ЛитЛайф

Жанры

Авторы

Книги

Серии

Форум
Подборки

Авторы

Довженко Олександр Петрович

Довженко Олександр Петрович

Довженко Олександр Петрович (UK)

Страницы автора на других языках и псевдонимы: Довженко Александр Петрович
В избранное добавлен 3 раза
Средняя оценка: 9.38 (28)
Пол: мужской
Язык страницы автора: Украинский
Страница на википедии: https://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Олександр_Петрович
Дата рождения: 29 серпня (10 вересня) 1894
Место рождения: хутір В'юнище, нині в межах Сосниця, Чернігівська обл.
Дата смерти: 25 листопада 1956
Место смерти: Передєлкіно, Московська обл.
ID автора: 6196
Просмотров книг
за день: 5
за неделю: 66
за месяц: 286
за год: 4051
за все время: 54865

Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко— український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

Дитинство
 
Народився на хуторі В'юнище (нині у межах смт Сосниця, Чернігівська область, Україна, за тодішнім адмінподілом — Чернігівська губернія, Російська імперія) у багатодітній селянській сім'ї. У різних джерелах називають різні дати народження О.Довженка: 10, 11 або 12 вересня. Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня 1894 року за «старим стилем» — тобто 10 вересня за новим.
 
Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану.
 
Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому в згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».
 
Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.
 
Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
 
Юні роки
 
1911 — вступив до Глухівського вчительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів і тут, як пише сам Довженко, «перестав вірити в Бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів». В інституті вперше познайомився з українськими книжками, які читали він і товариші потай від педагогів. Сам Довженко пізніше говорив: «Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів—обрусителів краю».
 
1914 року закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Першу світову він сприйняв «як обиватель», спершу радів та закидав квітами поранених, що «завалили» Житомир, лише через кілька років почав дивитися на них «вже з тугою і соромом».