Коли простір наб’ється, як подушки, вовками,

І останні, наче тромби, перекриють дороги,

Твоє небо продовжить палати зірками й

Жодний вовк не порушить твого кровообігу.

І коли потовстішають цегляні стіни,

Що зростають навколо, і закриють всі виходи,

Твій чове́н і крізь вікна зугарно плистиме,

І все це не порушить твого рівного дихання.

В час, коли найсильнішим забракне нервів,

І, як мотлох, повиснуть їхні руки з хоругвами,

Тобі лиш знадобиться невелика перерва,

І вона не порушить наснаги шляху твого.

Навіть ко́ли стихійність страшного торнадо

Змусить лід із вогнем помінятись місцями,

Серед перших ти будеш, хто дасть собі раду

І хто влучно і вчасно прийде до тями.

Тож запалюй на небі зірчані масиви

І серед вовчого вою твори вірний свій вирій.

Твої схови виповняє неприборкана сила,

І твій човен не відпустять води нашої віри.

грудень 2015