Пастор. І коли народився Христос, була ніч... Гм... зоряна ніч...

Школярі. Була, була ніч... ніч... зоряна, зоряна... (А самі, за звичкою китайських школярів, махають руками й підскакують то на лівій, то на правій нозі, аж кіски маятниками).

Пастор. Пастухи ночували в полі біля череди...

Школярі. Біля, біля, череди... у полі, у полі...

Входить хлопчик Джан. Школярі так і вкрили його криком.

Школярі. Джан! Джан!

– Він спізнився!

– Ловив драконів дорогою!..

(Раптом замовкають, тільки лунає тоненький тривожний голос дівчинки).

Xой. Ой, Джане, поспіши до сера закаблуками вперед...

Пастор. Раптом небо засяяло, і хор ангелів...

Школярі. Небо, небо... ангелів... ангелів...

Пастор. Устань, Джане... Дівчинко Хой, скажи, що таке ангел?

Хой. Ангел...

Пастор. Я вчора казав... Ну?

Xой. Ангел, сер... – дракон...

Пастор. Я тобі цього не казав... Я казав... що ангел не дракон... Драконів нема... Драконів вигадала темна китайська голова... Скажи, Джане, ти, – хто створив ангелів?

Джан. Сер, ви про це не казали...

Пастор. А як ти думаєш?

Джан. Я думаю, сер, що їх зробив англійський король.

Пастор. Що-о?!

Джан. Його величність, добрий англійський король.

Пастор. Що-о?! Хто? Хто сказав тобі таку дурницю?.. Хто вкинув тобі в голову таку... комуністичну ідею?.. (Тягне Джана до бамбукової палиці).

Джан. Ви сказали, сер...

Пастор. Що-о? Я?!

Джан. Ви сказали, сер, що його величність...

Пастор. Ну?

Джан. ...Добрий англійський король все робить для бідних.

Пастор. Ну... і

Джан. Ви сказали – подумай... Я подумав так, що й ангелів зробив добрий наш король... для бідних...

Пастор. А я бачу, ти, хлопчику, занадто розумний... Ти такий розумний, що коли всі китайці такі будуть, то у його величності короля англійського не стане рушниць і гармат... Стань отут... навколішки... Нагнись. (Б'є тричі палицею). Ангелів створив... бог... бог... бог… Кажіть усі!

Школярі. Ангелів, ангелів... створив, створив... бог... бог...

Пастор (пише крейдою на дошці). Бога бійся, короля шануй... Візьміть олівці й пишіть: бога бійся, короля шануй... Пишіть, аж поки я вернусь. (Виходить).

Школярі (до Джана). Чому ти спізнився?

– Чи їв ти вже?

– Мабуть, просив на пристані по харчевнях рису?..

Джан. Це нічого, що спізнився, я й завтра спізнюся, о!..

Школярі. Ти й завтра спізнишся?

Джан. Це нічого, що... палиця... Це нічого, що захворів мій сліпий татко... Це нічого, що в нас нема рису... Зате я знаю щось, а ви не знаєте, о!.. Ні ти, Лі, ні ти, Хой, ні ти, Гецзи, ніхто з вас не знає, о... А я вже знаю, о...

Школярі. Що?

– Ану що?

Джан. Я знаю таке, що його сер боїться, і всі сери, і... навіть англійський король боїться...

Школярі. Джане, скажи!..

– Ну, скажи!..

– Я тобі дам рису – скажи!..

– А я вареників із свининою...

Джан. Я знаю таке, що скоро я, і мій татко, і всі бідні їстимуть вареники з свининою і навіть па-ба-сянь-цай їстимуть...

Школярі. Па-ба-сянь-цай! Всі їстимуть па-ба-сянь-цай?!

– Вісім коштовних страв?!

Джан. Так! Па-ба-сянь-цай! Боби з імбиром, квасолю з імбиром, сочевицю з імбиром. Все так зробить Ленін... Я знаю вже про Леніна, о!..

Школярі. Про Леніна?

– Що таке, Джане, про Леніна?

Джан. Що таке про Леніна? Далеко там, от там... за великою стіною, на вихорі літає Ленін... По всіх країнах...

Школярі. Даос...

– Чарівник...

Джан. Ні-ні... Даоси – шахраї... Даоси напускають на очі туману, а Ленін багато знає і про всіх бідних знає... У тітки Лунь сухоти – він знає, кривому Сюєві сер вибив три зуби – він знає. І за мене знає, і за тебе, Хой, і за тебе, Лі, знає... о... Ленін. Він тільки за бідних. Скоро, скоро він прилетить до нас.

Школярі. А король англійський?

— А солдати на машинах, Джане?

Джан. Ленін... він такий, от такий, і король його боїться, і всі сери, бо він сяде на вихор, і ніхто йому нічого... Хоч нехай вони на машинах, йому це нічого. Бідним він дає яку хоч роботу... Він як каже, то слова обертаються на зірки червоні і так ясно сяють бідним...

Школярі. А це правда, Джане?

– Хто тобі казав?

Джан. Є листи й книжки від Леніна... Кулі на пристані читали... Скоро... Скоро він прилетить до нас на вихорі, як на коні, й тоді ми проженемо всіх серів і нашого зі школи, і я навіть ударю нашого тричі... Ні... Один раз, оцією палицею...

Школярі. Тричі, Джане?..

– Тричі, Джане?..

Хтось. П'ять-сім...

Школярі.Ша! Сер іде.

– Сер.

Пастор. Всякий благочестивець боїться бога і шанує короля... Гм... Не боїться бога і короля хто, скажи мені, Хой?

Xой. Ленін, сер.

Школярі. Ленін!.. Ленін!

Кайлаш. Не забувай, Ішваре, що бабу Баркер дивиться на сонце частіше за нас... бо воно тепер палить на попіл золоті його рахунки... Ого-го! Хай не поспішає сонце! Хай пече й палить... щоб жовкли й сохли хазяйські плантації, щоб плакали вони стиглим зерном на гарячу землю...