— Думаю, отримаєте. Правда, можливо не в найкращому стані. Злодії рідко дбають про вкрадені машини, — він підійшов до дверей.

— Сподіваюся, ви його упіймаєте, — побажала Емма.

Джессі провела Блоггса до воріт із рушницею в руках. Чоловік уже вийшов, коли леді схопила його за рукав:

— Скажіть мені, хто він? Утікач? Убився? Ґвалтівник? Блоггс кинув на неї погляд — зелені очі старенької світилися радісним збудженням. Вона б повірила чому завгодно.

— Тільки не кажіть нікому, — він схилився до її вуха. — Він — німецький шпигун.

17

Фабер перетнув міст Сарк і в'їхав у Шотландію. На годиннику було по полудні. Машина проїхала повз Сарк-Толл-Баргауз — низьку споруду з вивіскою, яка свідчила, що це перший будинок на території Шотландії. Там ще була якась легенда про одруження, яку агент не встиг прочитати. Ще за чверть милі Голка зрозумів, що там було написано: «У селі Гретна (де він опинився) могли одружитися закохані, що втекли з дому».

Пройшов дощ, і дорога була досі волога, хоча швидко висихала на сонці. Застережні заходи на випадок наступу німців уже послабили, тому вздовж дороги знову стояли вказівники. Фабер швидко лишив позаду декілька рівнинних сіл: Кіркпатрик, Кіртлбридж, Еклфечейн. Навколо в сонячному сяйві виблискували болотисті рівнини.

У Карлайлі агент зупинився, щоб купити пальне. Жінка в брудному фартуху на заправній станції не ставила недоречних запитань. Фабер залив бак і запасну каністру, розташовану з правого боку машини. Їхати в маленькому двомісному авто було приємно, і, незважаючи на серйозний вік, воно й досі могло мчати зі швидкістю сорок миль на годину. Чотирициліндровий двигун із боковим клапаном тихо та легко долав шотландські пагорби. Довершували комфорт поїздки шкіряні сидіння. Фабер натиснув на клаксон, щоб зігнати з дороги овець.

Подальший шлях пролягав через торгове містечко Локербі та чудовий міст Джонстоун, що перекинувся через річку Аннан і за яким починався підйом на Бітток-самміт. Фаберу довелося активно працювати ручкою коробки передач.

Шпигун вирішив не їхати прямою дорогою в Абердин (через Единбург по узбережжю), бо східна частина Шотландії по обидва боки від Ферт-оф-Форт була закрита для відвідування, тому під'їжджати до берега ближче ніж за десять миль забороняли. Звісно, контролювати таку велику територію було важко, але краще не ризикувати. Та все-таки рано чи пізно доведеться в'їхати в заборонену зону, тому Фабер почав вигадувати легенду на випадок, якщо його зупинять.

Взагалі приватні поїздки в останні декілька років люди майже не здійснювали через дедалі гіршу ситуацію з пальним. Крім того, власники автівок могли дістати суворе покарання навіть за незначне відхилення він маршруту. Якось у газеті Фабер читав, що відомий імпресаріо[42] опинився у в'язниці через використання пального для сільськогосподарських потреб, щоб відвезти кількох акторів із театру в готель «Савой». Радіо не вщухало: одному бомбардувальнику «ланкастер» потрібно дві тисячі галонів пального, щоб долетіти до Руру. У ту мить Фабер дістав задоволення від того факту, що він марнує пальне, яке могли б використати для обстрілу його батьківщини. Буде прикро, якщо шпигуна заарештують за порушення економії пального з плівкою з доказами на грудях.

Щось надійне придумати було важко. Зараз майже весь транспорт на дорогах був військовим, але ніяких відповідних документів у Фабера не було. Сказати, що він постачає кудись продукти теж було поганою ідеєю, бо в нього в машині не було нічого. Хто взагалі зараз подорожує? Моряки у відпустці? Посадовці? Кваліфіковані працівники? Ось воно. Він — інженер, який працює в нафтовій сфері, на кшталт виробництва високотемпературних мастил для коробок передач. Чоловік їде ремонтувати механізм на фабриці в Івернессі. Якщо спитають, на якій саме фабриці, Фабер скаже, що це таємна інформація (краще не вигадувати фабрики, бо можна натрапити на когось, кому буде відомо, що її не існує). Щоправда, навряд чи інженери-спеціалісти носять такі комбінезони. Проте зараз же війна, чого тільки не буває.

Тепер, коли агент продумав деталі своєї історії, їхати стало спокійніше. Залишилася інша проблема: що робити, якщо його зупинить той, хто шукає шпигуна Генрі Фабера. У них є його фотографія — чорт забирай, вони бачили його обличчя! Обличчя!.. І скоро в них буде опис його машини. Навряд чи вони ставитимуть блок-пости, бо ніхто й гадки не мав, куди саме він їде, але кожен поліцейський у цьому регіоні точно чекатиме на сірий «Морріс Коулі» з реєстраційним номером MLN 29.

Якщо його помітять десь за містом, то зупинити відразу не зможуть, бо в сільських поліцейських є лише велосипеди. Проте вже за кілька хвилин за Фабером вирушать автівки, адже місцеві негайно повідомлять керівництву. Агент спланував так: якщо він помітить поліцейського, то покине цю машину, вкраде іншу й змінить маршрут. А наразі Фабер покладався на удачу. Ця частина Шотландії була мало заселена, і може статися, що він доїде до Абердина, не зустрівши ні душі. Інша справа — міста. Там є велика ймовірність, що поліцейські розпочнуть переслідування, і навряд чи Фаберу вдасться втекти, бо його «морріс» був уже старий, а поліцейські дуже часто виявлялися чудовими водіями. У такому випадку краще кинути машину та загубитися в натовпі чи десь у задвірках.

Кожного разу, коли Фабер в'їжджав у місто, йому доводилося боротися з бажанням кинути авто та вкрасти інше. Проте в такому випадку він залишить після себе слід, за який у МІ-5 зможуть вхопитися, тому шпигун не кидав свого «морріса», але їхав лише другорядними вуличками. У Глазго агент планував приїхати в сутінках, і надалі темрява буде його перевагою. Звісно, цілком безпечним його шлях назвати було важко, але працювати шпигуном і почуватися в безпеці — речі несумісні.

Щойно Голка досяг верхівки пагорба Бітток-самміт у тисячу футів заввишки, почався дощ. Фабер зупинився, щоб підняти брезентовий дах. У повітрі висіла спека — швидко наближалася буря, точно з громом і блискавицями.

Маленький «морріс», на жаль, мав деякі вади: брезентовий дах у декількох місцях прорвався і тепер пропускав воду та пориви вітру, а через горизонтально розділене лобове скло видимість була погана. Місцевість ставала все більш горбистою, і двигун заревів. Дивуватися нічому — машині вже двадцять років.

На щастя, дощ закінчився без серйозної грози, але хмари не розходилися. Похмуре небо навіювало нерадісні думки. Позаду лишилися Крофорд, оточений зеленими пагорбами, Абінгтон із поштою та капличкою на західному березі річки Клайд і Лесмахаго, оточене вересовими болотами.

За півгодини Фабер досягнув околиць Глазго. Як тільки агент проїхав повз перші будинки, відразу ж звернув із головної дороги на північ, сподіваючись об'їхати місто. Якимись другорядними вуличками, що перетинали найбільші артерії міста на сході, чоловіку вдалося дістатися до Камберналд-роуд, де він повернув на схід і залишив Глазго позаду. Вийшло навіть швидше, ніж він сподівався. Поки що щастило.

Надалі Фабер їхав по шосе А-80 повз фабрики, шахти й ферми. Узбіччями пролітали шотландські назви — Міллерстон, Степпс, Мюїрхед, Моллінсберн, Кондорат.

Тут, між Камберналдом та Стерлінгом; удача покинула Фабера. Машина швидко летіла з пагорба прямою дорогою. Навколо були відкриті поля. Стрілка спідометра вказувала на відмітку «сорок п'ять». Раптом двигун заторохтів, наче хтось почав витягати товстий ланцюг. Фабер пригальмував до тридцяти, але звук не зник — вочевидь, зламалося щось важливе. Агент уважно прислухався: швидше за все, тріснула вальниця в коробці передач або ж виникла проблема з колінчастим валом. Тобто несправність не проста — з такою треба їхати в ремонт.

Фабер зупинився на узбіччі й відкрив капот. Підтікало мастило, але на цьому було все — причину пошкодження виявити не вдалося. Чоловік завів машину й поїхав далі — швидкість впала, але поки що авто їхало.