«Воксхолл» зник за рогом, і Фабер перейшов дорогу та попрямував вулицею Маркет-стрит, яка, судячи з назви, мала б привести його до цілі. Дійсно, зовсім скоро Голка опинився в доках і, керуючись нюхом, швидко знайшов рибний ринок. Тут сильно пахло, і навколо вирував щільний натовп. Цілком безпечно. Усі були вбрані в такий само робочий одяг, як і шпигун. В оточенні веселих жартів і свіжої риби Фабер намагався звикнути до місцевого акценту — багато гортанних звуків і обрубані закінчення. Агенту трапилась якась ятка, де він купив міцного гарячого чаю в щербатому кухлі на пів пінти та булочку з сиром. З цим усім шпигун всівся на бочку, щоб поїсти і подумати. Сьогодні ввечері треба вкрасти човен. Звісно, чекати увесь день було вкрай неприємно, але робити нічого — треба сховатися десь на наступні дванадцять годин. Фабер пройшов уже надто багато, не можна зайвий раз ризикувати, а поцупити човен посеред дня — набагато небезпечніше, ніж красти його в сутінках.

Голка закінчив свій сніданок і встав. Жителі міста спатимуть ще годину чи дві, тож є час, щоб знайти схованку.

Шпигун обійшов доки та бухту. Оборонні споруди тут були зроблені абияк, і Фабер помітив декілька місць, де можна проскочити повз контрольні пункти. Після цього агент пішов у напрямку піщаного пляжу вздовж еспланади завдовжки дві милі. У дальньому кінці, в гирлі річки Дон, стояли прогулянкові яхти — звісно, було б добре вкрасти таку, але пального там ані грама.

Товстий шар хмар підсвітило сонцем, і в повітрі знову запахло теплом і грозою. Декілька завзятих відпочивальників вийшли на пляж в очікуванні сонячних променів. Сьогодні навряд чи дочекаються. До речі, на пляжі можна добре сховатися. Поліція перевірятиме вокзал і автобусну станцію, але місто прочісувати не буде. Хіба що зайдуть у декілька готелів чи пансіонатів, але не перевірятимуть же кожного, хто відпочиває на пляжі! Тож Фабер вирішив увесь день пролежати в шезлонгу.

Шпигун купив газету та орендував крісло для відпочинку. Куртка була йому не потрібна, але сорочку він залишив (накинув її зверху на комбінезон). Якщо раптом якийсь поліцейський загляне на пляж, то Фабер побачить його заздалегідь і без поспіху збереться та зникне на вулицях.

У газеті писали про новий наступ союзників в Італії — репортери раділи цьому, а Фабер поставився дещо скептично. В Анціо, мабуть, страшенна різанина. Фотографій у газеті не було, та й друк був поганий. Німцеві трапилося оголошення про те, що поліція розшукує Генрі Фабера за вбивство двох людей у Лондоні за допомогою стилета...

Повз пройшла якась жінка в купальнику та кинула на нього важкий погляд. Його серце на мить перестало битися, а потім він збагнув, що вона просто фліртує. З'явилося бажання поговорити з нею. Фабер вже так давно не... Ні-ні, терпіння і ще раз терпіння. Завтра він буде вже вдома.

Маленький моторний рибальський човен десь футів п'ятдесят чи шістдесят завдовжки. Доволі широкий, з довгою антеною — значить, має хорошу радіостанцію. Більшу частину палуби займає люк, що веде в невеличкий трюм. Рубка теж була невеличка — пульт керування залишив місце лише для двох осіб. Обшитий внапуск корпус нещодавно проконопатили й пофарбували. У бухті були ще два човни, які б теж влаштували Фабера, але просто на його очах якісь чоловіки пришвартували це судно, заправили повний бак і розійшлися по домівках.

Агент почекав, поки місцеві остаточно зникнуть, потім обійшов затоку дугою й стрибнув на борт. Човен називався «Марія II».

Штурвал був заблокований ланцюгом. Фаберу довелося сісти на підлогу, щоб його ніхто не побачив знадвору, та відімкнути замок. На це Голка витратив близько десяти хвилин. Швидко сутеніло — щільний шар хмар закрив сонце.

Звільнивши штурвал, шпигун підняв невеличкий якір і відв'язав мотузки, а потім завів двигун. Останній кашлянув і заглох. Фабер спробував знову — цього разу йому вдалося. Човен рушив і почав відходити від причалу.

Агент обережно маневрував, щоб не зачепити сусіднє судно. Головний вихід із бухти відмітили буями. Звісно, лише найбільшим човнам треба було притримуватися цього шляху, але краще поводитися обережно.

Опинившись у відкритому морі, Фабер відчув сильний бриз — тільки б це не було ознакою зміни погоди. Море було на диво бурхливим, і крихітний човен часто підкидало на високих хвилях.

Фабер дав повний вперед та проклав курс за компасом на панелі приладів. У ящичку під штурвалом чоловік знайшов карти — ними мало користувалися: мабуть, місцевий шкіпер добре знав води й рідко їх діставав. Пригадавши точні координати, Фабер знайшов потрібне місце на мапі та скоригував свій курс.

Вікна рубки щільно покривало чи то дощем, чи то бризками води, і видимість була погана. Вітер посилився й почав зрізати маківки хвиль. Фабер лише на мить висунув голову назовні — його обличчя вщент змокло.

Агент увімкнув радіо. Спочатку почулося якесь бубоніння, а потім — тріск. Фабер покрутив ручку, блукаючи частотами, — вдалося почути кілька малозрозумілих повідомлень. Здається, працює чудово. Зрештою шпигун вийшов на частоту субмарини та вимкнув приймач — ще надто рано для зв'язку.

Хвилі ставали дедалі вищими. Човен підкидало вгору, де він на мить затримувався на гребені, а потім стрімко летів униз, знову й знову. Усе це було схоже на те, наче хтось намагався загнуздати дикого коня. Крізь вікна й досі важко було щось розгледіти. Впала темрява, і Фаберу стало зовсім зле. До того ж, його почало трохи нудити.

Чоловік щоразу намагався себе переконати, що вищими хвилі вже точно не стануть, — і щоразу з'являвся монстр, який переконував його в протилежному. Крім того, хвилі вже були щільнішими, і в човна постійно задирало догори або ніс, або корму. Раптом під час одного особливо глибокого провалля спалахнула блискавка, і стало видно, наче вдень. І тоді Фабер побачив, як сіро-зелена гора води з усією силою завалюється на палубу та рубку. Почувся страшенний удар — чи то грому, чи то деревини, що ламається під силою води. Шпигуна охопив жах, і чоловік кинувся шукати рятувальний жилет. Проте його ніде не було. Блискавки спалахували постійно. Фабер заблокував штурвал та притулився спиною до стіни рубки. Керувати марно — усім керує море.

«Човен має витримувати такий шторм», — намагався заспокоїти себе Фабер. Проте сам цьому не вірив. Досвідчені рибалки, що володіли цим судном, мабуть, передбачили шторм і не вийшли в море, знаючи, що човен не здатен таке витримати.

Фабер і гадки не мав, де саме зараз перебуває. Може, його прибило назад до Абердина, а може, він уже дістався місця зустрічі з субмариною. Німець сів на підлогу рубки й увімкнув радіо. Човен страшенно хитало, і налаштувати приймач не вдавалося. На потрібній частоті було тихо. Шпигун підкрутив гучність на максимум — все одно нічого. Мабуть, антену на даху відламало.

Рука перемкнула тумблер передачі, і чоловік кілька разів відправив «Заходьте, будь ласка», а потім знову налаштував радіо на режим прийому. Надії на те, що повідомлення отримають, були мізерними.

Пальне треба було берегти, тому агент вимкнув двигун. Фабер планував перечекати шторм (якщо зможе), а потім відремонтувати антену. А от пальне ще точно знадобиться.

Із чергової велетенської хвилі човен зісковзнув боком. Стало зрозуміло, що лише мотор не дасть човнові перевернутися — значить, треба вмикати. Фабер крутнув стартер — нічого. Спробував ще кілька разів — так само. Проклинаючи себе за дурість, агент покинув спроби. Човен так сильно жбурнуло на бік, що Фабер вдарився головою об штурвал і впав додолу. Шпигун вирішив там і залишитися, бо судно, мабуть, будь-якої миті перекинеться. Раптом одна з хвиль обвалилася просто на рубку і скло не витримало — все приміщення залило водою. Фабер був переконаний, що човен тоне. Чоловік скочив на ноги, і раптом виявилося, що судно тримається на поверхні. Шпигун відчинив двері, і вода з рубки ринула назовні — Фабер ледве встиг схопитися за штурвал, щоб його не винесло у відкрите море.