Вранці будить системний стукіт.

Весна - градини котяться дахом.

Відскакують від вікон,

Використовують всі поверхні,

Аби донести до нас

Свою потаємну радість та

Наше мерехтливе сьогодні,

Ще сховане у куплетах стуку,

Ще розпростане нивами ритму,

Ще захищене його стрункістю.

Оживаєш.

Набуваєш форми поверхні,

Яка може звучати.

Вони раптом припиняють стукіт,

Замовкають, відчувши тебе…

І вже за мить - прориваються всередину,

У кімнати, потужним дощем

Із кавових зерен.

Заповнюють собою

Все, що порожнє навколо

(А чи є тут порожнє?),

Підхоплюють тебе,

І несуть гарячою, дружньою хвилею

Вниз по сходах,

Що в гарному гуморі,

Назустріч найкращому

Ранку на площі Ринок…