Сафронов Ю

Перша зустрiч (на украинском языке)

Сафронов Юрий Павлович

Перша зустрiч

Нiч на Землi була свiтлою. Мiсяць, немов велетенський лiхтар, заливав усе навкруги рiвним блiдим сяйвом. Полотно залiзницi розтинало навпiл густий лiс i, поблискуючи рейками, тяглося вiд обрiю аж до залiзничного мосту. Далi, по той бiк мосту, дорога побила поворот i ховалася за пагорбом.

Такої мiсячної ночi вартувати мiст було, мабуть, анiтрохи не краще, нiж темної

У непрогляднiй темнотi доводилося стежити лише за дiлянкою, освiтленою сяйвом електричних ламп. Далi однак нiчого не було видно. Мiсячної ж ночi чергувати було складнiше. Звиклi до темряви очi чiтко розрiзняли тiнi вiд дерев. Мiсяць поволi котився по небу, то заходячи за хмари, то виглядаючи з-за них, i тiнi неквапно пересувалися, створюючи на землi кожної хвилини новий вiзерунок. Здавалося, що разом з тiнями хтось таємничий i спритний поволi пробирається в тишi ночi з лiсу до залiзничного мосту...

Гвинтiвка, заряджена бойовими патронами, не гнiтила плеча. Навiть приємно було вiдчувати лiктем її приклад. Приторкання до неї створювало вiдчуття впевненостi й сили.

Вартовий зiтхнув i закрокував у зворотний бiк. Лiс стояв довкола безлюдний i загадковий, тихо шелестячи листом... Попереду по рiчцi повiльно пiдпливав до мосту буксир з двома вогнями на бортах - зеленим i червоним. Вартовий дiйшов до будки i машинально поглянув на годинника. Час тягся нудотно довго. До змiни ще цiлих сорок п'ять хвилин. З порту, розташованого внизу на рiцi, долинув глухий гудок пароплава. Вартовий прислухався. Там iшло своє звичайне життя. Там не було такої самотностi, як у людини на вартi нiчної змiни. Гудок пароплава завмер. Вартовий повернувся i поволi рушив назад. Ось так усю змiну: вперед-назад, вперед-назад, тiльки б не заснути...

Здалеку знов долинув сильний гул низького тону, який буває на заводах, коли випускають надлишок пари високого тиску. Минуло декiлька секунд, почувся короткий ляск, i гул змовк.

II

Якби вартовий змiг заглянути на десять кiлометрiв вдалину, то вiн побачив би на галявинi в густому лiсi дивний предмет, що мав форму зрiзаного конуса з опуклими днищами. Вiн непорушно лежав на боцi, великий, завбiльшки як висока сосна. Довкiл нього палахкотiло полум'я - горiли стовбури повалених дерев, поламанi сучки, сухе листя, чагарi. Полум'я пiдкрадалося знизу до молодих ялинок, перекидалося по тоненьких сухих гiллячках з однiєї на iншу, пiдiймалося вгору, i молодi ялинки спалахували враз, наче смолоскипи, потрiскуючи зеленими голками. До неба злiтали снопи iскор. На галявинi пахло хвоєю. На низьких хмарах з'явилась рожевувата пляма вiдблиск лiсової пожежi, що почалася. Десь збоку, в гущавинi темного лiсу, рiзними голосами кричали розбурканi птахи. Мурашки смiливо кидалися назустрiч полум'ю, намагаючись захистити вiд нього свої житла, й гинули, спалахуючи одна по однiй - маленькi непомiтнi герої...

I раптом з дивного предмета в усi боки з шипiнням ринули товстi бiлi струменi рiдини. Вони випаровувались у повiтрi, перемiшуючись з полум'ям, окутуючи все навколо густою голубувато-бiлою завiсою. Щiльна хмара поповзла лiсом, залазячи в кожну щiлинку, огортаючи кожен листок, пiдiймаючись вище верхiвок дерев, немов ковтаючи розбурхане полум'я.

Вiдблиск пожежi на низьких хмарах зник. Слабкий вiтер через силу гнав лiсом важку хмару. Вона пересувалася помiж стовбурiв, наче ватяна, знехотя, чiпляючись за кожне дерево, за кожен сучок, за кожну травинку. Коли хмару вiднесло вбiк, на галявi годi було помiтити бодай iскринку чи найменшу тлiючу вуглинку. Нiде не курiв димок. Пожежу було погашено майже миттю. Тiльки пара, що здiймалася де-не-де вiд обпаленої землi, та чорнi плями опiкiв на стовбурах дерев нагадували тепер про неї.

Всерединi важкого дивного предмета пролунав гул, i величезний зрiзаний конус гойднувся, пiдвiвся вертикально й повiльно злинув у повiтря над обпаленою галявиною. Його нижнє днище висiло всього за два-три метри над поверхнею землi, а верхня частина пiдносилась метрiв на п'ять над лiсом.

Не чути було ревiння заведених реактивних двигунiв. Не було вогняних струменiв, не було i гвинтiв, що крутилися б, та, незважаючи на це, величезний конус висiв над землею без усяких видимих опор. Ось вiн повiльно наблизився до високої берези. На якусь частку секунди iз нижнього днища майнув слiпуче-бiлий промiнь, черкнув по стовбуру, за одну мить навкоси перерiзав його, i велике дерево, осiвши, здригнулося i впало вниз, чiпляючись зеленою верхiвкою за гiлки найближчих дерев. Почувся глухий удар об землю i трiск сучкiв, що ламалися...

III

У примiщеннi командного пункту протипожежної оборони пролунав телефонний дзвiнок. Черговий офiцер швидко зняв трубку. Те, що вiн почув, вразило його.

- Повторiть донесення! - наказав вiн.

- У квадратi 167-В двi хвилини тому зробив посадку невiдомий лiтальний апарат.

- На якiй висотi, яким курсом, з якою швидкiстю пiдлiтав цей лiтак до квадрата 167-В?

- Невiдомо. Радiолокацiйнi станцiї зафiксували його тiльки в мить посадки. Але це не лiтак...

- А що ж?

- Неясно. Лiтак у тому квадратi сiсти не може. Там густий лiс. Сигнали були дуже iнтенсивнi, як вiд металевого предмета, що знижувався вертикально. Схоже, що сiла велетенська ракета...

Черговий офiцер невдоволено поморщився. Пiсля численних космiчних польотiв довкола земної кулi операторам радiолокацiйних станцiй тепер ввижаються ракети й космiчнi кораблi, що приземляються.

- Гаразд. Стежте далi! - кинув вiн у трубку i поклав її на телефонний апарат.

Офiцер уважно подивився на карту. Квадрат 167-В був недалеко вiд рiчки. Поблизу населених пунктiв не значилось. Кiлометрiв за сорок - рiчковий порт, а неподалiк нього - великий залiзничний мiст.

Що це могло бути? Можливо, аварiя, впав лiтак? Але тодi його "вели" б радiолокацiйнi станцiї на всьому попередньому маршрутi. Чому ж так врiзалися в пам'ять слова, що сигнали були дуже iнтенсивнi? А раптом i справдi якась ракета?..

Вiн прийняв рiшення.

- Екiпажевi вертольота номер чотирнадцять. Бойова тривога! Негайно обстежити квадрат 167-В. Приземлився невiдомий лiтальний апарат. Тримати зi мною постiйний радiозв'язок! - вiддав вiн команду.

За кiлька хвилин з аеродром пiднявся вiйськовий вертолiт. На крайках його алопатiй горiли бiлi електричнi лампочки. Вони зливалися у вогняну стрiчку вiд швидкого обертання. Знизу здавалося, що в нiчне небо звилося вогняне коло. Вертолiт на секунду завмер над аеродромом, потiм упевнено розвернувся i швидко пiшов у бiк квадрата 167-В.

IV

Помiчник капiтана буксира "Чайка" примружив очi i пильно придивився вперед. Мiсяць тiльки-но зайшов за хмару. Стало темно. Помiчниковi здалося, що попереду над свинцево-чорною поверхнею рiчки бовванiє якийсь великий предмет.

Справдi, щось чорнiло над водою. Чи то зустрiчний пароплав без вогнiв, чи якесь плавуче громаддя, а може, баржа, що занурилася носом у воду й, захоплена течiєю, швидко пливла назустрiч. Помiчник капiтана схопився за ручку i рiзко смикнув її. Сильний гудок розiтнув нiчну тишу й покотився над рiчкою, затихаючи у прибережному лiсi.

Незрозумiлий предмет швидко наближався, нiяк не реагуючи на гудок. Помiчник майже повнiстю зупинив машину. Гукнув капiтана. Тепер буксир завмер на серединi рiчки. Течiєю його зносило назад, пiд мiст.

- Що за бiс! - вилаявся капiтан "Чайки". - Ця брила лiзе просто на нас!

Мiсяць виглянув iз-за хмари, й одразу стало свiтло. Тепер ясно було видно, що загадковий предмет має форму зрiзаного конуса iз опуклими днищами. Вiн не плив по рiчцi, а вiльно летiв над її поверхнею, не торкаючись води.

- На вертолiт не схоже. Можливо, новий якийсь? - здивувався капiтан. Невже вони не бачать наших вогнiв? Летять просто на нас. Помахай-но їм лiхтарем, а то наштовхнуться!

Помiчник помахав. Та це не тiльки не сповiльнило руху летючого громаддя, а навпаки, здавалось, прискорило його. За одну мить воно опинилося перед самим носом буксира й зависло непорушно над ним.