2013

Кілька останніх років я починала свої новорічні обітниці бажанням знайти першу справжню роботу в пресі.

Формально, мені нема потреби записувати це бажання в прийдешньому році. Хоч я плекаю таємну мрію перейти до чогось бодай трішки серйознішого, ніж відповіді дівчаткам-підліткам про хлопців та про те, як заплітати коси в стилі Катніс Евердін. Не те, щоб мені це не подобалося. Але наше листування відносно невелике, і я не бачу в ньому можливості професійного росту. До того ж, ніколи не любила Джастіна Бібера.

Мабуть, слід написати обітницю про те, щоб знайти собі житло. Бо я все ще живу в Оскара — уже шість місяців, а це мало бути лише на певний час. Та я не хочу жити деінде, а він не хоче, щоб я йшла, от я й не йду. Ми, здається, перестрибнули кілька стадій у наших стосунках, але з тієї самої миті, коли він заговорив зі мною в Таїланді, у нас усе так і виходить.

Хто може сказати, що в коханні правильно, а що ні? Це ж не роман, розписаний за датами, це справжнє життя. Так, іноді мене приголомшує його захоплене ставлення. Він не вміє приховувати своїх почуттів: моє ім’я викарбуване на його серці, а воно — у всіх на очах. Він так само просить мене вийти за нього — раз на тиждень, щонайменше. Звісно ж, я знаю, що це на дев’яносто відсотків жарт. Але підозрюю, що в нього вже замовлена церква, про всяк випадок: а раптом я шокую його своєю згодою. Він щедро обдаровує мене, він чуйний коханець та надійна опора.

Тож, чесно кажучи, не знаю, яка тут може бути новорічна обітниця. Може, просто намагатися не впасти з тієї опори, певно, що так.