши, лугь, иевен, иодібним, локине, сиовниш. 290. Борошно ячне, з якого варили кашу, пекли коржі та хліб, маслини, олія, розбавлене водою вино та овочі й фрукти – звичайна їжа стародавніх греків. [513] 388. «Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги». – Цей рядок часто повторюється в «Одіссеї», коли йдеться про закінчення дня. 432. «…богам… лили у зливання…» – Крім принесення в жертву биків, овець тощо, греки приносили й безкровні жертви у вигляді плодів, а також узливань (вином, медом, оливою, молоком і водою). ПІСНЯ ТРЕТЯ 2. Неба твердінь мідяна. – За уявленнями людей гомерівської доби, небо являло собою мідне або залізне склепіння. 5-6. « Чорних биків… різали в жертву…» – Биків та інших тварин чорної масті приносили в жертву підземним божествам, а також Посейдонові (див. прим, до І. 66), якого уявляли «в кучерях темних». 17. «Нестор – упокірник коней». – Саме владущі верстви, що були власниками коней, виставляли з-поміж себе колісничних бійців. 35. «Руки піднявши, вітали…-» – Стародавні греки вітали один одного, піднімаючи руку вгору або доторкаючись нею до плеча. 42. Зевс-егідодержавець. – Егіда – зроблений з козиної шкури щит Зевса, яким він здіймає грізні бурі і наводить жах на ворогів. Перша егіда, як розповідає міф, була зроблена для Зевса з шкури кози Амалтеї, яка згодувала його своїм молоком на острові Криті. В переносному розумінні егіда – захист, оборона, заступництво («бути під егідою»). 63. «Келих дводонний» – з двома заглибинами – зверху і знизу. 68. «Нестор, їздець староденний…» – В оригіналі, власне, – їздець геренський. Герен – місто в Еліді, де Нестор народився. Вірніше, проте, пов'язувати цей епітет із словом «герон» – старик. Інший епітет Нестора – «комонник старезний», тобто бадьорий старик, що може ще їздити верхи. 73. «Наче розбійники ті, що гасають по водних просторах». – Морський розбій та піратські наскоки на береги сусідніх грецьких племен були звичайною справою за гомерівських часів, і Нестор запитує про це без будь-якого докору й здивування. 109. «Еант войовничий» – один із двох героїв ахейських, відомих також під ім'ям Аяксів, син саламінського владаря Теламона (див. також прим, до XI. 543-551). 130-132. Грецькому війську, як розповідає міф, довелося зазнати багато лихих пригод, перше ніж воно повернулось додому. 135. «…гнів… ясноокої доньки батька всевладного» – тобто гнів Зевсової доньки Афіни, викликаний тим, що другий Еант, син Ой-лея (див. IV. 499), при взятті Трої збезчестив у храмі Афіни Кассан-дру, дочку троянського владаря Пріама. 136. «…розбрат вчинила вона між Атрідів» – тобто між синами Атрея – Агамемноном і Менелаєм. 137-138. «…поскликали на збори ахеїв проти звичаю, тоді, як за обрій вже сонце сідало». – Стародавні греки сходились на ради на міську площу дуже рано – о шостій або сьомій годині ранку, і громадські збори не повинні були затягуватись далі заходу сонця. 167. Син Тідея – Діомед, що силою і хоробрістю поступався тільки перед славетним Ахіллом. Діомед разом з Одіссеєм викрав з Трої палладій (зображення озброєного божества) і цим сприяв подоланню Трої. В переносному розумінні палладій – захист, оплот. 174. «…прорізати впрост до Евбеїморя середину…» – Греки звичайно плавали понад берегами та прибережними островами, – плавання напрямки вважалось дуже ризикованим. 189. Світлий син Ахілла – Неоптолем. 196-197. «Як воно добре… Помстився-бо він…» – Звичай кривавої помсти за часів родового устрою вважався святим обов'язком. 267. Співець – за роз'ясненням античних коментаторів, ім'я цього аеда – Демодок. 279-280. «Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає стрілами…» – Наглу смерть людини в розквіті сил пояснювали втручанням богів: Аполлон убивав стрілою чоловіків, Артеміда – жінок. 332. «…відріжте бикам язики і вина намішайте…» – Йдеться про заключні моменти жертвопринесення. 372. Афіна у вигляді морського орла – див. прим, до І. 319. 378. Трітогенея – народжена біля лісового потоку Трітону. Цей епітет Афіни виводили також від слова «тріто», що нібито означало «голова», і перекладали – «із голови (Зевса) народжена». 455-463. Опис жертвопринесення, що починається з обсипання жертовної тварини зерном та спалення шерсті, зрізаної з її голови, і окроплення вівтаря її кров'ю; спаливши для вшанування богів деякі частини забитої тварини, решту ділили між собою і тут же справляли жертовну учту. 464-467. Дуже давній звичай, властивий гомерівській добі. [575] ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА 5. Син Ахілла, мужів переборця – Неоптолем (див. прим, до III. 189). 11 – 12. Мегапент народився від рабині – один з небагатьох випадків вживання в «Одіссеї» слова «раб, невільник». Див. ще XIV. 340; XVII. 323; XXII. 423; XXIV. 252. 73. Електр – янтар, який особливо цінували стародавні греки за його прозорість; пізніше вони називали електром сплав із золота і срібла. 92. Йдеться про вбивство Агамемнона. 123-125. Перелік служниць Єлени. 129. «…золота десять талантів». – Вага гомерівського таланту невідома. Бронзові злитки, знайдені в Фесті, важать до 40 кілограмів, вага егінського таланта – близько 37 кг. 198. «Кучеріми острижем…» – На ознаку трауру стародавні греки мали звичай відрізати пасмо волосся і присвячувати його померлому. Цей звичай був поширений і в післягомерівські часи. 208. Нитку життя, тобто долю людини, в старогрецькій міфології звичайно прядуть Мойри, богині людської долі (римські парки). Тут цю нитку пряде сам Кроніон, тобто Зевс. 221 та 228-230. «Зілля, що й біль погамує… в Єгипті, де плодоносна земля… родить багато зілля…» – У староєгипетській медицині відомий був «мемфіський камінь», прикладанням якого анестезували біль. Єгипет вважається першою вітчизною лікування рослинами, у протилежність стародавній Халдеї, вітчизні астрологів та ворожбитів, де лікували лише заклинаннями. 228. Полідамна і Фтон – подружжя, в якого Менелай жив у Єгипті. 232. «…усі-бо в краю тім із роду Пеана». – Пеан – гомерівський бог лікування. Єгиптян, які здавна добре зналися на лікувальних зіллях, вважали його нащадками. 246. «…ворожого міста». – Мається на увазі Троя. 261-262. Натяк на кохання до Паріса і викрадення ним Єлени, що викликало Троянську війну. 272. «Удерев'янім коні…» – За порадою Одіссея, греки спорядили під Троєю величезного дерев'яного коня, всередині якого сховались воїни, а самі відпливли, удаючи, ніби облогу Трої знято. Не– [516] зважаючи на попередження жерця Лаокоона, троянці внесли коня в Трою; ахейські воїни вночі вийшли з утроби коня й відчинили міські ворота грекам. Так було взято і зруйновано Трою. В переносному розумінні троянський кінь – підступний дарунок. 349. «морський… старець правдивий» – Протей (див. прим, до р. 400). 368-369. «…кривими гачками ловили рибу вздовж берега, – шлун-ки-бо голод їм мучив страшенний». – Гомерівські греки рибу їли тільки з голоду, в разі крайньої потреби. Тому-то й море, «багате на рибу», часто зветься в Гомера «безплідним». 400 і далі. Одіссеєва розповідь про подолання Протея та зрадливість його доньки Ейдотеї першоджерелом своїм має стародавні єгипетські міфи. В переносному значенні Протей – символ мінливості, спритності, невпійманності. 405. «…поріддя прекрасної доньки морської…» – тобто богині моря Амфітріти. 445. Амбросія – їжа безсмертя, якою боги, згідно міфів, живились і користувались для намащувань. 477. «…до Єгипту… ріки, що ллє з неба потоки» – тобто до Нілу, що розливається від дощів. 501. Скелі Гірейські були розташовані, за одними даними, недалеко від Евбеї, за іншими – біля острова Міконоса (в групі Кіклад). Взагалі наведений тут маршрут морської подорожі троянських героїв відбиває плутанину географічних понять у стародавніх греків. 506. Тризубець – рибальське знаряддя, атрибут влади Посейдо-на; тризубець служив для нього також чудодійним жезлом, щоб викликати морську бурю або заспокоювати її. 517. «…дераніше Фієст мав оселю…» – йдеться про острів Кітери недалеко від Пелопоннесу. Наведений тут варіант міфа про вбивство Агамемнона відрізняється від попереднього (див. прим, до І. 35), – ще одно свідчення про неодночасне створення різних частин «Одіссеї». 563-564. Рівнина Еаісійська – за віруванням греків, поля блаженних, загробна країна десь за межами населеного світу, куди боги нібито переносять своїх обранців, щоб дарувати їм безсмертя. Рада-мант – один з осельників Елісійської рівнини, славний своєю справедливістю. [517] 569. «…доводишся Зевсові зятем». – Менелаєва дружина Єлена була дочкою Леди й Зевса, що поєднався з нею в образі лебедя. 617. Коментатори «Одіссеї» здавна вважали, що ім'я Федім, яке означає «світлосяйний, славетний», є лише епітет сідонського владаря, справжнє ім'я якого – Собал (одне з фінікійських складених імен з основою «баал» – володар). В «Одіссеї» згадується ще одне ім'я сідонського владаря – Арібант (XV. 426). 621-624. Опис спільного бенкету, що його, очевидно, готували вскладчину. 640. Перша згадка про свинопаса, якого тут не названо на ім'я. Йдеться про Евмея, звання якого, з додатком епітетів – богосвітлий, пастухів розпорядник, починаючи з пісні XIV, так часто згадуватиметься в поемі, що й справді не буде потреби називати його на ім'я. 680. «Щойно ступив на поріг він…» – Це не значить, що до покоїв Пенелопи треба було сходити вниз, адже жіноча половина – це верхні покої; проте поріг у кожних дверях взагалі був настільки високий, що його треба було переступати, високо піднімаючи ногу, або ж виходити на поріг і сходити з нього; він міг також служити зручним сидінням (порівн. р. 718). 743-744. «Хочеш – безжальною вбий мене міддю, вижени з дому мене…» – Евріклея запевняє, що готова прийняти як не смерть, то вигнання з дому, якщо скаже неправду. Так читають це місце нові дослідники (Берар), замість «залиши мене в домі», що було б позбавлено всякого смислу. 756. Аркесіад – тобто син Аркесія, Лаерт, Одіссеїв батько. 761. «Всипала в кошик ячменю…» – Ячмінь заміняє Пенелопі жертву. 797. Деякі коментатори (Арістарх) вважають, що Іфтіма – не ім'я, а епітет, який означає – «поважна», «шановна». 834. Темна оселя Аїда – підземне царство тіней. ПІСНЯ П'ЯТА 1. Тіфон – старший брат троянського владаря Пріама, коханець богині світання, розоперстої Еос. Вона випросила у Зевса Тіфонові безсмертя, але забула попросити вічної юності, і Тіфон став невмирущим старцем; звідси приказка – жити довше самого Тіфона, тобто досягти глибокої старості. Тіфона (або, як часто пишуть, – Тіто-на) треба відрізняти від гіганта Тіфона (Тіфаона, Тіфоея). [518] 43. Гонець світлосяйний – епітет Гермеса, див. прим, до І. 38. 50. «І, обминувши Перею…» – На підставі нових досліджень, замість назви «Піерія» (місцевість на північ від Олімпу, в Фракії, де нібито жили музи, так звані піеріди), читаємо «Перея» – місцевість у Фессалії, недалеко від гори Олімпу, на якій жили грецькі боги і з якої Зевс послав Гермеса до німфи Каліпсо. Етер, або ефір – надхмарний простір під небесним склепінням. 51. Гермес у вигляді чайки – див. прим, до І. 319. 163. Пліт – тобто примітивне судно. Плотом (гр. «схедіа») у давньогрецькій поезії часто називали судно взагалі. 184-185. «Будьте ж ви свідками… Стіксові води…» – Клятва водами підземної річки Стіксу вважалась найбільшою з клятв, священною для богів і для людей. 250. Судна вантажні. – Мореплавство стародавніх греків знало два види суден: «довгі кораблі», що призначались для швидких переходів, отже, мали видовжену, гостроконечну форму з нешироким дном і довгими бортами, щоб умістити якнайбільше гребців, і «круглі кораблі», для перевезення вантажів, з широким дном і великим, містким трюмом, що надавало судну майже сферичної форми. 272-275. Морські плавання греки провадили без компаса, орієнтуючись на зорі. Серед перелічених тут сузір'їв найважливішим для грецьких моряків було сузір'я Арктос, або Ведмедиці – Велика й Мала, що ніколи не заходять за обрій північного неба («…до купань в Океані-ріці не причетний»). В стародавній Греції, як і тепер на Україні, Арктос ще називали Возом, бо збирання врожаю і перевезення його на великих чотириколісних возах провадилося у них саме тоді, коли це сузір'я стоїть у небі найвище. 277. Острів німфи Каліпсо, за Гомером, містився на крайньому заході відомого стародавнім грекам світу – недалеко від теперішнього Гібралтару. Отже, вертаючись додому, Одіссей прямує на схід, і сузір'я Віз лишається в нього весь час ліворуч. 283. Пагори Солімські – узвишшя в західній частині Малої Азії, за назвою племені солімів. 295-296. В гомерівську епоху знали чотири вітри відповідно до чотирьох сторін світу: східний вітер – Евр; західний – Зефір, здебільшого м'який і теплий, але часом дощовий, непогожий; південний вітер – Нот, що приносив дощі й тумани; північний – Борей, хо– [519] лодний, зимовий вітер. Владарем вітрів вважався Еол – про перебування Одіссея у нього в гостях розповідається в X пісні. 310. Син Пелея – Ахілл, за тіло якого під Троєю точився бій з участю Одіссея. 333-353. Прихована гра слів, побудована на протиставленні імені Левкотеї, білої богині, чорній хвилі, в яку вона поринає. 346. Намітка – тобто хустка з пов'язкою на голові у грецьких жінок, щоб можна було прикривати обличчя, наче серпанком. 445. «Зглянься, хто б ти не був, володарнії» – За віруванням греків, у кожній річці жив однойменний з нею бог. Не знаючи назви річки, до якої приплив Одіссей, він не знає, як назвати її божественного владаря. 488-490. Тут ідеться про давній спосіб видобування вогню, коли нове багаття запалювали від приску старого. ПІСНЯ ШОСТА 3. Земля феакійців – Схерія, куди вони переселилися з такої ж міфічної Гіпереї, розташована недалеко від казкової країни кіклопів. 37 та 58. «Мулів велить запрягти…-» – В гомерівську епоху греки знали повози двох типів: легкі, запряжені кіньми, колісниці на двох невеличких колесах – для подорожувань, перегонів та боїв, і важкі, запряжені мулами вози на високих, міцних колесах – для перевезення вантажів. 74. Гомерівські греки носили вбрання двох типів: хітон – натільну одіж, переважно льняну, і поверх неї надягали хлайну – теплий шерстяний плащ, або фарос – полотняне покривало; верхній плащ, який звався гіматій, являв собою довгу тканину, перекинуту через ліве плече й закріплену над або під правим. 91-92. «Плаття… в ямах топтали…» – За гомерівських часів жінки прали білизну, топчучи її ногами. 105 та 123-124. Німфи – нижчі божества, що жили, за віруванням греків, у морях (нереїди), в річці Океані (океаніди), у водах на суходолі (наяди), в полях і луках (лимоніади), в долинах (напеї), в горах (ореади), в лісах (алсеїди), на деревах (дріади) тощо – як втілення відповідних сил природи. Мистецтво зображало їх у вигляді прекрасних дів, нагих і напіводягнених. [520] 159. «Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій». – Йдеться про викуп, який дає молодий батькові дівчини, беручи її заміж. 207-208. «…під захистом Зевса самого всі подорожні і вбогі…» – Зевса вважали покровителем гостинності, звідси епітет – Зевс «гостинний» і «гостям супутник» (див. IX. 271). 221-222. Одіссей виявляє незвичну для гомерівських часів соромливість (див. прим, до III. 464). 288. «Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу». – Гомерівські дівчата жили при батьках досить замкнуто. З'являтись на вулиці із стороннім мужчиною вважалось для них непристойним. 310. Припадання до колін та обнімання їх (див. також VI. 142) – один із видів уклінного прохання. Звертання до авторитету господині дому Арети – слід давнього матріархату, коли жінці належала керівна роль у житті роду й сім'ї. 329. «…боялась вона свого дядька» – тобто Посейдона. ПІСНЯ СЬОМА 54-55. Арета, дружина Алкіноя, як видно з цих рядків, доводилась йому сестрою. Це не порушувало найдавнішого звичаєвого права, адже сам Зевс і Гера теж були брат і сестра. Проте далі (рр. 61-65) Арета змальовується як племінниця Алкіноя – явний слід пізнішої епохи, коли шлюб рідних брата й сестри стали вважати кровозмішанням. 59. Плем'я казкових велетнів-гігантів, за переказом, повстало проти богів, але було переможене ними і скинуте в підземне царство. 86-89. В домах заможних греків двері й навіть пороги оббивали золотими, срібними й мідними платівками, так само як стіни оббивались міддю. Темно-синя сталь – особливий емалевий сплав темно-синього кольору, відомий ще в мікенську епоху. 103. В заможних домах гомерівської епохи кількість слуг-не-вільників звичайно була невелика. Круглу цифру «п'ятдесят слу-жебних жінок» треба сприймати як епічну умовність. [521] 137-138. Осяйний дозорець – Гермес. Йому робили узливання перед сном, бо він нібито усипляв людей, доторкаючись до їх очей своїм жезлом, і вночі був охоронцем спокійного сну. 146. Цей рядок перекладено за виправленим текстом, замість традиційного «…Арето, ясна Рексенора божистого донько». 153. «…край вогнища хатнього сів він на попіл-». – Хатнє вогнище – священне місце в домі, осередок культу домашніх богів. Сідати на попіл було ознакою найукліннішого прохання. 197. Прялі суворі – Мойри, богині людської долі: одна з них пряде нитку життя людини, друга, натягуючи нитку, визначає строк життя, і третя, перерізаючи нитку, припиняє життя людини. 245. Ім'я німфи Каліпсо (буквально «та, що ховає»), можливо, семітського походження. 259. Число сім вавилоняни вважали священним числом. 321. Острів Евбея міг здаватися дуже далеким тільки для малоазійських греків, для жителів грецького континенту – це один з найближчих островів. ПІСНЯ ВОСЬМА 18. Син Лаерта – Одіссей. 64. Грецькі народні співці – аеди, або рапсоди – були здебільшого сліпі, сліпцем вважали й самого Гомера. Так само й українських лірників та кобзарів ми уявляємо переважно сліпими. 79. Піфійський храм Аполлона у Дельфах побудовано на тому місці, де, за переказом, Алоллон убив потворного змія Піфона; дельфійське святилище звали Піфо, а жриць, які в ньому пророкували, піфіями. 82. «Початок нещасть» – йдеться про Троянську війну. 111 – 115. В переліку феакійських юнаків майже всі імена пов'язані з морською справою, так само як і ім'я самої Навсікаї або її діда Навсітоя; обидва імені походять від грецького слова навс – корабель, Акроней – той, що спереду корабля, Окіал – той, що біжить по морю, Елатрей та Еретмей – весляри, гребці; Навтей – корабельник, Прімней – стерничий, Амфіал та Анхіал – ті, що живуть по обидві сторони моря, Анабесіней – той, що виходить на корабель, Фтоон – швидкий, Поліней – багатокорабельний, Тектонід – [522] син кораблебудівника, Евріал – належний до широкого моря, На-вболід – вимірювач морських глибин або корабельний списник. 124. В «Іліаді» (X. 351-353) трудова витривалість мулів порівнюється з працездатністю волів: коли пара мулів і пара волів починають разом кожна свою борозну, мули, звичайно, приходять першими. 161-164. Морську торгівлю за гомерівських часів провадили переважно фінікійські купці, грецькі владущі верстви ставились до неї презирливо. 168-175. Ідеалові гомерівської людини, яка величалася «вродою, розумом бистрим, своїми ділами» («Іліада», І. 115), не відповідає відбита в цьому рядку «Одіссеї» підміна «діла» «красномовністю» – ознака значно пізнішої епохи і ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми. 219-228. «Перемагав мене лиш Філоктет… біля Трої…» – Цю згадку про лучні змагання під Троєю, очевидно, теж пізнішу вставку, важко погодити з кінцевими рядками VIII пісні (рр. 577-586), де ніхто ще не знає про участь Одіссея в Троянській війні. 266-369. Ця велика вставка, після якої продовжуються танці та ігри феаків, здавна зветься розповіддю «про перелюбство» Арея й Афродіти. 288. Кітерея – епітет Афродіти за назвою острова Кітери, біля якого вона, за легендою, народилась із піни морської і де було місце її давнього фінікійського культу. Цей епітет, взагалі не властивий гомерівському епосові, знаходимо ще тільки в пісні XVIII. 193. Мабуть, обидва ці місця – пізніші вставки. 318-319. Звичаєве право дозволяло чоловікові, якого зрадила дружина, повернути її батькові і стягнути з нього заплачений за неї викуп. 326 та 343. Описаний у цих місцях, а ще раніше в «Іліаді» (І. 599), нестримний, громоподібний регіт олімпійських богів здобув назву «гомеричного сміху». 348. Йдеться про відшкодування за образу. 361-363. Арей і Афродіта тікають туди, де були найголовніші місця їх культу; Фракія – країна, де особливо шанували Арея. Пафос – місто на острові Кіпрі з відомим храмом Афродіти. Проте за гомерівських часів Кіпр не належав грекам, і згадка про нього – ще одне свідчення, що розповідь «про перелюбство» – пізніша вставка. [523] 443-445. Попередження Арети – натяк на викрадення Еолового міха з вітрами, про що мова йтиме далі (X. 20-47). 492-520. Про епізод з троянським конем розповідають так звані поеми епічного циклу, що виникли пізніше гомерівських. Про падіння Трої розказують поеми «Зруйнування Іліона» та «Мала Іліада». ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА 62-63. Не раз повторюється як своєрідний рефрен (рр. 105, 565 – 566 і далі). 65. «…викликали по тричі ми кожного…» – Триразове викликання вбитих становило обряд прощання з ними, щоб допомогти їхнім душам вернутись до вітчизни, у спеціально споруджені могили-ке-нотафи (див. прим, до І. 239). 101. «…лотоса ласо споживши…» – Звукова гра слів лотоса – ласо відтворює гру слів оригіналу, де слово «лотос» зіставлено із словом «лантано» – забувати (звідси й уявлення про лотос як квітку, що дає забуття). 108-109. «Ні ораниці не орють вони… в них і без оранки… все виростає». – Відтворення гри слів оригіналу. 116-119. «…острівець невеликий… там без ліку диких пасеться кіз…» – Можливо, це острів Капрі (буквально «козиний»), розташований біля Неаполя, недалеко від вулканічної Сицилії, яку слід розуміти під казковою країною кіклопів (буквально – «круглооких»). 125. «…кораблів із червоними грудьми…» – ніс корабля фарбували, звичайно, червоним суриком, а боки смолили, звідси й епітет корабля – «чорний» або «чорнобокий». 213. Бесаги – тобто шкіряні мішки, що їх брали з собою в подорож стародавні греки, щоб зберігати вино. 270. Зевс вважався покровителем подорожніх, що просять захисту і пристановища (див. прим, до VI. 207-208). 359. Амбросія – див. прим, до IV. 445. Нектар – напій богів, що давав їм безсмертя і вічну юність. ПІСНЯ ДЕСЯТА 7. «Замужем дочки його були за своїми братами». – Одруження синів Еола з рідними сестрами – відбиток дуже давньої, порівнюючи з гомерівськими часами, групової форми шлюбу. [524] 86. «Близько-бо сходяться там дня і ночі розбіжні дороги». – Тут відбито відомості стародавніх греків про так звані «білі ночі» на півночі. Очевидно, країна лестригонів з її короткими літніми ночами – найбільш віддалене на північ місце Одіссеєвих блукань. 135. Острів Еея. – В «Телегонії», останній з поем троянського циклу, яка до нас не дійшла, розповідалося, що Кіркея породила від Одіссея сина Телегона («народжений далеко»), який, шукаючи батька, прибув на острів Ітаку. Одіссей збройно виступив проти прибулих чужоземців і був смертельно поранений рукою Телегона. Довідавшись про те, що він убив свого батька, Телегон забрав з собою на Еею Пенелопу, з якою потім одружився, і Телемаха, дружиною якого стала Кіркея. 190-192. Натяк на тумани, під час яких ні по сонцю, ні по зорях, по яких орієнтувались мореплавці, не можна встановити, де схід, а де захід. 222. Грецькі жінки працювали за верстатом не сидячи, а ходячи навколо нього (див. рр. 226-227). 235. Світле прамнейське вино – з виноградників гори Прамни на острові Ікарії (є ще однойменні міста біля Смірни та на острові Лесбосі). 280. Греки вітались, не подаючи один одному руку, а лише торкаючись нею плеча (див. прим, до III. 35). 302. Світлий дозорець – епітет Гермеса (див. прим, до І. 38). 305. Молі – назва якогось чудодійного зілля або цілющого коріння. Це назва, можливо, не грецька, тому Гомер і відносить її до «мови богів». 350-351. Дочки гаїв, джерел і потоків – німфи (див. прим, до VI. 105). 441. «Хоч він і родичем був мені близьким». – Еврілох був небожем Одіссея. 469. «…Ори пройшли своє коло…» – Ори – богині, що доглядали порядку в природі та змінювали пори року. 492 – 495. Тіні померлих у підземному царстві, за віруванням стародавніх греків, були позбавлені здатності мислити. Лише тінь фіванського віщуна Тіресія (який фігурує живим у трагедії Есхіла «Едіп-цар») зберегла непорушним свій розум і дар віщувати майбутнє. [525] 513-514. Ахерон, Кокіт, Піріфлегетон, Стікс – річки в підземному царстві мертвих. 518. Опис жертовного обряду для виклику померлих, про який розповідається в пісні XI. ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА 14. «…країна людей кімерійських…» – в уявленнях греків про цей народ відбито неясні відомості про найдальші північні краї з їх полярними ночами. 38 – 43. Цей опис «блідого жаху» й болю за віднятих смертю та війною, особливо в юному віці, привертав увагу поетів, починаючи з античності; так, уже Вергілій відтворив його в «Георгіках» та в «Енеїді». 102. Йдеться про осліплення Поліфема (IX пісня), що накликало гнів його батька Посейдона на Одіссея та його супутників. 107. Міфічний острів Трінакія, де паслись священні бики Геліо-са, – місце наступних пригод Одіссея (XII. 260 і далі). Трінакія буквально – тризубець. Майже так само називали стародавні греки Сицилію – Трінакрія (буквально – трикутник). Пізніше ці назви ототожнювались. 134-135. Як здійснилось віщування Тіресія про легку смерть Одіссея, – розповідається в післягомерівській поемі «Телегонія». 186. Натяк на не властиві гомерівській добі форми судочинства – очевидно, пізніша вставка. 235-386. Перелік жінок, що фігурують у грецьких міфах. 271-280. Міф про Едіпа, що вбив свого батька й одружився з своєю матір'ю Епікастою (за іншими – Йокастою) – став основою трагедій Софокла «Едіп-цар» та «Едіп в Колоні». 287-297. Вродливу Перо, сестру Нестора, батько, пілоський владар Нелей, обіцяв видати за того, хто приведе йому стадо фесса-лійського державця Іфікла. Це зробив для Біанта, який сватався до Перо, брат його Мелампод – засновник культу Діоніса, «віщун бездоганний», що розумів навіть мову тварин. Про чудеса, які творив Мелампод, розповідає приписувана Гесіодові поема «Меламподія». 299-300. Кастор і Полідевк (рим. Поллукс) – сини Леди: Полі-девк, народжений від Зевса, був безсмертний, а Кастор – син Тінда-рея – звичайна людина. Після смерті Кастора Полідевк уділив йому [526] половину свого життя, і відтоді брати жили, поперемінно вмираючи й воскресаючи. Так ці брати Діоскури (тобто діти Зевса) стали зразком братньої дружби, – про них згадується і в уривках з «Кіпрії» (поеми троянського циклу), які збереглися. Сузір'я Близнюків названо так на честь братів Діоскурів. 315-316. Осса і Пеліон – гори недалеко від Олімпу, що здавна вважався оселею богів. У цих рядках відбивається пізніший погляд на Олімп, як лише на перший ступінь до оселі богів у небі. Вергілій відбив це в «Георгіках». 318. «Син Зевса і пишноволосої Лети» – Аполлон. 326-327. Мера – супутниця Артеміди, убита нею після того, як вона породила Локра від Зевса; Клімена – дружина Філака й мати Іфікла; Еріфіла – дружина Амфіарая, мати Алкмеона, підкуплена Полініком, сином Едіпа, умовила Амфіарая взяти участь у поході на Фіви, наперед знаючи, що він не вернеться живий, – за це була убита Алкмеоном. 382. Товаришами Одіссея Гомер весь час називає його супутників на кораблі. Тут мова йде про бойових товаришів Одіссея з боїв під Троєю – про Ахілла, Еанта та ін. 384. Йдеться про Агамемнона, якого вбила Клітемнестра. 412-456. Весь цей уривок з сатирою на жіночу зрадливість та грубуватістю висловів – данина смакам пізніших слухачів гомерівських поем. 471. Еакід – тобто внук Еака, син Пелея, Ахілл. 489. В цій славетній репліці Ахілла є слово, про яке здавна сперечаються коментатори і якого більш ніде нема в Гомера; це слово «епарурос» – батрак. 492. Благородний син Ахілла – Неоптолем. 523. Йдеться про троянського коня (див. прим, до IV. 272). 539. Асфодел. – Підземні луки в міфічному царстві мертвих заквітчані асфоделом (рід лілеї). Цій квітці належало почесне місце в старогрецькому заупокійному культі. 543-551. Про Еанта див. прим, до III. 109. Гнів Байтової тіні на Одіссея сягає ще їх земного суперництва, що призвело до смерті Еанта. Коли Фетіда, мати Ахілла, після його загибелі під Троєю пообіцяла синову зброю тому, хто найхоробріше відбивав його тіло від троянців, претендентами на нагороду виступили Еант і Одіссей. Для безстороннього розв'язання справи вирішили підслухати думку [527] ворогів. Троянські дівчата, які сперечались на цю тему під впливом Афіни, дали перевагу Одіссеєві. Ображений Еант збожеволів і покінчив самогубством. 565 – 600. Тут відбиваються інші, пізніші уявлення про загробне життя, – померлі не позбавлені тіла й людських почувань. 577. Пелетр, або плетр – міра площі, приблизно 0,087 гектара. 593-600. Сцена важкої і безплідної праці Сізіфа, з її характерним уповільненим ритмом. 601-604. Ще один зразок пізніших уявлень греків – злиття образів Геракла-героя, тінь якого перебуває в підземнім царстві, і Ге-ракла-бога, що з дружиною, богинею молодості Гебою, живе серед небожителів. 621. Гірший муж – мікенський владар Еврістей, для якого Ге-ракл зробив свої дванадцять подвигів і в числі їх – викрав триголового пса Кербера з підземного царства. ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА 39. Тут мова йде, як вважають коментатори, про південно-західне узбережжя Італії, навпроти острова Капрі. 61. Скелі блуденні – міфічні скелі, розташовані близько Мессін-ської протоки між островом Сицилією та італійським узбережжям; вони то розсуваються, то зближаються і тоді розвалюють кораблі, що поміж ними пропливають. Кіркея дає на вибір Одіссеєві дві дороги – поміж блуденних скель та поміж Скілли й Харібди (див. далі); Одіссей вибирає останню. 69-72. Поет згадує тут міф про похід Ясона та інших аргонавтів (від назви корабля «Арго») до Еета, владаря Колхіди (Кавказьке узбережжя Чорного моря), по золоте руно. 85 та 104. Міфічні страховиська Скілла й Харібда, як пояснювали ще античні коментатори, жили одне проти одного в Мессінській затоці. 124. Кратеїда (сильна) – мати жахливої Скілли. 129-136. Сім черід худоби й сім овечих отар, по півсотні голів у кожній (корови і вівці символізують дні і ночі), – міфологічний образ п'ятдесяти тижнів, що становлять грецький місячний рік, на алегоричність якого звернув увагу ще Арістотель. Цей образ трохи інакше відтворено в загадці Клеобула, одного з семи грецьких муд– [528] реців: «в одного батька (рік) є дванадцять синів (місяців), які мають тридцять білих дочок (дні) і тридцять чорних (ночі), що весь час умирають і воскресають». (За іншими відомостями, ця загадка пов'язується з ім'ям поетеси Клеобуліни, дочки Клеобула з Лідії.) 253. Грецькі риболови поміж гачком і волосінню прикріпляли рогову трубку, щоб риби не відгризли його разом з приманкою. 317-318. Кожен красивий грот або печеру поетична фантазія греків заселяла вродливими німфами. 343. Для стародавніх греків принесення жертви богам, по суті, становило спільну з ними учту. 357. Не маючи під руками потрібного в жертовному ритуалі ячменю, супутники осипали жертовну тварину дубовим листям. ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА 14-15. «…а потім, з народу зібравши, своїми втрати повернем». – Покриття витрат за рахунок мас – яскраве свідчення експлуатації їх аристократією, що народжувалась. 77. Камені з пробитими в них дірками – причали, до яких прив'язували линвами корабель, обернений до берега кормою. 81. (Див. прим, до VI. 37 та 58). Греки гомерівських часів не запрягали в вози більше двох-трьох коней, – порівняння з четвернею – відбиток пізнішої доби. 92. Цікавий контраст поміж тяжкими переживаннями Одіссея, його бажанням побачити хоч би «дим, що над рідним підноситься краєм» (І. 58), до якого він поривався цілих двадцять років, – і сном Одіссея перед самим порогом своєї вітчизни, якої він, ставши на її берег, не впізнає (р. 188). 105-107. Камінні амфори та кросна – мабуть, відповідної форми сталагміти й сталактити в одній з печер. 130 та 140-142. Посейдон – один з найдавніших богів грецької міфології, шанований ще до приходу дорійських завойовників. Фе-акійський владар Алкіной вважався внуком Посейдона, отже, феаки «рід свій славетний від нього виводять». 155-157. Схожа на корабель скеля й досі стоїть біля острова Корфу – колишньої Керкіри, яку давні коментатори вважали на цій підставі за острів феаків, що в Гомера має назву Схерії (р. 160). [529] 246. «…пасовиська для кіз і свиней тут чудові». – В традиційному тексті «Одіссеї» та й у більшості перекладів читаємо – «для кіз і биків». Це суперечить ясній вказівці Гомера (XIV. 100 – 108), що на скелястій Ітаці, позбавленій хороших пасовищ, паслись тільки кози та свині, а череди корів та інші стада випасались на суходолі. Підміна свиней на биків у цьому рядку, як зауважує В. Берар, була допущена, мабуть, з метроритмічних міркувань. 259-271. Розповідаючи вигадану історію про себе, Одіссей вводить в неї епізод кривавої помсти, яка за гомерівських часів вважалась звичайним, анітрохи не ганебним ділом. 377. Ахейські женихи домагались руки Пенелопи три роки – з того часу, коли довідались, що інші герої (Нестор, Менелай, Ага-мемнон) вернулися з-під Трої, а Одіссей пропав без вісті. 388. «…з Трої… світлу намітку зривали…» – тобто руйнували її мури. 412. Спарта завжди славилась красою своїх жінок. 424. «5 домі Атріда» – тобто у Менелая. ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА 31. «…присів перед ними…» – Цей спосіб заспокоювати собак вважався у стародавніх греків і римлян одним з кращих. 55. Ім'я Евмея названо тут уперше. Поет звертається до нього тут і далі в другій особі, наче до присутнього серед слухачів (так звана апострофа). Таке ж звертання є ще в «Іліаді» до Патрокла, а також до Менелая й Антілоха. Цей епічний прийом, по суті, й досі не з'ясований, пояснюють особливою симпатією поета до цих персонажів. 85. За гомерівських часів торгове мореплавання часто сполучалося з піратством та торгівлею невільниками. 100-107. З опису багатств, які мав володар Ітаки Одіссей, можна уявити, що являли собою гомерівські державці. 144. Евмей тут уперше називає ім'я Одіссея. 204. Кастор, син Гілака, вигаданий батько Одіссея. 232. Військовий вождь мав право відібрати собі частину з загальної здобичі раніше, ніж її розподіляли жеребками. 247. Торгові зв'язки між Єгиптом і Критом існували уже в кри-томікенську епоху. [530] 263-265. В основі вигаданої розповіді Одіссея лежать справжні історичні спогади про напади морських народів на Єгипет, засвідчені писемними пам'ятками стародавнього Єгипту. Цілком імовірно, що це були жителі Криту, так само, як і ті люди з півночі, що наймались до єгипетських фараонів. 283-284. Хибне уявлення про те, ніби єгиптяни боялись грецьких богів, було властиве грецьким авторам також і в пізніші епохи. 316. Ім'я Федон означає бережливий, жалісливий. 324. Техніка добування і обробки як золота, так і інших металів була в гомерівську епоху настільки примітивна й важка, що всі метали цінились дуже високо. Особливо виділяє Гомер «ретельно оброблене, куте залізо». 327-328. В Додоні був відомий оракул Зевса. Додонські жерці, що спали на голій землі біля славетного дуба («Іліада», XVI. 235), віщували з шелесту його листя. 379. Етоліець – житель Етолії (західна частина середньої Греції). 399. Скидання зі скелі – один із способів страти у стародавніх греків. 482. Пояс блискучий – бойова запона з шкури або повсті, покрита металевими платівками для прикриття живота і стегон; надягався він під броню і спускався до колін. ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА 1. Початок безпосередньо пов'язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV. 16. Батько Пенелопи – Ікарій; про братів її ніде більше не згадується. 33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі. 134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі. 160. З'явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід – країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи. [531] 249, 254. Поліфід – син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків «Одіссеї». Гіпересія – місто на півночі Пелопоннесу. 272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину. 295-297. Круни, Халкіда, Фея – місцевості в Еліді. 299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії. 301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523). 356. Дружина Лаерта – Антіклея (див. XI. 85). 388. «…в дім цього мужа» – тобто в дім Лаерта. 403-404. Сирія, Ортігія – міфічні острови. 415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю. 526. «Яструб, провісник швидкий Аполлонів…» – Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові. ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА 34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим. 75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною. 207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, – богиня-войовниця, – вважалась і богинею воєнної здобичі. 247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, – тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят. 269. Справа Ареєва – тобто бойова сутичка. 288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно. [532] 381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю. 421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів. ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА 199. «Дав йому й палку Евмей…» – в ориг. – скіпетр, – палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі (порівн. прим, до II. 37). 207. Неріт, Ітак і Поліктор – сини Птерелая, що з Кефалонії переселилися на острів Ітаку. Ім'ям одного з них став зватися цей острів, ім'ям другого – гора в північній його частині, ім'ям третього – місцевість Полікторіон. 323. «…дні рабської долі…» –див. прим, до IV. 11 – 12. 339. «Сів на порозі обтесанім…» – В оригіналі говориться про ясеновий поріг, але це, очевидно, пізніша прикраса, бо пороги в Гомера скрізь кам'яні. 441. «…до праці гіркої примусили…» – один з численних випадків звукової гри оригіналу. 443. Згадка про Дметора, що силою захопив владу на Кіпрі, як і розповідь про пригоди в Єгипті, мабуть, пізнішого походження. Взагалі в піснях з XVII по XX пізніших вставок дуже багато. 541. «Голосно чхнув Телемах…» – Чхання стародавні греки вважали за добру ознаку, тим-то й Пенелопа у відповідь на Телемахове чхання радісно засміялась. ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА 6-7. Жебрака Арнея, що був на побігеньках у женихів, жартома називали Іром, виводячи це іронічне прізвисько від імені вісниці богів Іріди. 28-29. На Кіпрі, кажуть, був звичай вибивати зуби свиням, захопленим у шкоді на чужому полі. 77. «Підперезали» – тобто оголили до пояса, бо бійка навкулачки відбувалася з відкритою верхньою частиною тіла. [533] 139-140. Завдяки взаємодопомозі членів роду стародавній грек, навіть допустившись безрозсудства й злочину, не боявся за свою особисту безпеку. 158-162. Афіна подає Пенелопі думку показатися женихам і таким чином приспати їх пильність, також підбиває женихів принести ще більше дарунків, щоб були відшкодовані заподіяні збитки і Пенелопа набула ще більшої поваги в сина й чоловіка. 182. Гіпподамея та Автоноя – служниці Пенелопи, які її супроводили при виході з жіночої світлиці, бо виходити жінці до мужчин самій вважалось непристойним. 246. Ясійський Аргос – тобто весь Пелопоннес. 263. «На колісницях проворні їздці». – В гомерівську добу кінноти ще не було, і бойові дії провадилися з колісниць. 328-329. Заїздом (гр. «лесха») – тут названо громадське приміщення, щось на зразок теперішнього клубу, де часом провадились збори й товариські розмови і можна було навіть переночувати. В холодну погоду замість «лесхи» люди збирались біля вогню в кузні. ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА 27-28. «…збіжжя з мірки черпає моєї…» – тобто «їсть мій хліб». Йдеться тут про «хенік» – трохи більшу за літр мірку сипучих тіл, що вважалась денною прожитковою нормою на одну людину. Саме слово «хенік» – пізнішого походження, як і весь цей уривок. Відоме воно з афінського прислів'я «не сідай на хенік» – тобто на мінімальний пайок, інакше кажучи – «не будь бездіяльним». 34. «Із золотим каганцем…» – теж вказівка на пізніше походження уривка, бо за гомерівських часів доми освітлювались лише вогнищем, смолоскипами та жаровнями. 86. «…наче дар Аполлона…» – буквально «з ласки Аполлона», який був втіленням молодості й покровителем юнаків. 144-145. За гомерівських часів не вважалось неетичним говорити про майбутню смерть близької людини. 163. «…не із дуба ти виріс… не із скелі…» – подібне до нашого «не з неба ж ти упав». Пенелопа запитує гостя приказкою, побудованою на міфі про походження людей від каменя або від дуба. Розповідають, що в давнину був звичай викидати новонароджених, яких не хотіли виховувати, на скелі або в дупло порохнявого дерева. Не знаючи, [534] хто їх справжні батьки, про них говорили, що вони походять від дуба або від скелі. 174. Дев'яносто міст – епічне кругле число. 175. «Різні там мови змішалися…» – Гомер називав п'ять племен, що жили на Криті, в тому числі етеокритів, тобто корінних критян, доахейських осельників острова, і навіть дорійців, які значно пізніше оселились на середземноморському узбережжі, – ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми. 178-179. «…володарив дев 'ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник…» – Міф про відновлення верховної влади раз на дев'ять років за допомогою магічного єднання з Зевсом, в розмові з яким володар одержує нові закони для країни, дуже давній. В основі його – первісне уявлення про зв'язок добробуту країни з фізичним станом її володаря, якого або вбивали, або обмежували певним строком урядування, що його можна було продовжувати. 183. Етон – вигадане ім'я Одіссея. 188. Амніс – місто на острові Криті, Ілітія – богиня пологів, покровителька породіль, пізніше ототожнена з Артемідою. 225-231. Після багатьох сперечань, де саме була зображена сцена оленя з собакою (вишита на плащі чи вигравірувана на пряжці), вчені на підставі нових археологічних відкрить погодились на другому припущенні. 260. Злоіліон – тобто лихої пам'яті Іліон, з яким пов'язано багато сумних спогадів. 337-338. Рідкісне у Гомера випадкове римування. 408-409. Гра слів – одворотний був досі та Одіссей – відтворення відповідної гри слів оригіналу. (Див. також І. 61 – 62.) 428-466. Епізод ловів на Парнасі навіть за глибокої давнини був не у всіх списках «Одіссеї». Так, Платон знає цей епізод, а Арі-стотель («Поетика», VIII) хвалить Гомера за те, що той не все описував, що трапилось з його героєм, наприклад, як було поранено його на Парнасі. 467-475. Сцену впізнання Одіссея старою нянею високо цінували з найдавніших часів, починаючи з Ціцерона, Діонісія галікар-наського та ін. 473. Доторкнутись до підборіддя співбесідника було у греків ознакою любові та ніжного прохання. [535] 563-567. Гра слів оригіналу, яка дуже захоплювала стародавніх греків і римлян (Платон, Горацій, Вергілій). 573. Сокири одна за одною вряд устромлялись лезами в землю так, щоб обухи утворювали пряму лінію і стріла могла пройти через вушка всіх дванадцяти сокир. ПІСНЯ ДВАДЦЯТА 63. «Нехай би страшна мене буря схопила…» – Так само Єлена («Іліада», VI. 345) висловлювала жаль, що вихор не вхопив та не втопив її в морі ще в день її народження. Несподіване зникнення людини приписували вихорові, який відносить її на острів щасливих. 64. Пітьма й туман, що вкривають на заході гирло ріки Океану, – тобто шлях до А'іду, царства смерті. 66. Дочок Пандарея, що вкрав золотого пса з критського храму Зевса, – Аедону (див. XIX. 518), Клеотеру і Метопу – за батьків злочин Зевс покарав наглою смертю в квітучому віці. 113-114. Грім з безхмарного неба був віщим знаком. З цим не в'яжеться згадка про хмару в рядку 104, мабуть, вставленому пізніше. 156. «…для всіх-бо тут свято сьогодні…» – свято початку місяця на честь Аполлона (див. також XX. 276 – 277). 187. На суходолі Одіссей мав пасовиська і стада (див. XIV. 100 – 107). 210. Край кефаленський – прилегла до Ітаки частина суходолу та сусідніх островів («Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий». – IX. 24). 242-243. «…ліворуч злетів перед ними високолетний орел…» – Птах, що з'являється в небі з лівого боку, вважався поганою прикметою. 299-300. Ктесіпп «…вхопив… з корзини ногу волячу…» – В хлібні кошики (див. XX. 254-255) за гомерівських часів м'яса не клали, – місце для нього було на «блискучих» столах, які спеціально мили губками перед кожним обідом (див. І. 111-112, або XXII. 438-439), та й м'ясо на стіл подавалось тільки філейне, отже, наведений епізод, мабуть, належить до вставок. 301-302. «…усміхнувся… глузливо» – в ориг. «сардонічно» (сар-доніон). Сардонічний сміх – в'їдливий, ущипливий, злобно-насмішкуватий. Античні коментатори (можливо, за народною етимологією) [536] пов'язували цей вислів з назвою острова Сардинії, де росла дуже гірка трава, що спотворювала риси обличчя в гірку «сардонічну» усмішку. Відомо, проте, що гомерівські греки про Сардинію ще не знали, отже, вислів цей – пізнішого походження. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША 7. «Ключ дуже гарний…» – явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали (див. прим, до І. 441). 120-122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку – очевидно, на подвір'ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити. 145. Обов'язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою. 148-153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає «незвичними та ніжними». 295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп'янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, – у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки. 395. «Чи не сточили ще рога…» – На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров'ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА 1. «Скинув із себе лахміття тоді Одіссей…» – як і перед всяким змаганням, він оголює верхню частину тіла. 55-64. Женихи виявляють готовність не тільки відшкодувати всі заподіяні ними збитки, але й сплатити величезний штраф – по двадцять биків, що, за нормами тодішнього звичаєвого права, повністю ліквідувало б конфлікт і позбавило б Одіссея підстав для безкарного вбивства женихів. [537] 79. Одіссей передбачливо виніс із приміщення всю зброю, але Еврімах мав при боці короткий меч, якого інші юнаки, очевидно, на цей раз не захопили. 122. Четверошкурий щит – покритий чотирма шарами товстої шкури. 232, 235. «Подужать» – «Алкімів син дужий» – гра слів. В оригіналі ім'я Менторового батька – Алкім – означає дужий, відважний. 239. Див. прим, до І. 319. 334. Жертовник Зевса, охоронця осель, давав право недоторканності кожному, хто прибіг до нього. 481. За грецькими віруваннями, пролита в домі кров оскверняла його, і він потребував обряду очищення через обкурювання сіркою. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ 88. Поріг кам'яний. – Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями. 162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі. 190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя – в природі, має символічний характер. 201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца. 218-224. Приклад Єлени й Паріса («чужинця»), наведений Пенелопою, – мало виправдана в її аргументації пізніша вставка. 245. Імена коней, що возять Еос понад світом, – Ламп і Фаетон, – означають сяйво, блиск – так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса – Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132). 248-249. «Ще не дійшли ми з тобою… до краю наших випробувань…» – Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема «Телегонія». 296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня «Одіссея» закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне [538] закінчення, як «відхід до сну». Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту «Одіссеї», визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв'язний виклад. 347. Рання зоря золотошатна – богиня світанку Еос. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА 1. Гермес кілленійський. – Гермес народився на горі Кіллені. 5. Всупереч загальним уявленням стародавніх греків про загробне життя та описові його в XI пісні, душі померлих тут зберігають пам'ять і свідомість, скиглячи (відбиток уявлення про душу як про пташку); йдуть до Аїду за помахом Гермесового жезла і залишаються там без похоронного обряду. Все це ще раз підтверджує думку про пізніше походження цієї пісні. 11 – 12. Левкадська скеля – біля входу до підземного царства мертвих. Брама Геліоса – на західному краю світу. У неї, за уявленням стародавніх греків, заходило сонце. 26-27. Під час походу на Трою Агамемнон був вождем цілого війська ахеїв. 37. Йдеться про Аргос у Фессалії, де народився Ахілл. 46. «…волосся собі обстригали» – див. прим, до IV. 198. 47-48. Мати – морська німфа Фетіда, донька старця морського Нерея, мати Ахілла. Безсмертні німфи – сорок дев'ять її сестер-нере'щ, що разом з Фетідою прийшли оплакувати її сина. 60. Гомер згадує то одну музу, то кількох, ніде не називаючи ні кількості їх, ні імен. Гесіод перший визначив кількість – дев'ять муз – і назвав їх поіменно. Наведена згадка про дев'ять муз – ще один доказ того, що даний текст – пізнішого походження. 195. Ім'я Пенелопи, що «вірна лишилась… Одіссею», стало прозивним для означення вірної дружини. 199. «…така Тіндареєва донька…» – Йдеться не про Єлену, а про Клітемнестру, дочку Леди, що її смертним чоловіком був Тіндарей. 252. Одна з небагатьох в «Одіссеї» згадок про рабство (див. IV. 11 та ін.). 304-306. Алібант – місто в Південній Італії. Граючи на значенні цієї назви (від «аліо» – блукати), Одіссей натякає на свої довгочасні блукання та поневіряння. Вигаданими іменами, якими Одіссей називає себе і своїх предків, він продовжує натякати на свою [539] долю. Щодо первісного значення цих імен є різні здогади. За одним з них Еперіт – означає гнаний, Афідант – той, кого не щадили, Поліпемон – багатостраждальний. 378. Нерік – місто в Акарнанії (західна частина середньої Греції), біля якого корінфяни пізніше прокопали канал, що відділяє Левка-ду від суходолу. 429. Кефаленянами названі тут женихи з Сами, Дуліхію й Закінту (див. прим, до XX. 210). 502-503. Афіна в вигляді Ментора розпочала опікуватись Теле-махом у І пісні «Одіссеї» і в цьому ж вигляді з'являється наприкінці поеми, опікуючись його «незламним у нещастях» батьком. 523. Міднощокш шолом – тобто з мідними платівками, що прикривали щоки й скроні. СЛОВНИК МІФОЛОГІЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ Автолік – син Гермеса і смертної Хіони, Одіссеїв дід з боку матері, знаменитий злодій та дурисвіт, що успадкував ці властивості від свого батька. Умів перевтілюватись та робити невидимою кожну вкрадену річ і при тому так ловко клястися, що його не можна було звинуватити в порушенні клятви. Саме від нього «удатний на все» Одіссей успадкував свою хитрість. – XI. 85; XIX. 394, 399, 403 та ін.; XXI. 220; XXIV. 334. Автоноя – служниця Пенелопи. – XVIII. 182. Агамемнон – син Атрея (Атрід), володар Мікен та Аргоса, брат спартанського владаря Менелая, вождь греків у Троянській війні. Після зруйнування Трої, захопивши у здобич Кассандру (див. однойменну драму Лесі Українки), вертається додому й падає жертвою Егіста, що став коханцем його дружини Клітемнестри. Месником за батька став син його Орест, що вбив свою матір Клітемнестру (ця історія стала сюжетом Есхілової трилогії «Орестея»). – 1. 30; III. 143, 156 та ін.; IV. 532 та ін.; VIII. 77; IX. 263; XI. 168, 387 та ін.; XIII. 383; XIV. 70, 117, 497; XXIV. 20 та ін. Агелай – син Дамастора, один із женихів, убитих Одіссеєм. – XX. 321, 339; XXII. 131, 212, 327 та ін. Адреста – служниця Єлени, дружини Менелая. – IV. 123. Аедона (гр. «соловей») – дочка Пандарея, дружина Зета, Амфіо-нового брата, мати Ітіла. З заздрощів до Ніоби, дружини Амфіона, вирішила вбити одного з її синів, але помилково в темряві заколола свого власного сина Ітіла. Зевс обернув Аедону в солов'я, спів якого – безнастанний плач матері за своїм сином. – XIX. 518. Аїд (невидимий) – син Кроноса й Реї, брат Зевса. Після перемоги над титанами одержав підземне царство, де й владарював над тінями мертвих разом із своєю дружиною Персефоною. Друга назва Аїда – Плутон, бо він володіє глибинами землі, звідки люди здобувають свої багатства. Молячись Аїдові, вдаряли руками об землю; в [541] жертву йому приносили чорних тварин, одвертаючи при цьому свої обличчя. Слово «АХд» означає також підземне царство мертвих. – НІ. 410; IV. 834; VI. 11; IX. 524; X. 175, 491 та ін.; XI. 47, 151, 211, 426, 571, 625 та ін.; XII. 17, 21, 383; XIV. 156, 207; XV. 350; XX. 208; XXIII. 252, 322; XXIV. 204, 264. Акаст – володар острова Дуліхію. – XIV. 336. Акроней – один з юнаків феакійських. – VIII. 111. Апектор – житель Спарти, з дочкою якого одружився Мега-пент, син Менелая. – IV. 10. Алібант – місто в Південній Італії. Вигадана батьківщина Одіссея. – XXIV. 304. Аліферс – син Мастора, друг Одіссея, ітакійський ворожбит, що віщував з льоту птахів. – II. 157, 253; XVII. 69; XXIV. 451. Алкандра – дружина фіванця Поліба. – IV. 125. Алкім (дужий) – батько Ментора. – XXII. 235. Алкіной – онук бога морів Посейдона, мудрий володар феаків – міфічного народу моряків, що жили на казковому острові Схерії. Він гостинно прийняв Одіссея, викинутого бурею на берег, і допоміг йому вернутися додому. На острові Керкірі, який ототожнювали зі Схерією, існував культ Алкіноя. – VI. 12, 139, 299 та ін.; VII. 10, 132, 208, 308 та ін.; VIII. 2, 118, 235, 370 та ін.; IX. 2; XI. 346 та ін.;ХШ. 3,64, 171таін. Алкіппа – служниця Єлени. – IV. 124. Алкмена – дочка мікенського владаря Електріона, дружина Ам-фітріона. Від Зевса, який поєднався з нею, прибравши вигляд Ам-фітріона, породила славетного героя Геракла, а від чоловіка – смертного сина Іфікла. – II. 120; XI. 266. Алкмеон – син Амфіарая й Еріфіли, вождь так званих епігонів (нащадків) у поході на Фіви. – XV. 248. Алоей – син Посейдона, бог обмолоту зерна (алое – тік; від цього й походить ім'я), чоловік Іфімедеї, батько гігантів – Ота й Ефіальта, які щороку виростали на цілий сажень. Брати Алоеди (сини Алоея), домагаючись кохання Гери й Артеміди, задумали вилізти на небо, а для цього – звалити гору Оссу на Пеліон, але були вбиті стрілою Аполлона. Алоеди тримали в ув'язненні бога війни Арея, якого тільки на тринадцятому місяці визволив Гермес. – XI. 305. Алфей – найбільша річка на Пелопоннесі, а також бог цієї річки. – III. 489; XV. 187. [542] Амітаон – син Кретея і Тіро, брат Есона й Ферета. – XI. 259. Амніс – гавань на північному узбережжі Крита, в гирлі ріки з такою ж назвою. – XIX. 188. Амфіал – найкращий із стрибунів феакійських. – VIII. 114, 128. Амфіарай – володар Аргоса й ворожбит, правнук Мелампода (див. прим, до XI. 326-327). Після невдачі походу сімох аргейських вождів проти Фів (міф про події, пов'язані з цим походом, ліг в основу епічних поем «Фіваїда» й «Епігони», які не збереглися, і використовується також у трагедіях Есхіла, Софокла й Евріпіда) Амфіарай під час втечі був поглинутий землею, але боги дарували йому безсмертя. Культ Амфіарая з оракулами в присвячених йому храмах існував у багатьох містах Греції. – XV. 244. Амфілох – син Амфіарая й Еріфіли, брат Алкмеона, віщун ар-госький, учасник походу епігонів на Фіви, один з претендентів на руку Єлени і учасників Троянської війни. – XV. 248. Амфімедонт – один з женихів, убитий Телемахом. – XXII. 242, 277 та ін.; XXIV. 103 та ін. Амфіном – син Ніса з Дуліхію, найрозсудливіший і найчесні-ший з женихів. – XVI. 351, 394; XVIII. 119, 395 та ін.; XX. 244; XXII. 89 та ін. Амфіон – а) владар в Орхомені, син Іаса, батько Хлоріди, яка в шлюбі з Нелеєм стала матір'ю Нестора. – XI. 283; б) син Зевса й Антіопи, що разом із своїм братом заснував Фіви. – XI. 262. Амфітея – дружина Автоліка, бабка Одіссея. – XIX. 416. Амфітріта – морська володарка, дочка морського бога Нерея й Доріди – дружина Посейдона, поряд з яким возсідала з тризубцем у руках на колісниці, запряженій тритонами. Культ її – дуже давнього походження. – III. 91; V. 422; XII. 60, 97. Амфітріон – чоловік Алкмени, матері Геракла. – XI. 266, 270. Анабесіней – один з юнаків феакійських. – VIII. 113. Андремон – етолійський вождь, батько Фоанта. – XIV. 500. Антікл – один із грецьких воїнів, що в дерев'яному коні увійшли в обложену Трою. – IV. 286. Антіклея – дочка Автоліка, дружина Лаерта, мати Одіссея, що вмерла після його від'їзду в Трою. – XI. 85. Антілох – старший син пілоського володаря Нестора, друг Ахіл-ла після загибелі Патрокла. Наприкінці Троянської війни загинув [543] від руки Мемнона, прикриваючи собою батька. – III. 111; IV. 187 та ін.; XI. 468; XXIV. 16 та ін. Антіной – син Евпейта, найзухваліший з женихів Пенелопи; робив замах на життя Телемаха, упав першою жертвою від руки Одіссея. – І. 383; II. 84 та ін.; IV. 628 та ін.; XVI. 363 та ін.; XVII. 374 та ін.; XVIII. 34 та ін.; XX. 270; XXI. 84 та ін.; XII. 8, 48; XXIV. 179, 424. Антіопа – дочка Асопа, мати Амфіона й Зета. – XI. 260. Антіф-списоборець – а) син Египтія з Ітаки, один із супутників Одіссея, що загинули в печері Поліфема. – II. 19; б) старий ітакієць, друг Одіссея. Антіфат – а) міфічний владар лестригонів. – X. 106 та ін.; б) віщун, син Мелампода, батько Оїкла, дід Амфіарая. – XV. 242. Анхіал – а) один із феаків. – VIII. 112; б) батько тафійського вождя Мента. – І. 180, 418. Апірея – казкова країна, батьківщина Еврімедуси, служниці Аре-ти. – VII. 8. Аполлон (Феб) – син Зевса й богині Лето, батько Орфея, брат Артеміди, одержав від Гермеса винайдену останнім ліру і став богом муз, звідси його прізвисько – Мусагет. У Троянській війні допомагав троянцям. Згадується дуже часто – майже в усіх піснях «Одіссеї». Аргеї – жителі Аргоса (Пелопоннеса); у Гомера – спільне ім'я для всіх греків, що брали участь у Троянській війні. Багато разів згадуються в багатьох піснях поеми. «Арго» – корабель, на якому аргонавти на чолі з Ясоном їздили в Колхіду по золоте руно. – XII. 70. Аргос – за гомерівських часів – Арголіда, область на Пелопоннесі, а пізніше й головне місто Арголіди; Аргосом називали також увесь Пелопоннес, що північно-східною його частиною, з головним містом Мікенами, володів Агамемнон, а рештою – Діомед. – І. 344; III. 251 та ін.; IV. 99, 562, 816 та ін.; XV. 80, 224 та ін.; XVIII. 246. Аргос пеласгічний – Фессалійська рівнина біля річки Пенея, володіння Ахілла. – XXIV. 37. Аргос (проворний) – ім'я собаки Одіссея. – XVII. 291, 300, 326. Арей (Арес) – син Зевса й Гери, грізний бог війни. – VIII. 115, 267, 309, 517 та ін.; XI. 537; XIV. 216; XVI. 269; XX. 50. Арет – син Нестора. – III. 414, 440; XVI. 395; XVIII. 413. [544] Арета – дочка Рексенора, племінниця і дружина Алкіноя. – VII. 54, 141, 231, 335; VIII. 423 та ін.; XI. 335; XIII. 57 та ін. Аретуса – джерело на острові Ітаці. – XIII. 408. Аріадна – дочка критського володаря Міноса. Давши Тесеєві провідну нитку, вона допомогла йому вибратися з лабіринту, де він убив страховище Мінотавра, і втекла разом з ним, але Тесей покинув її на острові Наксосі; тут вона стала жрицею і дружиною Діоніса й загинула від стріли Артеміди. В «Одіссеї» (XI. 321) Артеміда вбиває Аріадну з волі самого Діоніса. Арібант – сідонянин, дочка якого викрала юного Евмея. – XV. 426. Аркесій – батько Лаерта. – XIV. 182; XVI. 118. Арктос – сузір'я Великої Ведмедиці (або Віз) і Малої. (Див. прим, до V. 272-275). Арней – див. Ір. Артакійські джерела – криниці в країні лестригонів. – X. 107. Артеміда – дочка Зевса й Лето, сестра Аполлона, богиня-мис-ливиця, вважалась також богинею рослинності і родючості, пізніше стала богинею Місяця й ототожнювалася з Селеною. Озброєна луком із стрілами, так само як і її брат Аполлон. Асоп – річка в південній Беотії та північно-східній Аттіці, а також бог цієї річки, батько Антіопи. – XI. 260. Астеріда – невеличкий острів у протоці між Ітакою й Самою. – IV. 846. Асфаліон – служник Менелая. – IV. 216. Атлант – титан, брат Прометея, батько німфи Каліпсо. За гомерівським міфом, підтримує стовпи, що підпирають небосхил, за іншими – тримає небо на своїх плечах. Місце його перебування – крайній захід, звідси й назва Атлантичного океану і гірського пасма в північній Африці (Атлас). – І. 52; VII. 245. Атрей – батько Атрідів. – IV. 462, 543; XI. 438. Атріди (сини Атрея) – Агамемнон і Менелай. – III. 136; V. 307; XVII. 104; XIX. 183; XXIV. 35. (Див. прим, до І. 35.) Афідант – вигаданий батько Одіссея, син Поліпемона. – XXIV. 305. Афіна – Зевсова донька, богиня наук, мистецтва і ремесла, переможної війни і мирного процвітання, покровителька Аттіки й Афін; [545] весь час допомагала Одіссеєві в його блуканнях; згадується майже у всіх піснях «Одіссеї». Див. також Паллада Афіна. Афіни – головне місто Аттіки, священне місто богині Афіни, з найдавніших часів основний центр її культу, з VI ст. до н. ери – центр грецької культури класичної епохи. Афродіта – богиня краси й кохання; за однією міфічною версією – вийшла з морської піни і вперше ступила на землю на острові Кіпрі (звідси її епітет – Кіпріда), за другою – дочка Зевса й Діони. За Гомером – дружина Гефеста, за іншими міфами – дружина Арея. Мати юного бога кохання Ерота, має ще ім'я Кітереї – від місця її культу на острові Кітери. Ахеї – одне з найдавніших грецьких племен, що, прийшовши з півночі, завоювали корінне плем'я пелазгів і змішалися з ними. В Го-мера це (так само як назви «аргеї» або «данаї») – назва греків взагалі, – зустрічається багато разів майже у всіх піснях поеми. Ахерон – річка в підземному царстві мертвих, через яку тіні померлих переправляються в Аїд. Назва взята від річки Ахеронта в Епірі, яка швидко біжить у темних ущелинах. – X. 513. Ахілл, або Ахіллес – син фессалійського владаря Пелея і морської богині Фетіди, внук Еака, головний герой «Іліади». Щоб Ахіл-лові не могла пошкодити ніяка зброя, Фетіда ще немовлям викупала його у водах Стіксу, держачи сина за п'ятку, якої таким чином не торкнулась чудодійна вода. Після багатьох подвигів під Троєю Ахілл все ж був убитий стрілою Паріса, яку Аполлон спрямував у єдине вразливе місце на тілі Ахілла – п'яту (звідси вислів – «ахіллесова п'ята»). – III. 106 та ін.; IV. 5; VIII. 75; XI. 467, 546 та ін.; XXIV. 15, 72 та ін. Аякси, або Еанти – див. Еант великий, Еант малий. – Дружба братів Еантів часто була сюжетом творів мистецтва. В переносному розумінні два Аякси – нерозлучні друзі. Боетід – Етеон, син Боетів, управитель в Менелаєвому домі. – IV. 31; XV. 95. Борей – північній вітер. – V. 296, 328 та ін.; IX. 81; X. 507; XIV. 253, 476 та ін.; ХІХ.200. Волопас – сузір'я, що видно недалеко від Воза (Великої Ведмедиці). – V. 272. Воронячі скелі – мис на острові Ітаці. – XIII. 408. [546] Всеахеї – спільна назва всіх греків гомерівського часу. – І. 239; XXIV. 32. Галій – син Алкіноя. – VIII. 119, 370. Гарпії – богині вихору, крилаті страховища з жіночими головами, що хапали й викрадали людей. В переносному розумінні гарпія – лиха жінка. – І. 241; XIV. 371; ХХ..77. Геба – дочка Зевса і Гери, вічноюна богиня молодості; під час бенкетів на Олімпі розливала богам божественний напій нектар, що давав їм вічну молодість і безсмертя. – XI. 603. Геліос (Гелій) – бог сонця, син титана Гіперіона, брат Еос – богині світанку, і Селени – богині місяця, пізніше ототожнюваний з Аполлоном. – І. 8; V. 479; VIII. 271, 302; X. 138, 191; XI. 109; XII. 128, 322 та ін.; XIX. 276 та ін.; XXIII. 329; XXIV. 12. Геллеспонт – протока поміж Європою та Малою Азією (тепер – Дарданелли). Названа за ім'ям Гелли, дочки орхоменського володаря, що упала тут у воду зі спини барана, на якому тікала від лихої мачухи. – XXIV. 82. Гера – старша дочка Кроноса і Реї, сестра і дружина Зевса, шлюб з якою триста років був таємним, аж поки Зевс не оголосив її своєю дружиною і владаркою богів. її шанували також як покровительку шлюбного життя. У Троянській війні Гера підтримує греків, ображена тим, що Паріс оддав перевагу Афродіті. – IV. 513; VIII. 465; XI. 604; XII. 72; XV. 112, 180; XX. 70. Геракл (Геркулес) – найбільш улюблений з грецьких героїв, син Зевса і смертної Алкмени. Переслідуваний Герою (саме ім'я його по-грецькому означає – уславлений Герою), опиняється на службі в мікенського володаря Ерістея і за його наказом здійснює дванадцять славетних подвигів. – VIII. 224; XI. 267, 601; XXI. 25. Герест – мис і гавань у південній частині острова Евбеї. – III. 177. Гермес – син Зевса і німфи Маї, бог скотарства, торгівлі і ремісництва; вісник богів і покровитель подорожніх, – на дорогах в Аттіці ставились присвячені йому стовпи (герми) з головами бородатого Гермеса та написами. Був також провідником тіней померлих у підземне царство. – І. 38 та ін.; V. 28, 145 та ін.; VII. 137; VIII. 322 та ін.; X. 277, 302; XI. 626; XII. 390; XIV. 435; XV. 319; XIX. 396; XXIV. 1, 10, 99. [547] Герміона – дочка Єлени й Менелая, дружина Ахіллового сина Неоптолема. – IV. 13. Гвфест – кульгавий син Зевса й Гери, бог підземного вогню в областях з діючими вулканами (Лемнос, Сицилія); взагалі – бог вогню й ковальського ремесла, єдиний серед олімпійців, що не цурався фізичної праці; дружиною його була Харіта, а в «Одіссеї» (VIII пісня) – Афродіта, шо зрадила його з Ареєм. Римляни ототожнювали Гефеста з Вулканом. – IV. 617; VI. 233; VII. 92; VIII. 268-359; XV. 117; XXIII. 160; XXIV. 71,75. Гея – земля, богиня землі. – XI. 576. Гіганти – велетні, сини Геї – Землі, та Неба – Урана, із зміями замість ніг, наділені величезною силою. Гея дала їм цілюще зілля, що оберігало їх від небесних стріл, і вони розпочали боротьбу з олімпійцями за владу над світом. Ця боротьба (гігантомахія) тривала довго, і тільки з допомогою смертного Геракла боги подолали гігантів. – VII. 59, 206; X. 120. Гілак – батько Кастора, вигаданого Одіссеєвого батька. – XIV. 204. Гіпересія – ахейське місто при Корінфській затоці. – XV. 254. Гіперея – міфічна вітчизна феакіян («за краєм світу»), з якої вони переселились у Схерію. – VI. 4. Гіперіон – титан, батько Геліоса, Еос і Селени. Гіперіоном («той, що ходить над нами») називали також і самого Геліоса. – І. 8; XII. 346. , Гіппот – батько Еола, бога вітрів. – X. 2, 36. Гірейські скелі – скелі біля Евбеї; під ними загинув у хвилях Еант. – IV. 501-507. Горгона – крилате жіноче страховисько із зміями замість волосся і поглядом, який обертав у камінь кожного, хто на неї гляне. Гомер знає лише одну Горгону, у пізніших міфах – їх три. Одна з них, Медуза, була смертна: аргоський герой Персей відрубав їй голову. – XI. 634. Гортіна – місто на острові Криті. – III. 294. Дамасторід – син Дамастора. Див. Агеяай. Данаї – одне з грецьких племен; цим ім'ям, нарівні з іншими назвами (аргеї, ахеї), Гомер називає греків взагалі. – І. 350; IV. 278, 725 та ін.; V. 306; VIII. 82, 578; XI. 470, 551 та ін.; XXIV. 18, 45. [548] Девкаліон – син критського володаря Міноса, батько Ідоменея. – XIX. 180. Деїфоб – один з троянських героїв, син Пріама, після смерті Паріса – чоловік Єлени. – IV. 276; VIII. 517. Делос – один з островів у Егейському морі; за міфологічним переказом, тікаючи від ревнощів Гери, блукав по хвилях річки Лето, що породила на ньому Аполлона й Артеміду. Поряд з Дельфами Делос був одним із центрів культу Аполлона. – VI. 162. Деметра – богиня землеробства й родючості землі, дочка Кро-носа і Реї, сестра Зевса, від котрого вона породила Персефону. – V. 125. Демодок – сліпий феакійський співець. – VIII. 43, 106, 255, 472 та ін.; XIII. 28. Демоптолем – один із женихів, убитих Одіссеєм. – XXII. 242. Дімант – феак, з дочкою якого подругувала Навсікая. – VI. 22. Діокл – син Орсілоха, внук Алфея, володар міста Фер у Мес-сенії. – III. 488; XV. 186. Діомед – син Тідея з Аргоса, упокірник коней. – III. 180; IV. 280. Діоніс – бог рослинності, виноградарства і винарства, син Зевса й Семели. Культ Діоніса, пов'язаний з п'яними веселощами (вакханаліями) та екстатичними оргіями, в гомерівську епоху ще не був поширений у Греції (хоч і був уже відомий, про що свідчать недавно знайдені пілоські таблиці, які відносяться до II тисячоліття до н. є.); отже, ті місця «Одіссеї», де зустрічається ім'я Діоніса, вважаються пізнішими вставками. – XI. 324; XXIV. 74. Дія – невеликий островок недалеко від Криту; за іншими даними – давня назва острова Наксосу в Егейському морі. – XI. 325. Дметор – син Іаса, кіпрський володар. – XVII. 443. Додона – місто в Епірі з оракулом Зевса. – XIV. 327; XIX. 296. Долій – Одіссеїв слуга. – IV. 736; XVII. 212; XVIII. 322; XXII. 159; XXIV. 222, 387,411 та ін. Доряни (дорійці) – одне з основних грецьких племен, вирізнялось особливим дорійським діалектом. – XIX. 176. Дуліхій – один із сусідніх з Ітакою островів, важко встановити – який саме. – І. 246; IX. 24; XIV. 335, 397; XVI. 123 та ін.; XVIII. 396; XIX. 131, 292. Еак – син Зевса, батько Пелея й Телемона, дід Ахілла та Еанта великого. – XI. 538. Еакід – внук Еака. Див. Ахілл. [549] Еант великий – син саламінського володаря Теламона, один з найславетніших героїв троянського походу. – III. 109; XI. 469, 550 та ін.; XXIV. 17. Еант малий – син локрійського володаря Ойлея: повертаючись з-під Трої, загинув біля Прейських скель. – IV. 499, 509. Евант – батько жерця Марона. – IX. 197. Евбея – великий острів на схід від Греції. – III. 174; VII. 321. Евенор – батько Леокріта, одного з женихів. – II. 242; XXII. 294. Евмей – свинопас, вірний Одіссеїв слуга. – XIV. 55, 165, 360, 440 та ін.; XV. 304, 381 та ін.; XVI. 7, 60 та ін.; XVII. 199, 264, 305, 508 та ін.; XX. 169, 238; XXI. 82, 203 та ін. Евмел – син фессалійського владаря Адмета і Алкестіди, що добровільно зійшла в Аїд замість свого чоловіка, але Геракл її визволив (на сюжет цього міфа написана трагедія Евріпіда «Алкестіда»); чоловік Пенелопиної сестри Іфтіми, один з видатних героїв «Іліади». – IV. 798. Евпейт – батько жениха Антіноя. – І. 383; IV. 641 та ін.; XVI. 363; XVII. 477; XVIII. 42, 284; XX. 270; XXI. 140, 256; XXIV. 422, 465, 523 та ін. Евр – східний або південно-східний вітер. – V. 332; XII. 326; XIX. 206. Евріад – один із женихів, убитих Телемахом. – XXII. 267. Евріал – кращий з борців феакійських. – VIII. 115, 396 та ін. Еврібат – Одіссеїв оповісник, співучасник троянського походу, був негарний із себе, але відданий Одіссеєві, який поважав його більше ніж інших супутників за гострий розум. – XIX. 247. Еврідамант – один із женихів Пенелопи. – XVIII. 297; XXII. 283. Еврідіка – дружина Нестора. – III. 451. – Слід відрізняти від німфи Еврідіки, дружини Орфея, міф про якого, пов'язаний з культом Діоніса, виник пізніше. Евріклея – неня Одіссея й Телемаха. – І. 429 та ін.; II. 347 та ін.; IV. 742; XVII. 31; XIX. 15, 357 та ін.; XX. 128 та ін.; XXI. 380; XXII. 391, 480 та ін.; XXIII. 1, 39,177 та ін. Еврілох – небіж і супутник Одіссея. – X. 205, 429 та ін.; XI. 23; XII. 195, 294 та ін. [550] Еврімах – один із женихів Пенелопи. – І. 399 та ін.; II. 177 та ін.; IV. 628; XV. 17, 519; XVI. 345 та ін.; XVII. 257; XVIII. 65, 244, 325 та ін.; XXI. 186, 245, 320 та ін.; XXII. 44 та ін. Еврімедонт – вождь гігантів. – VII. 58. Еврімедуса – хатня дівчина Арети, дружини Алкіноя. – VII. 8. Еврімій – батько Телема, віщуна кіклопів. – IX. 509. Евріном – син старого ітакійця Египтія, один із женихів Пенелопи. – II. 21; XXII. 242. Еврінома – стара Одіссеєва ключниця. – XVII. 495; XVIII. 164 та ін.; XIX. 96; XX. 4; XXIII. 153, 289 та ін. Евріпіл – син кетейського владаря Телефа і Пріамової сестри Астіохи; наприкінці Троянської війни прийшов на допомогу троянцям і загинув від руки Неоптолема. – XI. 519. Евріт – ехалійський герой-стрілець, друг Одіссея, батько Іфіта і Йоли, яку він обіцяв видати за того, хто відзначиться в стрілянні з лука, але, переможений Гераклом, не виконав обіцянки, і Йола загинула від руки Геракла. – VIII. 224; XXI. 14 та ін. Еврітіон – один з кентаврів, що, сп'янівши, почав бійку на весіллі Пірітоя, владаря лапітів. – XXI. 295. Еги – місто в північній частині Пелопоннесу, один із центрів культу Посейдона. – V, 381. Египтій – ітакієць, батько Антіфа, Одіссеєвого супутника, та Еврінома, одного з женихів Пенелопи. – II. 15. Егіст – син Тієста, вихований Атреєм. Під час перебування Агамемнона в троянському поході зійшовся з його дружиною Клітем-нестрою і разом з нею убив Агамемнона, коли той повернувся з-під Трої. Через сім років після того Орест, син Агамемнона, мстячись за батька, убив Егіста і свою матір Клітемнестру. – І. 29, 300 та ін.; III. 194, 325, 303 та ін.; IV. 518 та ін.; XI. 389, 409; XXIV. 22, 97. Едіп – фіванський герой, син Лая та Йокасти (у Гомера – Епі-касти). Лаєві було провіщено оракулом, що він умре від руки сина, який потім одружиться з своєю матір'ю. Коли народився Едіп, Лай звелів проколоти йому ступні ніг (Едіп – значить пухлоногий) і викинути звірам, але Едіпа було врятовано й виховано на чужині. Юнаком він починає шукати батька і по дорозі вбиває Лая, не знаючи, що то його батько, і, прийшовши в Фіви, розгадує славетну загадку страховища Сфінкса («Хто ходить вранці на чотирьох ногах, [551] удень – на двох, а ввечері – на трьох?»), стає володарем Фів і одружується з Йокастою. Довідавшись через багато років, що він батьковбивця і кровозмісник, Едіп осліпляє себе, а Йокаста кінчає самогубством. Міф про Едіпа покладено в основу трагедій Софокла («Едіп-цар», «Едіп у Колоні»). – XI. 271. Еет – син Геліоса і Перси, дочки Океану, володар Колхіди, брат Кіркеї. – X. 137; XII. 70. Еея – казковий острів Кіркеї. – X. 135; XI. 70; XII. 3. Ееянка – Кіркея, що живе на острові Еея. – IX. 31. Ейдотея – дочка Протея, рятівниця Менелая. – IV. 366. Елат – один із женихів, убитих Евмеєм. – XXII. 267. Елатрей – феак, умілий в дискометанні. – VIII. 111, 129. Еліда – країна у північно-західній частині Пелопоннесу. – IV. 635; XIII. 275; XV. 298; XXI. 347; XXIV. 431. Елісійська рівнина – поля блаженних, щаслива долина праведних на крайньому заході, на березі ріки Океану. – IV. 563. Еглада – загальна назва Греції; зокрема – місто і край у володіннях Пелея. – XI. 496; північна частина Греції – у протилежність Аргосу. – І. 344; IV. 726, 816; XV. 80. Ельпенор – один із супутників Одіссея. – X. 552; XI. 51; XII. 10. Еніпей – річка в Фессалії і бог тієї річки, коханець владарівни Тіро. – XI. 238. Еол – бог вітрів. – X. 2, 36 та ін.; XI. 237; XXIII. 314. Еолія – казковий плавучий острів Еола. – X. 1, 55. Еос – уособлене світання, розоперста сестра Геліоса – Сонця, і Селени – Місяця; нібито виїжджала на небо на безсмертних конях – Лампі й Фаетоні – і окроплювала землю росою. Мати чотирьох вітрів, від неї та Атрея народилось також багато зірок. – II. 1; III. 404, 491; IV. 188, 306 та ін.; V. 1, 228 та ін.; VI. 48; VIII. 1; IX. 76, 151, 306, 436 та ін.; X. 144, 541; XI. 375; XII. З, 142, 316; XIII. 18, 94; XIV. 502; XV. 56, 250 та ін.; XVI. 368; XVII. 1, 497; XVIII. 318; XIX. 50, 319, 428; XX. 91; XXIII. 241 та ін. Епей – ахейський герой, будівник троянського коня. – VIII. 492; XI. 523; див. також прим, до IV. 272. Епеї – давньогрецьке плем'я, що жило в північній частині Елі-ди. – XIII. 275. Еперіт – одне з вигаданих імен Одіссея. – XXIV. 306. [552] Епікаста – мати і дружина Едіпа (в Софокла – Йокаста). – XI. 271. Ереб– найтемніша частина Аїду, царства мертвих. – X. 528; XI. 36, 564; XII. 81; XX. 356. Еремби – одне з африканських племен. – IV. 84. Еретмей – один із феаків при дворі Алкіноя. – VIII. 112. Ерехтей – син Геї – Землі, вихованець Афіни, родоначальник афінян. –VII. 81. Ерімант – гора в північній Аркади». – VI. 103. Еріннії– богині кривавої помсти за пролиту людиною кров; Гомер називає то одну, то кілька ерінній; з ними ототожнювали римських фурій. В переносному розумінні фурія – дуже лиха жінка. – II. 135; XI. 280; XV. 234; XVII. 475; XX. 78. Еріфіла – дружина Афіарая, що зрадила його за подароване їй намисто. – XI. 326. Есон – син Кретея і Тіро, батько аргонавта Ясона. – XI. 259. Етеокрити – основні жителі острова Крита. – XIX. 176. Етеон – управитель в домі Менелая. – IV. 22 та ін.; XV. 95. Етолійці – жителі Етолії, країни в середній Греції. – XIV. 379. Етон – вигадане ім'я, яким називає себе Одіссей перед Пенело-пою. –XIX. 183. Ефіальт – велетень, син Посейдона, брат велетня Ота. – XI. 308. Ефіопи – дослівно – обпалені сонцем, міфічний народ, улюблений богами; жив на обох краях світу – на сході й заході – біля самої ріки Океану. – І. 22; IV. 84; V. 282 та ін. Ефіра – місто в Феспротії. – І. 259; II. 328. Ехалія – місто в середній Греції. – VIII. 224. Ехеней – старійшина феакійський, радник Алкіноя. – VII. 155; XI. 342. Ехет – один із стародавніх богів смерті, жорстокий людоїд, що калічив кожного прибулого і навіть осліпив власну дочку Метопу; його ім'ям лякали дітей і дорослих. – XVIII. 85, 116; XXI. 308. Ехефрон – син Нестора. – III. 413, 439. Єгипет – а) країна в Африці. – III. 300; IV. 83, 126, 228, 351 та ін.; XIV. 247 та ін.; XVII. 426 та ін.; б) ріка Ніл. – IV. 477 та ін.; XIV. 257; XVII. 427. [553] Єлена – героїня давньогрецького епосу, дочка Зевса і Леди, дружина Менелая. Викрадення Єлени Парісом, який повіз її в Трою, спричинилося до виникнення Троянської війни. – IV. 12, 121, 234 та ін.; XIV. 68; XV. 58, 100 та ін.; XVII. 118; XXII, 227; XXIII. 218. Закінт – острів в Іонійському морі на південь від Сами й Ітаки, недалеко від берегів Еліди. – І. 246; IX. 24; XVI. 123, 250; XIX. 131. Зевс – верховний бог, батько і володар усіх грецьких богів, син Кроноса і Реї, тому його часто називали Кронідом; бог неба, грому й блискавки. Ім'я Зевса з різними епітетами зустрічається багато разів у всіх піснях «Одіссеї». Зет – син Зевса й Антіопи, що разом із своїм братом Амфіоном заснував місто Фіви. – XI. 262; XIX. 522. Зефір – західний теплий вітер, що приносить дощі. – II. 421; IV. 401, 567; V. 295, 332; VII. 119; X. 25; XII. 289 та ін.; XIV. 458; XIX. 206. Ідоменей – син Девкаліона, володар критського міста Кноса, вождь критян у троянському поході. – III. 191; XIII. 260; XIV. 237, 382; XIX. 181 та ін. Ікарій – брат Тіндарея, батько Пенелопи та Іфтіми. – І. 329; II. 52, 133; IV. 797, 840; XI. 446; XVI. 435; XVII. 562; XVIII. 159, 245 та ін.; XIX. 375, 546; XX. 388; XXI. 2, 321; XXIV. 195. Ікмалій – тесляр ітакійський. – XIX. 57. Іл – син Мермета, володар міста Ефіри в Еліді. – І. 259, 263. Іліон – друга назва Трої за ім'ям її засновника їла, сина Троя і річкової німфи Каллірої. – II. 18, 172; VIII. 493, 582 та ін.; IX. 39; XI. 169 та ін.; XIV. 71, 238; XVII. 104, 294; XVIII. 253; XIX. 126, 260 та ін.; XXIII. 19; XXIV. 117. Ілітія – дочка Гери, богиня пологів. – XIX. 188. Іно – дочка Кадма, що стала морською богинею Левкотеєю; під час морської бурі подала Одіссеєві рятівну намітку. – V. 334, 461. Іолк (Йолк) – місто в Фессалії, звідки почався похід аргонавтів. – XI. 257. Ір – прізвисько жебрака Арнея, що розпочав бійку з Одіссеєм; в переносному розумінні – бідняк. – XVIII. 6, 95, 233, 333 та ін. Ісмар – місто кіконів у Фракії. – IX. 40, 198. [554] Ітак – герой-епонім (той, що дає ім'я) острова Ітаки. – XVII. 207. Ішака – вітчизна Одіссея, за Гомером, крайній західний з грецьких островів; можливо – це сучасна Кефалленія або якийсь інший великий острів в Іонійському морі. Згадується дуже часто – мало не в усіх піснях «Одіссеї». Ітіл – син Аедони (див. це слово). – XIX. 522. Іфікл – син Філака з Філаки Фессалійської, учасник походу аргонавтів; бігав так швидко, що міг пробігти полем, не зачепивши жодного колоска, міг ходити по воді; мав череду биків, яких подарував Меламподові. – XI. 290, 296. Іфімедея – дружина Алоея, мати гігантів Ота й Ефіальта. – XI. 305. Іфіт – син Евріта, друг Одіссея. – XXI. 14, 22 та ін. Іфтіма – сестра Пенелопи, дружина Евмела. – IV. 797. Кавкони – одне з найдавніших грецьких племен, що жили в Пелопоннесі. – III. 366. Кадм – міфічний засновник Фів семибрамних у Беотії; йому приписувалось також запровадження в Греції фінікійського алфавіту. – V. 333. Кадмеї – нащадки Кадма, тобто фіванці. – XI. 276. Каліпсо – німфа острова Огігії, дочка Атланта, що сім років затримувала в себе Одіссея. – І. 14; IV. 557; V. 14, 116, 202 та ін.; VII. 245, 254; IX. 29; XII. 389, 448; XVII. 143; XXIII. 333. Кассандра – дочка Пріама; відкинула кохання Аполлона, який наділив її даром пророкування, і він зробив так, що їй ніхто не вірив. При розподілі троянської здобичі дісталась Агамемнону і разом з ним загинула в Мікенах від руки Клітемнестри й Егіста. Міф про Кассандру ліг в основу трилогії Есхіла «Орестея», а також драми Лесі Українки «Кассандра». – XI. 421. Кастор – а) син Тіндарея й Леди, один з братів Діоскурів – див. прим, до XI. 299 – 300; б) син Гілака, вигаданий батько Одіссея. – XIV. 204. Кентаври – міфічне плем'я напівлюдей-напівконей. – XXI. 295, 303 (див. прим, до цих рядків). Кери – втілення смерті, крилаті жіночі духи, діти ночі, що хапають людську душу в момент, коли вона розлучається з тілом; часом [555] Керами називали ерінній. – II. 316, 352; III. 410; V. 387; VI. 11; XII. 157; XIV. 207; XV. 275; XVII. 547; XIX. 558; XXII. 66 та ін. Кетеї– плем'я, що жило в Місії, північно-західній частині Малої Азії. – XI. 520. Кефаленяни – грецьке населення Ітаки, Сами й Закінту та прилеглої до цих островків частини суходолу. – XX. 210; XXIV. 355, 377, 429. Кідони (кідоняни) – плем'я, що жило на острові Криті. – НІ. 292; XIX. 176. Кіклопи (циклопи) – міфічні одноокі велетні, що жили, як вважали античні коментатори Гомера, на острові Сицилії. – І. 70; VI. 5; VII. 206; IX. 106, 275, 357 та ін. Кікони – фракійські союзники троян. – IX. 47 та ін. Кіллена – гірська місцевість в Аркадії, батьківщина Гермеса. – XXIV. 1. Кімерійці – народ, що жив, за уявленням стародавніх греків, в країні вічної темряви, далеко на півночі, куди не сягає сонячне світло. – XI. 14. Кіпр – острів у східній частині Середземного моря біля берегів Кілікії та Сирії, давній центр культу Афродіти. – IV. 83; VIII. 362; XVII. 442 та ін. Кіркея (Цирцея) – дочка Геліоса й Океанової дочки Перси, сестра колхідського володаря Еета; лиха чарівниця, що жила на острові Ееї; супутників Одіссея обернула на свиней, а його самого цілий рік затримувала на своєму острові; породила від нього сина Телего-на. – VIII. 448; IX. 31; X. 135, 211, 308, 426, 501 та ін.; XI. 6 та ін.; XII. 9, 148, 273 та ін.; XXIII. 321. Кітери – острів біля берегів Пелопоннесу (IX. 81), відомий храмом Афродіти, яку називали через це Кіферською, або Кітереєю. – VIII. 288; XVIII. 193. Клімен – тесть Нестора, батько його дружини Еврідіки. – III. 452. Клімена – мати Іфікла. – XI. 326. Клітемнестра (Клітеместра) – дружина Агамемнона, дочка Леди й Тіндарея. – III. 265; XI. 422 та ін. Клітій – батько Пірея, Телемахового друга. – XV. 540. Клітоней – син Алкіноя, кращий з бігунів феакійських. – VIII. 119, 123. [556] Кнос – місто на острові Криті, столиця міфічного володаря Міно-са, з славетним лабіринтом. Розкопками в Кносі відкрито пам'ятки стародавньої високої культури, яку назвали мінойською. – XIX. 178. Кокіт (Коцит) – ріка в підземному царстві, притока Стіксу. – X. 514. Кратеїда – мати Скілли. – XII. 124. Креонт – володар фіванський, батько Мегари, що стала дружиною Геракла. – XI. 269. Кретей – фессалійський володар, син Еола, чоловік Тіро. – XI. 237, 258. Крит – великий острів у Середземному морі, центр стародавньої культури, що існувала задовго до гомерівської епохи. – III. 191, 291; XI. 322; XIII. 256; XIV. 199, 300 та ін.; XVI. 62; XVII. 523; XIX. 173 та ін. Кронід, або Кроніон – син Кроноса, Зевс, – часто згадується під цим ім'ям у багатьох піснях «Одіссеї». Кронос – один з титанів, яких Гея – Земля, породила від Урана – Неба; скинувши батька, Кронос став царювати над світом. За його влади настав золотий вік. Боячись, що хтось із дітей скине його, Кронос ковтав їх, як тільки вони народжувались. Тільки новонародженого Зевса Гея, богиня-мати, сховала в печері на острові Криті, давши замість нього Кроносові проковтнути камінь. Пізніше Зевс скинув Кроноса, визволив з його утроби поглинутих братів і сестер і, перемігши титанів, став владарювати світом. – XXI. 415. Круни – місцевість у південній Еліді, відома своїм джерелом. – XV. 295. Ктесій – володар острова Сирії, син Ормена, батько свинопаса Евмея. – XV. 414. Ктесіпп – один з Пенелопиних женихів, з острова Сами. – XX. 288 та ін.; XXII. 279 та ін. Ктімена – сестра Одіссея, що була видана заміж на острів Саму. – XV. 363, 367. Лаерк – коваль-золотар у Пілосі. – III. 425. Лаерт – Одіссеїв батько, син Аркесія. – І. 188, 430; II. 99; IV. 111, 555, 738 та ін.; VIII. 18; IX. 505; XIV. 9, 173, 451; XV. 353, 483; XVI. 118, 302 та ін.; XIX. 144; XXII. 185, 335 та ін.; XXIV. 134, 206, 327, 498 та ін. Лаертід – син Лаерта, тобто Одіссей. – IV. 555; V. 203; IX. 19, 505; X. 401 та ін; XI. 60, 617 та ін.; ХНІ. 375; XIV. 486; XVI. 167 та ін. [557] Лакедемон, або Лаконіка – область на південному сході Пелопоннесу; в Гомера також головне місто Лаконіки – Спарта, де владарював Менелай. – III. 326; IV. 1, 313, 702; V. 20; XIII. 414 та ін.; XV. 1; XVII. 121; XXI. 13. Лам – засновник лестригонського міста Телепіла. – X. 82. Ламп (світлий) і Фаетон (сяючий) – світлосяйні коні золото-шатної Еос-Зоряниці. – XXIII. 245. Лампетія – одна з геліад (дочок Геліоса), разом із сестрою Фа-етусою пасла батькові стада на острові Трінакії. – XII. 132, 375. Лаодамант – син Алкіноя. – VII. 170; VIII. 117, 207 та ін. Лапіти – міфічне войовниче плем'я, що жило в Фессалії, на півночі Греції. – XXI. 295. Левкадська скеля – при вході до підземного царства мертвих. – XXIV. 11. Левкотея – див. Іно. Леда – дружина Тіндарея, мати Клітемнестри і Єлени та синів Кастора і Полідевка. Захоплений красою Леди, Зевс з'явився їй в образі лебедя, коли вона купалась в річці Евроті; після цього Леда знесла два яйця, з одного вилупилась Єлена Троянська, з другого – брати Діоскури (чи один з них – Полідевк). З міфом про знесене Ледою яйце пов'язується вислів «з яєць Леди», тобто з самого початку. – XI. 298. Лемнос – острів (з однойменним містом) в Егейському морі, де, за переказом, була Гефестова кузня, центр його культу. – VIII. 283, 301. Леод – син Ойнопа, один з женихів Пенелопи. – XXI. 144; XXII. 310. Леокріт – син Евенора, один з Пенелопиних женихів. – II. 242; XXII. 294. Лесбос – острів у північно-східній частині Егейського моря. – III. 169; IV. 342; XVII. 133. Лестригони – міфічне плем'я велетнів-людоїдів. – X. 81 та ін.; XXIII. 318. Лето (Латона) – титаніда, Зевсова дружина, що породила від нього Аполлона й Артеміду. – VI. 106; XI. 318, 580. Лівія – первісна назва всієї Африки, згодом – країна в Північній Африці на захід від Єгипту. – IV. 85; XIV. 295. [558] Лотофаги – казкове плем'я, що нібито жило в Лівії й живилося лотосом. Люди, які покуштують лотоса, забувають минуле; звідси країна лотоса, або земля лотофагів, – край, де забуваються печалі. – IX. 84, 91 та ін.; XXIII. 311 (див. також прим, до IX. 101). Малея – мис на півдні Пелопоннесу. – III. 287; IV. 514; IX. 80; XIX. 186. Мантій – син віщуна Мелампода. – XV. 242, 249. Марафон – місто на узбережжі Аттіки, недалеко від Афін. – VII. 80. Марон – син Еванта, жрець Аполлона в Ісмарі. – IX. 197. Мастор – батько віщуна Галіферса. – II. 158; XXIV. 452. Мегапент – син Менелая від рабині. – IV. 11; XV. 100, 121 та ін. Мегара – дочка Креонта, Гераклова дружина. – XI. 269. Медонт – окличник на острові Ітаці. – IV. 677, 711 та ін.; XVI. 252, 412; XVII 172; XXII. 357 та ін.; XXIV. 439 та ін. Мелампод – віщун з Пілоса, родоначальник багатьох ворожбитів. – XV. 225, 231 (див. прим, до XI. 287 – 297). Меланей – батько жениха Амфімедонта. – XXIV. 103. Меланта – дочка Одіссеєвого слуги Долія. – XVIII. 321 та ін.; XIX. 65. Мелантій, або Меланте'й – син Долія, пастух кіз, невірний слуга Одіссеїв. – XVII. 212, 369 та ін.; XX. 173, 255; XXI. 175, 265 та ін.; XXII. 135, 182, 474 та ін. Мемнон – син розоперстої Еос, богині світанку, і ефіопського володаря Тітона; велетень надзвичайної сили, в кінці Троянської війни прийшов на допомогу троянцям; був убитий Ахіллом. – XI. 522. Менелай – син Атрея, молодший брат Агамемнона, володар Спарти. Після викрадення його дружини Єлени Парісом зібрав ахейське військо в троянський похід. Після зруйнування Трої вернувся з Єленою в Спарту. В переносному розумінні – чоловік, обманутий дружиною. – І. 285; III. 141, 249, 311 та ін.; IV. 2, 116, 203, 307, 561 та ін.; VIII. 518; XI. 460; XIII. 414 та ін.; XIV. 470; XV. 4, 97, 167 та ін.; XVII, 76, 116 та ін.; XXIV. 116. Мент – син Анхіала, вождь тафійців, Одіссеїв друг, що його вигляд прибирає Афіна на початку «Одіссеї». – І. 105, 180, 418. [559] Ментор – син Алкіма, товариш і друг Одіссея; вирушаючи в троянський похід, Одіссей доручив йому доглядати свій дім і виховувати Телемаха. В вигляді Ментора Афіна допомагає Телемахові шукати батька. Завдяки романові французького письменника Фе-нелона «Пригоди Телемаха», ім'я Ментора набуває особливої популярності в XVIII ст. як синонім авторитетного наставника; звідси й пізніший вислів – менторство, менторський (тобто повчальний) тон. – II. 225, 401 та ін.; III. 22, 240; IV. 654; XVII. 69; XXII. 206, 235 та ін.; XXIV. 446, 503 та ін. Мера – супутниця Артеміди, убита нею після того, як породила (від Зевса) Локра, родоначальника ахейського племені локріян. – XI. 326. Месавлій – невільник, куплений Евмеєм у тафіян. – XIV. 449, 455. Мессена – головне місто Мессенії. – XXI. 15, 18. Мікена – а) дочка аргоського героя Інаха. – II. 120; б) Мікени за гомерівських часів – головне місто Арголіди, де володарем був Агамемнон; один з центрів стародавньої культури. – III. 305; XXI. 108. Мімант – малоазійське передгір'я проти острова Хіосу. – III. 172. Мінос – син Зевса й Європи, мудрий і справедливий правитель острова Криту, після смерті став суддею мертвих. Міф про Міноса був основою трагедії Евріпіда «Критяни», що не збереглася. – XI. 322, 568; XVII. 523; XIX. 179. Мірмідоняни – фессалійське плем'я, вождем якого був Ахілл. – III. 188; IV. 8; XI. 495. Мойри – богині людської долі. (Див. прим, до VII. 197). Музи – дочки Зевса й богині пам'яті Мнемосіни, що живуть на горі Парнасі, покровительки різних видів мистецтва; на початку «Одіссеї» це одна (І. 1; VIII. 63, 73, 480, 488), а в останній пісні (XXIV. 60, див. примітку) – всі дев'ять богинь музики й поетичної творчості, імен яких Гомер, проте, не називає. Мулій – окличник з острова Дуліхію, товариш жениха Амфіно-ма. – XVIII. 424. Навболід – син Навбола Евріал. – VIII. 115. Навсікая – дочка феакійського вождя Алкіноя; в післягомерів-ських міфах – дружина Телемаха, героїня Софоклової трагедії, що не збереглася. – VI. 17, 101, 213 та ін.; VII. 12; VIII. 458, 464. [560] Навсітой – вождь феаків, син Посейдона, батько Алкіноя. – VI. 7; VII. 56 та ін.; VIII. 564. Навтей – один з юнаків феакійських. – VIII. 112. Неера – мати Лампетії й Фаетуси. – XII. 133. Нейон – вкрита лісом гора на Ітаці. – І. 186; III. 81. Нелей – пілоський володар, син Посейдона і Тіро, батько Не-стора, брат Пелія. – III. 4, 409; XI. 254, 282 та ін.; XV. 229 та ін. Нелід (або Нелеіад) – син Нелея, тобто Нестор. – III. 465; IV. 639. Неоптолем – син Ахілла, учасник Троянської війни, без якого вона, за провіщенням богів, не могла закінчитись. – XI. 506. Нерік – кефаленське місто на острові Левкаді. – XXIV. 378. Неріт – названа за ім'ям одного з синів Птерелая (див. прим, до XVII. 207) гора на Ітаці. – IX. 22; XIII. 351. Нестор – пілоський володар, син Нелея і Хлоріди, чоловік Еврі-діки, від якої мав сім синів і двох дочок; учасник походу аргонавтів; дожив до глибокої старості і в часи Троянської війни владарював уже над третім поколінням людей. В переносному розумінні – мудрий старець, досвідчений порадник. – І. 284; III. 17, 102, 202, 345, 405 та ін.; IV. 21, 161, 209, 303, 488 та ін.; XI. 286, 512; XV. 5, 144 та ін.; XVII. 109; XXIV. 52. Несторід – син Нестора, тобто Пісістрат. – XV. 6, 44, 195, 215 та ін. Німфи – прекрасні напівбогині, втілення сил природи. (Див. прим, до VI. 105.) Ніс (Нісій) – батько Амфінома, жениха з острова Дуліхію. – XVI. 395; XVIII. 127. 413. Ноемон – багатий ітакієць. – II. 386; IV. 630 та ін. Нот – південний вітер. – III. 296; V. 331; XII. 289, 326 та ін. Огігія – міфічний острів німфи Каліпсо. – І. 85; VII. 244 та ін.; XII. 448; XXIII. 333. Одіссей – володар острова Ітаки, син Лаерта й Антіклеї, один з учасників Троянської війни, основний герой «Одіссеї» – розповіді про його блукання та пригоди, що вимагали хитрості та винахідливості. Образ Одіссея відбито також у трагедіях Софокла «Філоктет», «Еант», Евріпіда – «Іфігенія в Тавріді» та ін. В переносному розумінні [561] одіссея – повне пригод блукання. Ім'я Одіссея згадується з багатьма епітетами в усіх піснях поеми. О'ікл – син віщуна Антіфата, батько Амфіарая. – XV. 243. Ойноп – батько жениха Леода. – XXI. 144. Океан – ріка, що омиває всю землю й відділяє її від потойбічного світу; з Океану сходять і в нього заходять всі небесні світила, крім сузір'я Великої Ведмедиці (Воза), що ніколи не купається в водах Океану. На берегах його, край світу, живуть щасливі ефіопи та вкриті вічною темрявою кімерійці. – IV. 568; V. 275; X. 508 та ін.; XI. 13, 158, 638; XII. 1; XIX. 434; XX. 65; XXII. 197; XXIII. 244, 347; XXIV. 11. – Як втілення божества Океан у Гомера – прабатько всіх богів і титанів, зокрема – батько Перси, матері Еета і Кіркеї. – X. 139. Окіал – один з юнаків феакійських. – VIII. 111. Олімп – священна гора греків у Північній Фессалії, оселя олімпійських богів. В переносному розумінні олімпом називають верховне зібрання, вищу раду. – І. 27; VI. 42-46, 240; VIII. 331; X. 307; XI. 313; XII. 337; XIV. 394; XV. 43; XVIII. 180; XIX. 43; XX. 55, 103; XXIV. 351 та ін. Онеторід – син Онетора, Фронтій. – III. 281. Опс – син Пейсенора, батько Евріклеї, Одіссеєвої няні. – І. 429; II. 347; XX. 148. Орест – герой аргоських міфів, син Агамемнона і Клітемнест-ри; убив свою матір та її коханця Егіста, мстячись за вбивство Агамемнона. Міф про Ореста лежить в основі трилогії Есхіла «Орес-тея», трагедії Софокла «Електра», трагедій Евріпіда «Орест», «Іфігенія в Тавріді», «Електра». – І. 30, 298; III. 307; XI. 461. Ори – богині порядку в природі і зміни часів року. – X. 469; XI. 295. Оріон – міфічний велетень-мисливець, якого покохала розоперста Еос, а заздрі боги звеліли Артеміді за те його вбити. Після смерті Оріон став сузір'ям. – V. 121, 274; XI. 310, 572. Ормен – батько Ктесія, дід Евмея. – XV, 414. Ортігія – давня назва острова Делосу, що вважався вітчизною Артеміди. – V. 123; XV. 404. Ортілох – син Алфея, батько Діокла. – III. 489; XV. 187; XXI. 15. Орхомен – головне місто племені мінійців у Беотії. – XI. 284, 459; треба відрізняти від міста Орхомена в Аркадії. [562] Осса – а) Поголоска, Зевсова вісниця. – І. 282; II. 216; XXIV. 413; б) гора біля Олімпу. (Див. прим, до XI. 315.) От – велетень, брат Ефіальта. – XI. 308. Паллада Афіна – Афіна. З цим подвійним ім'ям згадується. – І. 125, 252 та ін.; II. 405; III. 29, 222 та ін.; IV. 288, 828; VI. 233, 328; VII. 37; VIII. 7; XI. 547; XIII. 189, 300 та ін.; XV. 1; XVI. 297; XVIII. 235; XIX. 33; XX. 345; XXIII. 160; XXIV. 520. Пандарей – батько Аедони, що в безумстві вбив свого сина Ітіла. – XIX. 518; XX. 66. Панопей – місто у Фокіді. – XI. 581. Парнас – гора, на схилах якої стояло місто Дельфи з храмом Аполлона і дельфійським оракулом, оселя муз. В переносному розумінні – творча співдружність поетів. – XIX. 394, 431 та ін.; XXI. 220; XXIV. 332. Патрокл – найближчий друг Ахілла, що виховувався разом з ним у домі Пелея; загинув під Троєю від руки Гектора; міф про нього розповідається в «Іліаді». – III. ПО; XI. 468; XXIV. 16, 77 та ін. Пафос – місто на острові Кіпрі із славнозвісним вівтарем Афро-діти Кіпріди. – VIII. 363. Пеан – лікар богів олімпійських. – IV. 232. Пейсенор – а) ітакійський окличник. – II. 38; б) батько Опса, дід Евріклеї. (Див. Опс.) Пелазги – найдавніші жителі Еллади. – XIX. 177. Пелей – фессалійський герой, син егійського володаря Еака, брат Телемона; від шлюбу Пелея з морською богинею Фетідою народився Ахілл; Пелей брав участь у поході аргонавтів, у Геракловім поході на Трою, пережив Троянську війну і вмер у глибокій старості на вигнанні. – XI. 505 та ін. Пелеїд – син Пелея, тобто Ахілл. – V. 310; VIII. 75;. XI. 467 та ін.; XXIV. 15, 23 та ін. Пелій – син Посейдона і Тіро, брат Нелея, володар Пілосу. – XI. 254. Пеліон – гора в Фессалії. (Див. прим, до XI. 315-316.) Пенелопа – дочка Ікарія і німфи Перібої, Одіссеєва дружина, ідеал жіночого благородства і подружньої вірності. – І. 223, 329; II. 121, 274; IV. 111, 675, 721, 804 та ін.; V. 217; XI. 446; XIII. 406; XIV. [563] 172, 373; XV. 41, 314; XVI. 130, 303, 409 та ін.; XVII. 36, 162, 390, 528 та ін.; XVIII. 159, 245 та ін.; XIX. 53, 103, 308, 476 та ін.; XX. 388; XXI. 2, 158, 311 та ін.; XXII. 425, 482; XXIII. 5, 104, 256 та ін.; XXIV. 194, 294 та ін. Перея – місцевість на північ від Олімпу, батьківщина Орфея і улюблене місце перебування муз. – V. 50. Перібоя – дочка вождя гігантів Еврімедонта і мати Навсітоя, владаря феаків. – VII. 57. Періклімен – брат Нестора, син Нелея і Хлоріди. – XI. 286. Перімед – один із супутників Одіссея. – XI. 23; XII. 195. Перо – дочка Нелея і Хлоріди, сестра Нестора і Періклімена. – XI. 287. Перса – дочка Океану, дружина Геліоса, мати Еета і Кіркеї. – X. 139. Персей – син Нестора. – III. 414, 444. Персефона – дочка Деметри, богиня рослинності і земної родючості, викрадена Аїдом-Плутоном, стала його дружиною і володаркою підземного царства мертвих. – X. 491, 509 та ін.; XI. 47, 213, 386 та ін. Пілос – а) область у південній частині Пелопоннесу, де владарював Нестор. – І. 93; II. 214, 308 та ін.; III. 182; IV. 598, 702 та ін.; V. 20; XI. 257, 459 та ін.; XIII. 274; XIV. 180; XV. 42, 226, 541 та ін.; XVI. 24, 131 та ін.; XVII. 42, 109; XXIV. 152, 430; б) головне місто Пілоської області, засноване Нелеєм, отже, відоме під назвою Піло-са Нелейського. – І. 284; III. 4, 485 та ін.; IV. 639; XV. 193, 216; XXI. 108. Пірей – син Клітія, друг і супутник Телемаха в його подорожі до Пілосу. – XV. 540, 544; XVII. 55, 71 та ін.; XX. 372. Пірітой – син Зевса, вождь лапітів. – XI. 631; XXI. 296 та ін. Піріфлегетон – ріка в підземному царстві мертвих, притока Ахе-рону. – X. 513. Пісандр – один із женихів Пенелопи. – XVIII. 299; XXII. 243 та ін. Пісістрат – син Нестора, супроводив Телемаха в подорожі до Фер Мессенських та до Лакедемону. – III. 36, 400 та ін.; IV. 155; XV. 6, 131 та ін. Піфія – старовинний храм з оракулом Аполлона в Дельфах біля гори Парнасу. – VIII. 79. [564] Плеяди – сім дочок Атланта й океаніди Плейони, що, вражені смертю сестер, покінчили з собою й були обернені в семизір'я Стожари (недалеко від Оріону). – V. 272. Поліб – а) житель Фів. – IV. 126; б) феак. – VIII. 373; в) батько Еврімаха, жениха Пенелопи. – XV. 519; XVI. 345, 434; XVIII. 349; XX. 359; XXI. 320; г) один з Пенелопиних женихів. – XXII. 243, 284. Полідамна – дружина єгиптянина Фтона, що від неї Єлена придбала цілюще зілля. – IV. 228. Полідевк – один з братів Діоскурів. (Див. прим, до XI. 299-300.) Полікаста – Несторова донька. – III. 464. Поліктор – а) брат Ітака, родоначальника ітакійців. (Див. прим, до XVII. 207); б) батько Пісандра, жениха Пенелопи. – XVIII. 299: XXII. 243. Поліней – син Тектона, батько феака Амфіала. – VIII. 114. Поліпемон – вигадане ім'я Одіссеєвого діда. – XXIV. 305. Політ – один із супутників Одіссея, обернутих Кіркеєю у свиней. – X. 224. Поліфем – син Посейдона і німфи Фооси, одноокий кіклоп, осліплений Одіссеєм. – І. 69; II. 20; IX. 296, 403, 502 та ін.; X. 200, 435; XII. 210; XX. 19; XXIII. 312. Поліферс – батько жениха Ктесіппа. – XXII. 287. Поліфід – син Мантія, внук ворожбита Мелампода. – XV. 249, 252. Понтей – один з юнаків феакійських. – VIII. 113. Понтоной – окличник Алкіноя. – VII. 179; VIII. 65; XIII. 50 та ін. Посейдон – син Кроноса і Реї, брат Зевса, бог землі й земної родючості, земледержець, пізніше – бог морів, землі потрясатель, якого уявляли в вигляді озброєного тризубцем могутнього старця. У Троянській війні підтримував греків, по її закінченні довго переслідував Одіссея за осліплення свого сина Поліфема. – І. 20, 68 та ін.; III. 43, 178 та ін.; IV. 386, 500; V. 339, 446; VII. 61, 271; VIII. 322, 565 та ін.; IX. 283, 412, 526 та ін.; XI. 130, 252, 399 та ін.; XIII. 146, 341 та ін.; XXIII. 234, 277; XXIV. 109. Поянт – батько Філоктета. – III. 190. Пріам – син Лаомедонта, останній володар Трої, глибокий старець, батько п'ятдесяти синів і багатьох дочок, з числа їх найбільш відомі – Гектор, Паріс, Кассандра. Про долю Пріама та його смерть розповідається в трагедії Евріпіда «Троянки» та в Вергілієвій «Енеїді». [565] В переносному розумінні Пріам – багатодітний батько. – III. 107, 130; V. 106; XI. 422, 533; XIII. 316; XIV. 241; XXII. 230. Прімней – один з юнаків феакійських. – VIII. 112. Прокріда – донька Еретея, родоначальника афінян. – XI. 321. Прорей – один із юнаків феакійських. – VIII. 113. Яротей – підлеглий Посейдонові морський старець, що міг набирати вигляду різних істот і мав дар провидіння й пророкування. – IV. 365, 385. Псірія – невеличкий острів між Лесбосом і Хіосом. – III. 171. Птерелай – син Посейдона, володар тафіян. Радамант – син Зевса і Європи, брат Міноса, один з трьох суддів у підземному царстві мертвих. – IV. 564; VII. 323. Рейтра – гавань на острові Ітаці. – І. 186. Рексенор – брат Алкіноя і батько Арети. – VII. 64. (Див. прим, до VII. 146.) Салмоней – син бога вітрів Еола, фессалійський володар, батько Тіро, що була матір'ю Пелея й Нелея; видаючи себе за Зевса, роз'їжджав на колісниці з гуркотом котлів та блиском факелів, що мали імітувати грім та блискавку, і за це зухвальство був убитий Зев-сом. – XI. 236. Сама – острів недалеко від Ітаки, частина Одіссеєвих володінь. – І. 246; IV. 671, 845; IX. 24; XV. 29, 367; XVI. 123, 249; XIX. 131; XX. 288. Сирени – казкові напівжінки-напівптахи, що заманювали своїми співами моряків, які ставали таким чином їх здобиччю. – XII. 39, 159 та ін.; XXIII. 326. Сирія – острів на захід від Ортігії, батьківщина Евмея. – XV. 403. Сідон – велике торговельне місто в Фінікії, яку називали також Сідонією, а фінікійців – сідонянами. – IV. 84, 618; XV. 117,415 та ін. Сізіф – син Еола, засновник і володар Корінфа, якому пощастило обманути саму смерть і якийсь час тримати її в полоні. За це Сізіф був змушений в Аїді вічно викочувати на гору великий камінь, який зараз же скочувався вниз. Звідси і крилатий вислів «сізіфів труд», що означає безконечну й безрезультатну працю. – XI. 593. [566] Сіканія – острів Сицилія, Сікелія – грецька назва Сицилії, сіка-ни та сікелійці – його жителі. – XX. 383: XXIV. 211, 307 та ін. Сінтіяни – жителі острова Лемносу. – VIII. 294. Скелі блуденні – див. прим, до XII. 61. Скілла – міфічне морське страховисько з шістьома парами ніг і шістьома собачими головами; жила навпроти Харібди в печері біля морської протоки між Італією та Сіціліею. В переносному розумінні «опинитися поміж Скіллою та Харібдою» означає зазнати небезпеки з різних боків. – XII. 85, 108, 223, 310, 430 та ін.; XXIII. 328. Скіра – острів в Егейському морі. – XI. 509. Солімські пагорки – узвишшя в Лікії, на заході Малої Азії, за назвою войовничого племені солімів. – V. 283. Спарта, або Лакедемон – столиця Менелая і Єлени. – І. 93; II. 214 та ін.; IV. 10; XI. 460; ХНІ. 412. Стікс – річка в підземному царстві Аїда; її водами клянуться боги. – V. 185; X. 514. Стратій – син Нестора. – НІ. 413, 439. Суній – мис на південному сході Аттіки. – III. 278. Схерія – міфічний острів, на якому жили феаки; деякі дослідники ототожнюють його з сучасним островом Корфу. – V. 34; VI. 8; VII. 79; ХНІ. 160. Тайгет – гірське пасмо в Лакедемоні. – VI. 103. Тантал – син Зевса, дід Атрея, володар малоазійського міста Сіпіла (у Фрігії); зловживав довірою богів, розголошував їх таємниці; бажаючи вивірити всевідання богів, подав їм на бенкеті мясо із свого сина Пелопса; боги воскресили юнака, а Тантал був приречений на вічні муки голоду і спраги та постійного страху бути роздушеним навислою над ним скелею. Звідси вислів «танталові муки». – XI. 582. Тафос – невеличкий острівець в Іонійському морі біля берегів Акарнанії; тафіяни – жителі цього острова, відомі як морські розбійники. – І. 105, 417 та ін.; XIV. 452; XVI. 426. Тектонід – син Тектона, Поліней, батько феака Амфіала. – VIII. 114. Теламон – саламінський володар, батько Еанта великого. – XI. 553. Телем – син Еврімія, віщун у кіклопів. – IX. 509. [567] Телемах – син Одіссея й Пенелопи, вихований Ментором, в образі якого Афіна допомагала Телемахові під час шукань батька. Міф про Телемаха ліг в основу роману французького письменника XVII – XVIII ст. Фенелона «Пригоди Телемаха». Ім'я його згадується багато разів – майже в усіх піснях «Одіссеї». Телепіл – місто лестригонів. – X. 81; XXIII. 318. Телеф – кетейський володар, батько Евріпіла. – XI. 519. Темеса – місто на Кіпрі, відоме мідними копальнями. – І. 184. Тенед – острів в Егейському морі, недалеко від Трої. – III. 159. Теоклімен – ворожбит, правнук Мелампода. – XV. 256, 508 та ін.;ХУІІ. 151.; XX. 350таін. Терпій – батько співця Фемія. – XXII. 330. Тесей – аттічний герой, син афінського володаря Егея; багатьма подвигами, подібно до Геракла, очистив рідну землю від страховиськ і розбійників; найбільше вславився перемогою над Мінотавром (напівлюдиною-напівбиком), який щороку вимагав у жертву сім афінських юнаків та сім дівчат; убивши Мінотавра, що жив у лабіринті на острові Криті, Тесей з допомогою Аріадниної нитки вийшов з лабіринту і після смерті Егея став володарем Афін. – XI. 323, 631. Тідей – батько Діомеда, упокірника коней. – III. 167. Тіндарей – чоловік Леди, що була матір'ю Клітемнестри, Єлени, Кастора й Полідевка. – XI. 298; XXIV. 199. Тіресій – фіванський сліпий ворожбит, що викрив злочин царя Едіпа; в «Одіссеї» виступає його душа в А'іді. – X. 492, 524 та ін.; XI. 32, 139, 479 та ін.; XII. 267; XXIII. 251, 323. Тіро – мати Нелея й Пелея. – II. 120; XI. 235 та ін. Тітій – велетень, син Геї – Землі; за намагання зневажити Геру був покараний вічними муками в Аїді. – VII. 324; XI. 576. Тіфон – коханець розоперстої Еос. (Див. прим. V. 1.) Трінакія – міфічний острів, на якому паслись корови Геліоса. (Див. прим, до XI. 107.) – XII. 127, 135; XIX. 275. Трішогенея – народжена біля Трітону, лісового потоку в Беотії, епітет Афіни. (Див. прим, до НІ. 378.) Троя – інша назва міста Іліона, за яке точилась Троянська війна. – І. 2, 210, 326 та ін.; III. 85, 220, 256 та ін.; IV. 6, 99 та ін.; V. 39, 307; VIII. 219, 502; IX. 38, 259; X. 40, 332; XI. 160, 510 та ін.; XII. [567] 189; XIII. 137, 248, 315 та ін.; XVII. 314; XVIII. 259, 266; XIX. 8; XXIV. 27 та ін. Трояни (або троянці) – осельники Трої. – І. 237; НІ. 86, 100 та ін.; IV. 254, 273 та ін.; V. 309; VIII. 82, 504 та ін.; XI. 169, 532 та ін.; XII. 190; XIV. 367; XVII. 119; XVIII. 261; XXII. 36; XXIV. 27 та ін. Фаетон – див. Ламп. Фаетуса – див. Лампетія. Фарос – невеличкий острів у гирлі ріки Нілу. – IV. 355. Феаки (феакійці) – міфічне плем'я, що жило на острові Схерії. – V. 35, 280, 345 та ін.; VI. З, 114, 202 та ін.; VII. 11, 108, 315 та ін.; VIII. 5, 108, 201, 368, 428, 535 та ін.; XI. 336 та ін.; XIII. 12, 121, 204, 302 та ін.; XVI. 227; XIX. 279; XXIII. 338. Феб (блискучий) – друге ім'я Аполлона. – III. 279; VIII. 80 та ін. Федім – сідонський володар. (Див. прим, до IV. 617.) Федон – володар феспротійський, друг Одіссея. – XIV. 316; XIX. 287. Федра – дружина Тесея, закохана в свого пасинка Іполита; коли він відкинув її кохання, звела на нього наклеп і домоглася його смерті; покінчила самогубством. – XI. 321. Феміда – дочка Урана й Геї, богиня справедливості. – II. 68. Фелій – син Терпія, ітакійський співець. – І. 153, 337; XXII. 331 та ін. Ферет – син Кретея й Тіро, брат Есона й Амітаона. – XI. 259. Фери – а) місто в Мессенії. – III. 488; XV. 186; б) місто в Фес-салії. – IV. 798. Феспроти – грецьке плем'я, що жило в північно-західній частині Греції. – XIV. 315 та ін.; XVI. 65, 427; XVII. 526; XIX. 271 та ін. Фест – місто в південній частині острова Криту, один з центрів стародавньої мінойської культури. – НІ. 295. Фетіда – дочка Нерея й Доріди, мати Ахілла, керівниця хору нереїд. На весілля Фетіди і смертного Пелея запрошені були всі боги, крім Еріди, богині розбрату; Еріда помстилась, підкинувши гостям яблуко з написом «найгарнішій», що й стало «яблуком розбрату» і призвело до Троянської війни. Фея – гавань в Еліді. – XV. 297. Фіви – а) стобрамні – в Єгипті. – IV. 127; б) семибрамні – в Ееотії. – XI. 263 та ін.; XV. 247. [569] Філак – батько Іфікла. – XV. 231. Філака – місто в Фессалії. – XI. 289; XV. 235. Філо – служниця Єлени в Спарті. – IV. 125, 133. Філоктет – славетний стрілець, що одержав лук від умираючого Геракла; брав участь у троянському поході на чолі фессалійського війська, але по дорозі був ужалений змією і з невигойною виразкою залишився на острові Лемносі. Коли на десятому році війни грекам було провіщено, що без Гераклової зброї їм не взяти Іліона, Філок-тета було запрошено до участі в війні, і незабаром від його руки упав Паріс. Міф про Філоктета відбито в трагедіях Есхіла, Евріпіда, Софокла (збереглась лише остання). – III. 190; VIII. 219. Філомелід – лесбоський володар, якого Одіссей подолав у змаганні. До того Філомелід убивав у кулачному двобої кожного чужоземця, який опинявся в його володіннях. – IV. 343; XVII. 134. Філотій – пастух кіз, вірний слуга Одіссеїв. – XX. 185, 254; XXI. 240, 388; XXII. 359. Фінікія – країна, що межує з пасмом Ліванських гір на малоазійському узбережжі Середземного моря (див. Сідон). – IV. 83; XIV. 291. Фінікіяни (або фінікійці) – народ семітської мовної групи, що жив на сирійському узбережжі Середземного моря і здавна провадив морську торгівлю; від фінікіян греки запозичили свій алфавіт. – XIII. 272, 283; XIV. 287; XV. 415, 455 та ін. Фоант – син етолійського вождя Андремона. – XIV. 499. Форкін – а) один з морських богів, батько Фооси, матері Полі-фема. – І. 72; б) названа ім'ям цього божества затока на острові Ітаці. – XIII. 96, 345. Фракія – країна на узбережжі Босфору та Мармурового моря. Фрасімед – син Нестора. – III. 414, 442 та ін. Фроній – батько ітакійця Ноемона. – II. 386; IV. 630. Фронтій – син Онетора, стерничий Менелая. – III. 281. Фтія – столиця мірмідонян. – XI. 496. Фтон – чоловік Полідамни. (Див. прим, до IV. 228.) Фтоон – один з феаків. – VIII. 113. Халкіда – місто в Етолії. – XV. 295. Харібда – міфічне морське страховисько, яке то поглинало хвилі разом з кораблями, то викидало їх, – втілення морського водоворо-ту (див. Скілла). – XII. 104, 235, 428 та ін.; XXIII. 327. [570] Харити – вічноюні богині краси і радості, втілення жіночої вродливості. В Римі їх називали граціями. – VI. 18; VIII. 364; XVIII. 194. Хіос – острів у східній частині Егейського моря. – III. 170, 172. Хлоріда – Нелеєва дружина, мати Нестора. – XI. 281, 286. Хромій – син Нелея, брат Нестора. – XI. 286. Ярдан – ріка на острові Криті. – III. 292. Ясіон – коханець богині землеробства Деметри, з ревнощів убитий Зевсом. – V. 127. Ясон, чи Іасон – очолив похід аргонавтів у Колхіду і з допомогою дочки Еета Медеї здобув золоте руно; пізніше кинув Медею, яка стала його дружиною, і вона тяжко помстилася, вбивши його наречену і своїх спільних з ним дітей; загинув Ясон під уламками спорожнілого корабля «Арго», заснувши в його тіні. Міф про Ясона й Медею відбито в трагедіях Евріпіда і Сенеки, а також у творчості багатьох пізніших поетів, художників і композиторів. – XVIII. 246. Бібліографічні відомості: Літературно-художнє видання Гомер ОДІССЕЯ Переклад із старогрецької Головний редактор В. І. Галій Відповідальний за випуск Т. Б. Уліщенко Художник Б. П. Бублик Технічний редактор Л. Т. Єна Комп'ютерна верстка Н. О. Побігайло Коректор О. М. Кириченко ISBN 9789660317642 Підписано до друку 11.03.02. Формат 84х108 Папір офсетний. Гарнітура Тип Тайме. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 30.24. Умов, фарбовідб. 31,08. Облік.-вид. арк. 26.1. Тираж 10 000 прим. (1-й завод – 2000 прим). Замовлення № 2-276. ТОВ «Видавництво Фоліо» Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК№ 502 від 21.06.2001 р. ТОВ «Фоліо» Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 683 від 21.11.2001 р. 61057, Харків, вул. Донець-Захаржевського, 6/8 Електронна адреса: www.folio.com.ua E-mail: [email protected] Інтернет магазин «Книга – поштою» www.bookpost.com.ua Віддруковано з готових діапозитивів у ВАТ «Книжкова фабрика «Глобус"». 61012. Харків, вул. Еніельса. 11 Гомер Г 64 Одіссея / Пер. із старогрецької, примітки, словник імен і назв Бориса Тена; Передмова К. С. Забарила; Худож.-оформлювані Б. П. Бублик, С. І. Прав-дюк. – Харків: Фоліо, 2002. – 574 с. – (Б-ка світ. літ.). ISBN 966-03-1764-6. Гомерівський епос складається з двох епопей – «Іліади» і «Одіссеї». У першій із них йдеться про подвиги звитяжців під час Троянської війни. У другій розповідається про повернення Одіссея – одного з героїв Троянської війни – на рідний острів Ітаку та про незвичайні пригоди, які йому довелося пережити. «Одіссея» дихає величавим спокоєм, вона сповнена духовної краси і величі та є завершеним втіленням класичної епопеї. Поема наповнена цікавим побутово-звичаєвим змістом життя стародавніх еллінів, і разом з тим вона нас вводить у казково-фантастичний світ грецької міфології. Поема відзначається досить складною і довершеною композицією, що свідчить про високий художній рівень, якого досягла поезія Гомерівського часу. «…Окреслені ясними лініями, в прозорому і рівному освітленні стоять і рухаються люди в межах простору, що охоплюється оком; не менш ясні їхні думки й почуття, повністю виражені в слові, гармонійні навіть у стані хвилювання» (Е. Ауербах). ББК 84(0)3 © Aerius, 2003