Вікторія Гранецька народилася 24 березня 1981 року в селі Юрівка Козятинського району Вінницької області в родині поляка та українки. В дитинстві писала вірші, казки, оповідання, публікувалась у районній газеті «Вісник Козятинщини».

В 2003 році здобула фах практичного психолога у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. Протягом наступних 7 років змінила безліч професій та місць проживання — працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, коректором в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії та Філадельфії, журналістом/редактором рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ, а також літературним редактором в одному із глянцевих журналів.

З 2010 року працює помічником президента у вінницькій фірмі, пише прозові твори, захоплюється фотографією. Мешкає у Вінниці. Проте ніколи не робила спроб опублікувати щось зі свого доробку.

Зростала в селі, що, за словами самої Вікторії, позбавило її таких «знущань», як музична школа, секція з плавання й гуртки з іноземних мов. Більше часу було для читання книг. В десятирічному віці її улюбленими письменниками були Оноре де Бальзак, Вільям Шекспір, Теодор Драйзер і багато інших, чиї твори знайшла в сільській бібліотеці.

Уперше спробувати себе в ролі письменниці Вікторії довелося в школі, на уроці української літератури, коли дали завдання розшукати легенду про виникнення рідного села. Усі почуті легенди здалися Вікторії занадто простими, тому, не довго думаючи, вона вигадала свою. Вчителі не мали нічого проти. Надихнувшись таким успіхом, Вікторія почала писати казки, оповідання, вірші (кілька навіть надрукували в районній газеті).

Спеціальність практичного психолога Вікторія отримала у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. Небажання працювати за фахом – теж там, бо під час написання дипломної роботи дійшла висновку, що природою в кожній людині закладена потужна здатність емоційно самовідновлюватися без допомоги професійних психологів. Останніми роками змінила безліч професій і місць проживання: працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, коректором в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії й Філадельфії, журналістом/редактором рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ, а також літературним редактором в одному з глянсових журналів.

У 2010 році влаштувалася на роботу помічником президента шанованої вінницької фірми. У перерві між «глянсовим журналом» і «помічником президента» сховалася від усіх і написала роман «Мантра-омана», про що не шкодує, розповідає Вікторія.

«Зараз веду подвійне життя: вдень працюю з програмою 1С в офісному кріслі, вночі колдую в текстовому редакторі над рукописом нової книги. І часто згадую іспанського письменника Карлоса Руїса Сафона, який у своєму романі «Тінь вітру» розповідає про таємну бібліотеці, де зберігаються всі ненаписані книги всіх на світі письменників. Я вірю, що мій роман «Мантра-омана» був там. Більш того, я переконана, що там ще багато моїх майбутніх романів», – розповідає Вікторія.

2012 року ввійшла у склад журі конкурсу "Коронація слова". 2013 року побачив світ її новий роман "Тіло тм"