… Африка! Кому з нас ще з дитячих років не мирилась ця далека й таємнича земля! Хто з нас не захоплювався її чудовою природою, казковими багатствами, працьовитими й волелюбними людьми!

Ще зовсім недавно ми мало що знали про Африку. За останній час наші знання про «чорний континент» дуже збагатились, особливо після 1960 року, що вже ввійшов в історію, як «рік Африки». Чорний континент прокинувся! Сьогодні вже багато його країн здобули державність, стали незалежними.

Події, що сколихнули весь світ, напевне ж не пройшли і повз твою увагу, юний читачу. Разом з усіма радянськими людьми ти щиро радів, коли газети приносили звістку про те, що народ ще однієї колонії вигнав геть завойовників і підняв прапор свободи. На географічних картах у своїх підручниках ти з радістю закреслював старі назви і надписував нові: немає більше Французької Гвінеї, а є Гвінейська Республіка, не існує більше Французького Судану, а є Республіка Судан, зник назавжди Золотий Берег — таким він справді був для колонізаторів! — і народилась Республіка Гана… До болю в серці тебе хвилювали події в Конго, і стискались від гніву кулаки, коли ти дізнався, що найманці колонізаторів по-звірячому вбили героя конголезького народу Патріса Лумумбу.

До Африки, що розпрямляє свої дужі плечі, сьогодні прикуті погляди всіх чесних людей світу.

Ти, юний читачу, прочитав уже, мабуть, немало книжок про цю велику країну. А зараз тримаєш у руках ще одну. «Таємничою Африкою» назвав її автор. І в книжці справді розповідається про багато захоплюючих таємниць, що їх ховають у собі незаймані африканські ліси й неозорі степи.

Особливої ваги твір набуває своєю документальністю. Це розповідь не тільки очевидця, а й учасника дивовижних пригод, про які йде мова.

Вже з першої сторінки автор захоплює нас екзотикою своєї незвичайної професії — ловця хижих звірів. Можливо, про дещо з того, про що він пише, ти вже читав. Ну, скажімо, про полювання на мавп — скільки про це є книжок! Та все одно ти будеш вражений простою, навіть часом наївною, але такою образною і захоплюючою розповіддю негра Еели про його відчайдушний поєдинок з горилою — лютою і дуже небезпечною твариною. Як він добре знає звички мешканців лісових нетрів, як тонко помічає — немов по книзі читає — все, що діється навкруги.

Але довідаєшся ти й про таке, про що раніше, може, ніколи й не чув. Чи знаєш ти, наприклад, що зовсім недавно в джунглях Африки виявлено досі невідому велику тварину — окапі? І Г. Фрайберг — про це він цікаво розповідає в своїй книзі — був одним із перших людей світу, яким пощастило вистежити й побачити загадкового звіра.

Подив і захоплення викликають витримка, хоробрість і самовладання мисливців під час полювання на бегемотів, пітонів, крокодилів, левів. Ми разом з ними, невтомними слідопитами, переживаємо важкі, часто навіть драматичні пригоди, захоплюємось їхньою винахідливістю і спритністю, сміємося з кумедних випадків.

Та не тільки цікавими пригодами приваблює нас «Таємнича Африка». Найбільшою цінністю книжки є те, що в ній правдиво зображено життя народу. Про що б не писав автор, він подає цікаві подробиці побуту, скупими, але виразними деталями зображує риси характеру гордих мешканців джунглів.

Нас хвилюють страждання поневоленого народу, і разом з тим ми захоплюємось ним — його мужністю, загартованістю. Болем у серці віддаються страшні злидні простого люду. Темні, затуркані, в полоні диких забобонів, лісові жителі щодня мусять думати про те, як би прожити, як би не померти з голоду…

Молодий читач з цікавістю і користю для себе познайомиться з цією хорошою книгою. Разом з тим треба відзначити, що вона має і деякі прогалини, правда, не залежні від автора.

В Африці зараз відбуваються такі події, що яким би оперативним не був автор, він усіх їх не встигне своєчасно відобразити.

Г. Фрайберг, розповідаючи про Анголу, по якій він подорожував, пише, що країна мало населена, бо негри дуже мруть від сонної хвороби та інших епідемій. Це вірно. Можна було б тільки додати, що такою ж самою була доля народів і багатьох інших країн Африки. Як, наприклад, не дивуватись, що в Французькій Гвінеї, де стільки лютувало страшних хвороб, на два з лишком мільйони чоловік населення налічувалось тільки 37 лікарів. Важко повірити, але ж факт, що за весь час хазяйнування завойовників лише трьом гвінейцям пощастило стати інженерами. Населення майже поголовно було неписьменним.

І от нещодавно мені довелося побувати у Гвінейській Республіці. Які радісні зміни сталися там зараз! На землях, що належали французьким плантаторам і місцевим феодалам, розкинулись поля державних господарств. Селяни об'єднуються в кооперативи. Найпершою проблемою у землеробстві є завдання перейти від мотики до плуга, але сільські общини вже купують трактори, придбають машини, добрива. Надра країни багаті покладами, і лозунгом молодої Гвінеї вже стало крилате слово «індустріалізація». У кожному селі є своя школа. Тисячі юнаків і дівчат готуються стати техніками, механіками, геологами. І молодь, і старі люди вчаться в лікнепах, на різних курсах, у вечірніх школах. Скоро, скоро від проклятого минулого не лишиться й сліду!

Сміливі соціальні перетворення, які здійснюються в Гвінеї, стають запалюючим прикладом для всіх народів Африки. Горить земля під ногами поневолювачів і в розтерзаному Конго, і в багатостраждальній Анголі, і всюди, де ще люди залишаються рабами. І хоч як шаленіють у своїй безсилій люті колонізатори, хоч як вони чіпляються за пошматоване тіло «чорного континенту», — історія вже сказала своє слово. Африка бореться, Африка розпрямляє свої дужі плечі. Вона переможе!

Володимир Клинченко

Травень 1961 р.