Настя Байдаченко

Нічого особистого

to media girls

Авторка цієї книги не може закластися за точність усіх подробиць, проте із властивою їй сміливою обережністю, готова стверджувати, що в книзі все правда, звичайно, окрім вигадки:)

(відмазку сплагіачено у Ніни Соротокіної)

Епізод 1

Ніколи не питайте, як вони опинились у цьому місці. Не раджу.

У них неадекватна реакція. Можна і межі очі отримати. їх так спеціально обирали. Ну, не втому сенсі, аби межі очі отримати, а у тому, щоб неадекватні були. Чотири жіночки на межі нервового зриву. І курс психологічної реабілітації «Корекція соціальної поведінки». Сім днів за чотири з половиною штуки баксів з носа.

Тобто за задоволення бути піддослідним кроликом — вони ще й гроші виклали. До того ж, пройшли чималенький відбір. Професор проводить цей курс лише двічі на рік, лише для чотирьох людей, випадком тицькаючи пальцем у країну на світовій мапі. Чисто зі спортивного інтересу. Його вже давно не гріють ті «по чотири з половиною штуки» баксів із носа. Його гріють лише спостереження. Вуайєризм певною мірою. Усі невропатологи — психопати, а всі психотерапевти — вуайєристи. А всі офтальмологи в окулярах. Ну це так, для красного слівця.

Місцина тут ідеальна для голлівудського трилерочка середньої руки та бюджету. Глухі карпатські гори. Тоненька доріжка між сосен, що зникає під час найменшої негоди чи то у снігу, чи то у воді, чи, на крайняк, шквальний вітер завалить соснами. Тут не бере жодна мобілка, навіть Укртелекому немає. А може, і є, тільки ніде не видно стаціонарних телефонів. Із каналів лише ІНТЕР та УТ-1. І ті з перешкодами. Тобто вже можна застрелитися лише з цього приводу. А ще тут повно камер, професор каже, це для того, аби він міг правильно скорегувати поведінку. Ніби в душі та туалеті камер немає, та ці ненормальні все одно крутять дулі по всіх кутах. У принципі, професору по фіг, сміятися із дуль він точно не буде.

Після Києва у них увесь час болить голова від надлишку кисню. Це прояв вегето-судинної дистонії. Це синдром, він не лікується, проте добряче псує життя. Ну ці думають, що життя в них зіпсоване далі нема куди. А дарма. Завдання курсу, аби вони вийшли із прочищеною головою та свіжими (чи освіженими) мізками.

На курс потрапити нелегко. Потрібна рекомендація та те, щоб аплікаційна форма, а по суті тест, набрала певну кількість балів. Чітко ідентифікуючи, що у жіночки глибока психологічна криза. Професора не цікавлять банальні сангвініки-холерики. У світі, де панують нові архетипи сексуальних жінок великого міста чи відчайдушних домогосподарок, давня типологія та старий Фройд не працюють. А може, й працюють. Тільки дуже збочено.

Сьогодні перший день. Тренінг-знайомство. Круглий стіл. Чотири насуплені жіночки дивляться вовком одна на одну та на професора. Руденька, шатенка, білявка і брюнетка. Мрія патологоанатома. Чи продюсера телесеріалу. Професор зайшов останнім та голосно відсьорбнув щось із великої кружки. Він ніколи не дивився фото пацієнтів до початку тренінгу. Проте читав анкету. Йому було у кайф, знаючи анкетні дані, вгадувати хто із них хто. Така собі гра: «я відгадаю цю соціопатку з трьох фраз чи жестів». У даному випадку, скоріше жестів.

Троє сидять скам'яніло та напружено, поза «їжачок зайшов у ліс на розвідку». Четверта рудоволоса, із короткою зачіскою та різким поглядом щось ретельно малює у шкіряному щоденнику. Ще так настирно малює, аж пальці посиніли навколо ручки. Він би міг ще погратися у гру, що вона там малює — кола чи трикутнички і яким кольором, але одна з камер, та, що саме за нею, просто підказує, що малює вона ромашки. Однаковісінькі маленькі квіточки. У рядки, як старанна школярка, вже сьомий виводить. Час від часу вона підводить недобрий погляд на професора, потім на великого механічного годинника над його головою, хмуриться, кривить губи, незадоволено мугикає, та повертається до ромашок. Професор посміхається у велику кружку. Його очей не видно за круглими окулярами у тонкій металевій оправі.

— Професоре, я у шоці, — не витримує руда. — Сім днів по чотири години промивання мізків за чотири із половиною штуки «зелені». Уже півгодини минуло… Скільки ми чекаємо? На кого чекаємо?

Саме так. Top-manager. Анна Новицька. Можна було викреслити лише за тим, що приперлася із діловим щоденником у шкіряній обкладинці. Core problem[1]: невміння збалансувати особисте життя та роботу. Характер буйний, вибухонебезпечний, точніше сказати вибуховий. На фірмі називають супержінка. Чоловіки, якщо є, звичайно, пісяють окропом та помирають метрів за десять, не ближче.

Професор провів стрілочку у своєму записничку та викреслив третій рядок. Від подоби задоволення він голосно відсьорбнув рідини зі своєї великої кружки. Тоненька білява жіночка зліва зблідла і важко зітхнула. Тим часом у Новицької скінчилося чорнило у ручці, і вона тихо матюкнулась до своїх ромашок. Білявенька зітхнула ще важче.

А це oversweet girl.[2] Too good mannered.[3] Помре, якщо він ще раз сьорбне. Принаймні знепритомніє. Сценарист, вона ж графоманка. Віка Каретко. Надто переймається критикою та будь-якими критичними зауваженнями на свій бік. Що є ознакою комплексів. Глибоких таких комплексів. Цікавенько буде їх із неї виколупувати. Звичайно, із дослідницької точки зору, цікавіше ті комплекси вирощувати та пестити, як альстрамерії у середній полосі, але ж клята клятва Гіппократа…

Тож лишилось двоє: брюнетка та шатенка. Тут все просто, не треба бути міс Марпл. Брюнетка занадто ефектна для життя. Вона нарум'янена, тональний крем у носо-губних складках на тон світліший від основного, ніс ретельно напудрений. Вона до смерті кіногенічна. Вона з телика. Єва Герт. Through the bedding carier.[4] Принаймні так про неї пишуть. Щойно звільнена ведуча шоу-біз новин на чималенькому каналі. Вірить, що кар'єра лише через ліжко, або через родинні зв'язки. Родинних зв'язків не має. Специфічний штам комплексу мадонни-повії. Специфічне сприйняття реальності. Але є красива до бісиків…

Четверта. Вона ж шатенка. Візуально найнепримітніша. Пройшла лише через анкетні бали, що вказують на схильність до суїциду. Синці під очима від безкінечних проектів та легкий трем у руках від заспокійливих пігулок, які перестали діяти. Типовий suicid strategic consultant.[5] Перфекціоністка. Ідеальний співробітник. Стефа Мороз. Працює на Factor&Co. їх там усіх звуть факерами. За суттю та глибиною роботи. У них там жорсткий відбір, проходять лише фізично витривалі та морально стійкі. Це ж треба було так людину дістати? Суїцидальних професор не любить. Але час від часу набирає у групу корекції, аби не втрачати форми.

— Доброго дня, — нарешті привітався професор.

Першу маленьку гру-розгадування закінчено.

Далі чекати немає сенсу.

— І вам доброго дня, товаришу, — недобренько так зауважила Анна.

Професор продовжив, пропускаючи повз вуха її випад:

— Як це не банально звучить, але ми зібрались тут, аби змінити вашу психологічну поведінку настільки, щоб усім вам та вашому оточенню стало комфортніше жити. Тож почнемо із звичайного привітання та розповіді про себе.

— Як в першому класі, блін. — Єва насупилась усім своїм ефектним TV-шним обличчям.

— Я не доказав… — перебив професор і почав загинати пальці лівої руки. — По-перше, я хочу аби ви чітко ідентифікували, яка саме подія у вашому житті спричинила вашу участь у курсі. По-друге, я хочу, щоб ви назвали найбільшу на сьогодні вашу проблему. І по-третє, я хочу, аби ви визначили, із чим ви хочете вийти за тиждень.