- Заявили, що підозрюють в приховуванні податків.

- Ну, в цьому, вони підозрюють,як тільки підприємець реєструється.

- Щось більш суттєвіше є?

- Закрили нашого контрагента і відповідно влаштували маски –шоу. – Опановуючи себе говорив головний бухгалтер. Я перевела погляд на Соломатіна.

- Дмитро Олексійович, сьогодні я на роботу повернутися не зможу. Вам дякую за підтримку, але мені треба дещо з чим розібратися.

- Можна тебе на пару слів? – І ми вийшли з кабінету.

- Ти впевнена, що тобі не потрібна моя допомога? – В його голосі були всі відтінки люті, а в очах щось темне і невідоме.

- Так. Я наберу пізніше. – І він пішов. А я повернулася до розгромленого кабінету бухгалтерії. Нарешті відповіла на дзвінки.

- Ти, що влаштувала? – Першому по щасливилося дозвонитись мерові.

- І вам доброго дня.

- Ти хоч уявляєш, що тепер буде? – Продовжував репетувати він.

- Петро Семенович, я точно знаю, що я зараз почуваю, то ж мою уяву краще не чіпати.

- Не гарячкуй. Приїзди до мене , розберемось. З Києва вже дзвонили і з телебачення – З відчаєм додав він.

Наступні дві неділі були неспокійні. Державні органи мали претензії, я не здавалася, час від часу їздила до них на зустрічі. Шумиха була просто жахлива , навіть не зважаючи , що відео пробуло в інтернеті годину. З Женькою ми так і не побачились, він поїхав, а я не мала часу. Дружня аудієнція дісталась Ярославі, ми традиційно сиділи у мене на кухні.

- Щось ти погано виглядаєш. Може тобі відпочити? – Турботливо запитала вона мене.

- Може і відпочити потрібно, та не можливо.

- Ну, ти стала героїнею останніх новин , а слава досить важка річ.

- І чого з нас двох це я всерозуміюча і співчутлива?

- Ага, співчутлива, скільки то народу по звільняли.

- Для мене це було теж несподівано. І думаю в цьому допоміг Соломатін.

- Так, він ще та темна конячка. І що Соломатін?

- Неврівноважений, злий параноїк.

- О-на як?

- В зв’язку, що зайнята була два останніх тижні і немала часу для його готелю, пресинг з його сторони став вужче направленим і глибиннішим. З моєї сторони це вже чистий мазахізм. Після вчорашнього розбору польотів, повертаючись додому я зупинила машину серед лісу і деякий час кричала на місяць.

- Ти мене лякаєш.

- Я сама себе боюся.

- Чорт, може тобі дійсно відпочити декілька днів?

- На останньому моєму відпочинку, прийшов засмучений Соломатін і намагався у мене вияснити, чи не збираюсь я покинути роботу з ним. А сьогодні він у мене пробачення просив, за те що наволав прилюдно і безпідставно, це виглядала десь так : «Що Ганно Василівно тяжко з істеричками працювати?» На що я його перепитала :»Що?» . Ти не повіриш але він сказав: «Я був неправий . Вибачте». – Ярослава розсміялась.

- Знаєш, я тебе з ним бачила в колибі.

- Коли?

- Тижні три тому.

Чому не підійшла?

- Зайнята я була. Ну, так от ти стояла біля вогню, а він розглядав тебе, просто поглядом поїдав. І хотілося, що б і на мене так дивилися чоловіки.

- У нас з ним суто ділові відносини.

- Та, да. – Не стала більше продовжувати тему Ярослава - Так, що там Женька?

- Уявляєш, ми з ним випадкові в ресторані готелю зустрілися. Женька тут же кинувся обіймати і розповідати, як він скучив, потім помчався на зустріч, у мене тут якраз каша заварилась, а Женька поїхав. Правда зателефонував сказав, що на наступний тиждень приїде.

- Хм, цікаво.

- Ага і так кожен день цікаво.

- На що скаржишся? Ти жива і здорова, живі і здорові всі твої рідні і близькі от і радій цьому.

- Я радію. Все таки, про те,що я жива і здорова нічим заперечити.

- А ти додай ще до цього , що в тебе дві руки, дві ноги , все добре з слухом і зором. Саме страшне, що з тобою зараз це нерви гуляють. Їх теж можна зрозуміти, але ти може валер’яночкою їх покорми і все буде добре.

- Ну, якщо дивитись під таким розкладом, то в мене все добре. І хліб є і до хліба. Життя взагалі вдалося.

- Розумашечка моя. Мені вже потрібно додому. Денис чекає.

- Попрошу Івана він тебе завезе. – І я набрала номер Івана.

- І дбайлива і розумна і красива і домовити, чого ж тебе заміж ніхто не бере.

- Я взагалі чисте золотко. А золото, як відомо метал важкий, от і не кожен наважиться.

- Не відмазуйся.

- Біжи, тебе он голодний чоловік дома чекає.

- Киця, вареники вміє варити. З голоду не помре.

- І за що він тебе тільки любить? – Подразнила я подружку проводжаючи до машини з готелю. Де дбайливий Іван уже і двері відчинив. Дрібничка, але як приємно.

Я сиділа з Женею в ресторані в готелі Дмитра Олексійовича . Все таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю, гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю і веселощами. Взяла навіть бокал вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.

- Чому ти п’єш на роботі? – Пролунав над моєю головою голос Соламатіна. Він стояв злий і свердлив мене поглядом. Я від такої несподіванки якось розгубилась і навіть не змогла нічого сказати. - Я запитую. Чому ти п’єш? – Продовжував з прищуленим поглядом шипіти Дмитро Олексійович. – Як з такою людиною можна працювати? У нас серйозна робота, а не гульки. Ми тут працюємо. І від керівного складу я чекаю відповідної поведінки. – Відчуття люті і приниження заповнювали мене вщент.

- Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити в кабінеті. – Прошипіла я у відповідь.

- У мене немає часу на розмови. – Рявкнув він. Я піднялася з-за столу. – Тим більше, що ти п’яна. – І міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Люта злість просто дерла мене на шматки. Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати поки Соломатін закриє двері, я повернулась до нього , сказати, що я більше так не можу, та перед очима у мене все попливло і все стало темно.

- Ну, що повернулись? – Наді мною була схилена жінка в білому халаті. – Сядете? - Я кивнула.

- Зараз ми в швидку і в лікарню. – Я оглянулась Соломатін блідий , як смерть підвівся з колін. В голові моїй шуміло.

- Ганно Василівно, давайте підійматися я допоможу. – Промовила жіночка .

- Я сам. – Відсторонив її Соломатін і підняв мене з підлоги, поніс до швидкої.

- З тобою все буде добре. – Шепотів він. В швидкій він сидів поряд зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Я спробувала відсунутись від нього, та він тільки сильніше мене притиснув і до лікарні я сиділа спокійно, намагаючись різких рухів не робити. З машини так же на руках відніс до приймальні. Рявкнув до медсестри стосовно того де лікар. Лікарем виявився ще досить молодий чоловік.

- Доброго дня! Мене звати Владислав Сергійович, я ваш лікар. – Представився він.

- Вона втратила свідомість. Що з нею? – Від погляду Соломатіну не знаю, як лікарю, а мені удавитись хотілось. А ще мені зовсім не хотілось його бачити.

- Ви родич?

- Ні. Ми разом працюємо. Яке це має значення?

- Тоді зачекайте будь-ласка на коридорі. – Все таки нерви у лікаря міцні, він тільки голосно сковтнув, та все ж настояв на своєму і Соломатін вийшов, а лікар полегшено видихнув.

- Ну, розповідайте , що сталося? – Запитав лікар візуально оглянувши мене і діставши тонометр.

- Я здається перехвилювалась.

- Була причина?

- Так .

- У вас тиск дуже низький. 80 на 40 . Який робочий тиск? – Сказав лікар швиденько помірявши мені тиск.

- 120 на 60, або 110 на 60 по-різному.

- Ясно. Ще й бліді ви трохи, видно гемоглобін впав. Тоді зробимо так, нічого страшного я не бачу. Уколи , що підвищуть тиск я пропищу, вони дадуть ще живлення мозку. І заодно заспокійливі. На сьогодні вас залишу, там аналізи поздаєте, а там побачимо. Так, у вас там під дверима, ще група підтримки зібралась. І цей душевний чоловік, який з вами працює.

- Владислав Сергійович, я зараз нікого не хочу бачити.