Обличчя Кальмана посвітлішало. Якщо Барн працюватиме під його безпосереднім керівництвом, а потім ще поїде на «Ізабеллу», легше буде вирвати сина з рук Стефсонів.

Брекдорп спішно попрощався: на жовтому фоні променевих індикаторів у кімнаті Кальмана весь час з'являлися неприємні червонуваті тіні.

На вулиці Брекдорп побачив Стефсона, який ішов по другому боці. Професор нашвидку привітався і хотів пройти далі, але директор гукнув:

— Алло, містер Стефсон, хвилинку…

Стефсон повільно перейшов дорогу.

— Я оце йду від містера Кальмана. Мені здається, треба заради прискорення роботи над новою конструкцією Х-10 провести дальше перегрупування. Доведеться забрати у вас і променеву лабораторію з молодим Кальманом. Сподіваюся, Стефсон, ви розумієте, як це потрібно для справи?

Технічний керівник давно вже чекав якоїсь нової підлоти. Тому пропозиція директора його не здивувала. Але те, що Брекдорп сказав йому про це отак просто на вулиці, прикро вразило вченого. Раніше такі зміни обговорювалися офіціально в конторі. Тепер, виходить, це вже зайве.

— Робіть, як хочете, містер Брекдорп, — відповів професор, не дивлячись на нього. — Це, мабуть, ще не все. В майбутньому в Мехіко-Занді відбудуться, думаю, більші перестановки. Успіх дослідів Кальмана, в якому можна не сумніватися, зробить зайвою присутність у Мехіко-Занді багатьох учених. Адже тоді в атомному місті дослідження провадитимуться в іншому напрямі і для інших цілей. Що ж до мене, містер Брекдорп, то я думаю розірвати наш договір. — Він злегка вклонився і хотів піти.

Атомний слон затримав його. Директор чекав ображеної відповіді і радів, що може показати вченому силу своєї влади. Заява про звільнення була несподіваною для Брекдорпа. Звільняти Стефсона зараз було невигідно. Він ще був потрібен в Мехіко-Занді.

— Дорогий Стефсон, не треба так трагічно сприймати звичайні зміни. Навіщо звільнятися? Тимчасові обставини вимагають певних перестановок. Містер Еверет надає великого значення прискоренню дослідів над Х-10. Що ж нам лишається робити?

— Ви добре знаєте, містер Брекдорп, що мої дослідження ведуться в іншій площині, не зв'язаній з цими «тимчасовими обставинами».

— Ото ж бо й воно. Роблячи одне, не треба забувати про інше. Ні для кого не таємниця, що навіть англійці випередили Мехіко-Занд у дослідах по керованому сполученню ядер.

Директор знав, що експерименти Стефсона, на які вже витрачено чимало грошей, могли б ліквідувати цю перевагу англійців.

— Я вважаю корисним для справи звільнити вас від різних дрібних обов'язків. Тоді ви зможете приділити більше часу проблемі керованого сполучення ядер. Еверет надає цьому принаймні такого ж значення, як дослідам над Х-10. Невже ви добровільно складете зброю і дозволите англійцям вийти вперед у розв'язанні цієї проблеми?

Барн Кальман завершив десяту серію дослідів з нетривкими ізотопами. Наслідки не зовсім задовольняли його: поки що за допомогою напівпровідникових елементів пощастило перетворити в електричну енергію лише невеликий процент променів.

Барн подивився на променевий дозиметр, його стрілочка досягла критичної точки. Молодий науковець ще раз оглянувся довкола, чи все в порядку. Треба прийняти душ і переодягнутись. Він поспішав до Біт. Хотілося поговорити з нею про Гаррімана й О'Брайєна. Вчора після розмови в атомному барі в нього виникли деякі сумніви.

Обернувшись, Барн побачив у дверях Хріса Брауна. Той усміхався, показуючи вгору.

— Не забувай про дощувальну установку, — сказав він.

— Звідки ти, Хріс? Що тобі треба в цьому пеклі? Ти не можеш всидіти в своєму раю?

— Я тебе заступаю, Барн. Така вказівка Атомного слона.

— Ти жартуєш, Хріс, і жартуєш недобре. — Правда, колір худого обличчя Брауна став трохи кращий, але працювати вчений ще не міг. Це цілком ясно. — Ти ж іще хворий.

— Хворий! — гірко засміявся Браун. — Для кого? Для Брекдорпа? Для нього немає хворих. Є тільки живі й мертві. А Стефсона ніхто не питає. Ти ж, певно, знаєш, що з сьогоднішнього дня лабораторію передано твоєму батькові.

Це Барну було відомо. Але батько й словом не прохопився, що замість нього, Барна, знову працюватиме Хріс Браун. Вчений знизав плечима і пробурмотів:

— Паскудна справа!

— Чому? Ти поїдеш на південне узбережжя океану і там відпочинеш, а я потроху працюватиму далі. Я оце йду від Брекдорпа. Атомний слон зволив особисто прийняти мене.

Барн помітив, що Хрісу важко триматися на ногах, і підсунув йому стілець.

— Я відмовляюся їхати, — сказав Барн.

— Відмовляєшся? А договір? Це був би найкращий спосіб якнайскоріше закінчити свою кар'єру.

— А що мені кар'єра? Я плюю на неї! — відповів Барн, міряючи кімнату кроками. Потім зупинився біля приятеля і вигукнув: — Я не згоден з планами свого батька. Я не можу зрозуміти, чому він віддається справі, від якої можуть загинути сотні тисяч людей, як він може вбачати в цьому своє найвище наукове покликання!

— Він не один такий. Усі знають, що ніякої «чистої» бомби немає. Будь-яка бомба брудна, особливо, коли нею хочуть захистити примарну ідею про перевагу американців над іншими народами. Поглянь на Едварда Теллера, найвизначнішого вченого серед ядерників. Я завжди ставився до нього з великою повагою. А тепер Теллер вимагає створення так званої «чистої» бомби і навіть твердить, що її радіоактивні частки не являють ніякої небезпеки. Більше того, він вважає, ніби радіоактивність не впливає на спадковість негативно. Навпаки, сприяє облагородженню людства. — Браун засміявся. — Це теорія твого батька, Барн, — ідея «американського століття», доведена до божевілля. — Браун замовк. Він втомився і важко дихав.

— А ти знаєш, що це шахрайство? — спитав Барн пошепки. — Фоггі і Боттом монтують звичайнісіньку водневу бомбу на п'ятнадцять мегатонн. А потім скажуть, ніби на Ратакових островах випробувано надпотужну бомбу на шістдесят мегатонн. Виходячи з цієї різниці в потужностях, обчислять радіоактивність бомби і доведуть її «чистоту».

Браун, здавалося, не чув цих слів. Він поринув у думки.

— Барн, ми пішли хибним шляхом, — промовив, нарешті, вчений. — Нам треба було приєднатися до інших, до тих, хто бореться за життя.

— Ні, Хріс. Ми мусимо спробувати добитися зміни тут у нас. Берд Магон…

— Берд сидить у Нью-Йорку, — перервав Браун. — Він може протестувати, — оце й усе, що йому лишається! Добре, що ми тут самі в лабораторії. Ти кажеш, що Фоггі й Боттом монтують водневу бомбу? Ти з ними розмовляв?

— З ними, Гарріманом, Теддом О'Брайєном і Говеном.

— Отже, є два варіанти щодо проблеми чистої бомби. Або твій батько не створить її і пани підуть на прямий обман. Або твоєму батькові все-таки пощастить…

— Досліди в «барі привидів» провадить Гарріман. Досі вони всі були марні.

— Добре. Тоді лишається перший варіант, — уголос міркував Браун. Він сидів скоцюрбившись на стільці і говорив так, наче був сам у кімнаті. — Значить, влаштують вибух водневої бомби, пошлють в атмосферу ще більше смертельних променів, обдурять людство… Але людство не можна обдурити, Барн. Адже провадяться міжнародні вимірювання…

— Дурниці, Хріс. Наслідки вимірювань підготують люди Шпрінгера.

— Послухай, Барн, ти знаєш більше, ніж кажеш мені.

— Я знада тільки, що буде саме так.

— А де Фоггі і Боттом монтують цю бомбу?

— В новому корпусі 37.

— Вони там не самі, — повільно промовив Хріс Браун. — І все-таки до них треба зайти… Ходімо, Барн. На нас можуть звернути увагу. В людей Лекса Шпрінгера довгі вуха. — Він поклав руку на плече друга і сказав: — Я не люблю твого батька, але не можу спокійно спостерігати, як з нього роблять злочинця.

Вільсон сидів у кріслі Брекдорпа за директорським письмовим столом з чорного скла і нудьгуючи жував кінчик сигари. Він пильно дивився на Джека Кальмана, який багатослівно пояснював, чому він не досяг успіху в створенні конструкції Х-10.