- Доброго дня Василина! Як справи? – Запитала я у адміністратора.

- Деякі наші гості скасували свої туристичні маршрути і залишились в готелі.

- Так, погода стає все гіршою.

- Оголошено вже штормове попередження.

- Чорт, а генератора нам так і не привезли. Запроси Ніну до мене і перевір чи на випадок шторму у нас все є.

- Добре, Ганно Василівно.

- І оголоси нараду через 1,5 години в конференц залі.

- Зараз все зроблю. – А я набрала номер Арсена, свого зама.

- Привіт. Як у вас справи?

- Все нормально. До можливого шторму підготувались.

- Добре. Будуть якійсь проблеми набирай.

- Все під контролем.

- Дякую Арсен. – Розмову я вже закінчила в своєму кабінеті. Через хвилину в двері постукали.

- Можна Ганно Василівно?

- Заходь Ніна. Що у нас є на випадок шторму?

- Ми розробили низку заходів, що допоможуть зайняти гостей на випадок, коли вже зовсім не можна буде покинути готель.

- Ви будете готові їх сьогодні втілити?

- Думаю так.

- Така відповідь, мене не зовсім влаштовує. Перевірте все. Менше як через півтори години у нас нарада.

- Так, я все перевірю.

- Це буде наше перше випробування непогодою. Що наша кухня справиться?

- Це ви з приводу генераторів?

- І через них також. За останньої негоди люди залишились без врожаю, без дахів постраждали люди і худоба.

- Буду на нараді у вас зі звітом.

- Давай. – Ніна швидко вийшла, а слідом за нею зайшов Соломатін.

- Ганно Василівно, а що у нас за стан бойової готовності?

- І вам доброго дня Дмитро Олексійовичу. Як ви напевне чули оголошено штормове попередження. Перевіряємо нашу готовність і компетентність ваших будівельників.

- Не зрозумів?

- За останньої бурі зносило дахи, зник телефонний зв'язок, було знеструмлено половину області.

- І що?

- Дмитро Олексійович генератори до нас так і не приїхали.

- А можна поцікавитись чому вони до нас не доїхали?

- Це позиція під замовлення, термін очікування,якої 45 днів. Чекаємо.

- А чому ми їх так пізно заказали?

- Тому, що я не всесильна, і тільки при перевірці виявила, що їх немає.

- І що тепер?

- Тепер ми готуємо план»Б», якщо буря буде руйнівна і сподіваємось, що пощастить і все минеться.

- Що за план?

- За п’ять хвилин збори в конференц-залі , там усе і розкажемо. Ходімо. – І ми пройшли в зал, персонал уже зібрався.

- Доброго дня! – Привіталась я і промовчав Соломатін.

- Доброго дня! – Майже дружнім хором відповіли мені.

- Дякуємо, що всі зібрались. Темою нашої зустрічі буде оголошене штормове попередження. Будемо сподіватись, що все минеться, та вжити певних заходів не завадить. Юрій Валерійович, прослідкуйте, щоб увесь наземний транспорт поставили на закритий паркінг. І за тим, аби всі наші гості були попереджені про шторм.

- Ніна, що вас? – Ніна скупо перелічила засоби для освітлення, якими ми можемо скористатись.

- Анатолій, зможете організувати їжу, якщо у нас не буде електрики?

- Якщо не дуже складну, то так.

- Що з засобами пожежогасіння?

- Є в достатній кількості і всі працівники пройшли інструктажі з пожежної безпеки.

- Сподіваюсь з практичними заняттями і всі знають, як користуватись вогнегасником і надавати першу медичну допомогу?

- Ну, так. – Пролунали недружні відповіді.

- Ніна твої пропозиції. - Час від часу я поглядала на Соломатіна, він сидів не дуже задоволений з хрещеними руками. Судячи з усього буря насувалась не тільки зовні, а я почувалась винною. З таким набором у мене скоро буде комплекс неповноцінності.

- Гаразд, прийнято. Давайте займемось справами. – І всі квапливо розійшлися.

- Ганна Василівно, якщо все так серйозно, чому ми раніше не готувались?

- Дмитро Олексійович, ми готувалися і готуємося. Гроза це звичайне явище, внаслідок якого іноді зникає електрика і телефонний зв'язок , але нашим гостям в цей час повинно бути затишно і комфортно , щоб не дай боже вони не пошкодували про своє рішення приїхати сюди. Якщо дозволите, у мене дуже багато роботи. – Я встала, збираючись вийти.

- Ми ще не закінчили. – Чомусь дуже захотілось послати його до бісової матері, та я обмежилась поглядом на його сердиту фізіономію і сіла на місце.

- Про такі проблеми, як відсутність генератора потрібно говорити відразу, а не коли штормове попередження оголошено.

- Дмитро Олексійович ми ж з вами разом погоджували генератор , обговорювали його вартість і термін постачання.

- І що? Його привезли вчасно?

- З 45 днів минуло тільки 30.

- А ви дзвонили, дізнавались?

- Ні.

- Чому?

- Тому, що у мене заключний договір в якому вказано термін постачання, описані штрафні санкції за порушення термінів. Даний товар оплачений, отримано підтвердження , що все гаразд зі сторони постачальника. Чекаємо. Чим я і займаюсь.

- Ганно Василівно, може ви все і правильно зробили, але згадайте в якій ви країні живете і все стане зрозуміло. І непогано було б поцікавитись, коли той генератор взагалі привезуть.

- Дмитро Олексійович я дуже ціную вашу думку, але якщо я з кожним з ким заключаю договір , мені ще й контролювати попередні процеси я робити нічого не буду, я буду розводити бюрократію.

- Саме так і виглядає бізнес в Україні. Навіть оплативши не факт, що ти це отримаєш, або отримаєш те і в якому вигляді як тобі потрібно.

- Дмитро Олексійович, дякую за відкриття істин. Я точно знаю в якій я країні живу. Мені потрібно йти. – Я з полегшенням зітхнула, вийшовши від нього. Намагаючись заспокоїти тихе роздратування, зайшла в ресторан і взяла чашку кави і саме з нею мене і застав Соломатін.

- Хм, я думав у вас нагальні справи. – З долею сарказму сказав він.

- Так і є, але кожен раз після розмови з вами мене так і тягне до бажання напитись до нестями, але як бачите тримаюсь п’ю каву.

- То ви думаєте це смішно? І ми з вами тут у веселі ігри граємось?

- Дмитро Олексійович це у парламенті у нас смішно, а мені страшенно сумно, п’ю заспокійливе і антидепресанти. – У нього почала смикатись скула і на мить я злякалась, що зайшла надто далеко. З таким як він можна говорити напівжартома чи напівсерйозно, він цього не розуміє. Я підняла руку.

- Все, годі я винна по всім пунктам обвинувачення, я шкодую, що не можу достойно прийняти критику в свою адресу. Видно так професійно, як ви це робите у моєму житті мало хто робив. Тому вибачте.

- Ганно Василівно, то ви можете припинити спроби виставити мене повним ідіотом.

- Ще раз прошу вибачення. Затівати з вами воєнних дій я не хотіла і не планувала, це клопітно і затягує світлий момент закінчення нашої з вами співпраці. Але так як ви якісно мене знищуєте, кожен раз за всі мої помилки, то я боюсь, що мені ніяких таблеток до закінчення нашого договору не вистачить. А роботи я роблю багато. Відповідно і помиляюсь і приймаю невірні рішення. І після кожного розбору польотів я вже не хочу ніяких рішень приймати, щоб не було потім так боляче моїм нервам.

- Давайте ввечері, ви залишитесь і ми про все поговоримо. Домовились? – Він виглядав збентежено, його тон навіть змінився у ньому навіть добавились якісь благальні нотки.

- Добре. – Я нарешті злегка тремтячими руками поставила чашку, виявляється я її тримала в руках і мої руки тепер були в каві і він це бачив. Я нервово посміхнулась і пройшла до туалету. Ввімкнула гарячу воду і потримала руки під водою, глянула на себе в дзеркало. На мене дивилось бліде, перелякане створіння з нездоровим блиском в очах.

- Так і до божевільні не далеко. – Прошепотіла я собі і вийшла. Все нормально, люди працюють на мене ніхто не дивиться. Дякую боже, за це. Я вийшла на двір, небо уже геть затягло важкими майже чорними хмарами і стояла тиша, навіть ліс мовчав, тільки ледь похитувались верхівки смерек.

- Бурі не минути. – Підійшов до мене Юрій.

- Юра, перевірте де усі наші гості?

- Уже. Екскурсійні будуть за півгодини. – У відповідь небо прорізала блискавка і пролунав перший розкат грому. – Всі машини позаганяли на паркінг, з двору всі речі забрали. Залишилось тільки сподіватись, що гроза буде не сильно страшною.