— Ну а победы вы какие-нибудь помните? Выиграли же вы хоть какое-нибудь сражение?
— Нет, не припомню, — словно откуда-то издалека прозвучал голос старого полковника. — Никто никогда ничего не выигрывает. В войне вообще не выигрывают, Чарли. Все только и делают, что проигрывают, и кто проиграет последним, просит мира. Я помню лишь вечные проигрыши, поражение и горечь, а хорошо было только одно — когда все кончилось. Вот конец — это, можно сказать, выигрыш, Чарльз, но тут уж пушки ни при чем.
Рэй Д. Брэдбери, "Вино из одуванчиков"

Всіх зі Святом Перемоги!

"Він задумався, чи вона й справді так сказала, чи так переклав англієць. Певно, що вона так сказала. У перекладі здебільшого багато втрачається і майже ніколи не додається. Та фраза його збентежила. Більшість прочитаних книжок він пам'ятав лише завдяки одному реченню. Інколи йому здавалося, що це зовсім не випадково, що письменники пишуть книжки лише задля того, щоб написати оте одне-єдине речення. Заховати його десь у гущі тисячі рядків, вибудувати довкола нього фабулу книжки, поділити її на розділи й абзаци, а насправді ж написати тільки те одне речення. І терпляче пояснювати свою думку кілька сот сторінок. І лише завдяки цьому одному реченню книжки чогось варті..."
Януш Л. Вишневський, "Бікіні"

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
 
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
 
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
 
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
 
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
 
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
 
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
 
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
 
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
 
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
 
Володимир Сосюра

Не плач, кохана, чуєш, я живий...
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.
 
Скажи хоч слово, мила, не журись...
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись... за нас усіх молись...
І матері від мене поклонися.
 
Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його "Кобзар" тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили "Заповіт",
Під обстрілом читаємо відтоді...
 
Пробач, рідненька, знову мушу йти...
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прОкляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю...
 
Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує...
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!
 
А він десь там, де небо у вогні
БорОнить свою землю від навАли...
Він вже давно не лічить ночі й дні...
Він робить все, щоб ми війни не знали!
 
Молімося за наших воїнів!
 
29.10.2014. Symnaya (Олена Лемішко)

Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Гранати, бруківка, коктейлі й щити,
Немов у Довженка, країна в огні,
У полум'ї битви зійшлись два світи.

Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Старі й молоді, що стоять навкруги,
Ми всі розчинились в пекельній зимі,
Йдемо крізь морози, вітри та сніги.
 
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Держави мужі, ті, що їй вороги,
Що гнитимуть скоро в комфортній тюрмі -
Народ не пробачить їм владні борги.
 
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Майдан, і Грушевського, і "профспілки",
Запеклих боїв неполічені дні
І крик, що застряг у вухах на роки.
 
Я сплю, мов убитий, і сниться мені
Та куля, що в мене, як беркут, летить.
Я хочу прокинутись, тільки в цім сні
Я й справді убитий. І серце мовчить...
 
Автор - Марина Падалко

"– А книги? – спросил Габриэль, как только поезд снова тронулся с места. – Вы ведь любите читать, правда?
– Люблю.
– А почему?
– Не знаю. Наверное, это мой способ бегства от реального мира.
– Ну что вы, совсем наоборот, – сказал Габриэль. – Книги объясняют реальный мир. Позволяют подойти к нему так близко, как вы никогда не смогли бы в обычной жизни.
– Это почему же?
– Люди же не говорят вам, что они в точности думают и чувствуют, как устроены их мысли и чувства, верно? У них не находится для этого времени. Или правильных слов. А книги именно это и делают. Ваша повседневная жизнь похожа на фильм, который вы смотрите в кинотеатре. Картинки могут быть интересными, но если вам хочется узнать, что скрывается за плоским экраном, читайте книгу. И она вам все объяснит."
Себастьян Чарльз Фолкс, "Неделя в декабре"