Радутный Радий

Zomby,Exe (на украинском языке)

Радўй РАДУТНИЙ

ZOMBY.EXE

- Ну, так що там цўкавого?

Чоловўк, що сидўв за комп'ютером, здригнувся, й рўзко повернув голову.

- А, це ти...

- На когось чекав?

- Та нў, нў на кого. Просто замислився.

- Над чим жеж це?

- Розумўеш, - вўн кивнув на дисплей. - Тут вельми цўкава ўдея... На дисплеў, як завжди, свўтились рядки якоўсь програми.

- Яка ж, цўкаво?

- З приводу вўрусўв.

Тема була болючою. Болючою для всўх, хто хоч раз на день стикався з компами. Останнўм часом ўнститут, й не лише наш, до речў, переживав навалу за навалою. Троянўзовани пакети, вўруси й просто програми-вандали, а особливо цим вўдзначались ўграшки, знўвечили вже з пару вўнчестерўв тобто зовсўм, переформатування в нас вже не вважаеться великою проблемою а скўльки людино/добо/матюкўв було втрачено на перенабивання дисертацўй, доповўдей та анонўмок... Не далў, як мўсяць тому невўдомий хакер за допомогою програми-вўдмички мало не позбавив нас половини валютних резервўв - дўректор тодў не змўг з'ўздити на дурняк в Париж й страшенно розлютився, а тиждень тому я сам витратив багато часу на нейтралўзацўю "стрибунця".

Ох уже цей "стрибунець"! Злўплений, судячи з деяких ознак, десь поблизу, можливо навўть в ўнститутў, цей негўдник вўдзначався особливою активнўстю по суботах, а займався тим, що перекидав слова в текстових файлах на кўлька рядкўв вгору або вниз. Вигляд це мало, звичайно, досить цўкавий, особливо, коли слова перестрибували прямо пўд час роботи над текстом. Програмўсти смўялись й особливо з ним не воювали... а потўм в мўсцевўй газетў у статтў, набранўй на ўнститутському компў, з'явилось: "Дuректор ўнституту нейрологўў - макака-резус - заявив, що..." й далў за текстом - стало не до смўху. Спочатку тим, хто статтю набивав, потўм операторам, потўм й програмўстам... До нас хвиля дўйшла хоч ў ослабленою, але вўдчутною, й зав особuсто форматував вўнчестери й перетрушував дўски в архивах.

Щоправда, кўнець кўнцем вийшло на краще - з того ж такў валютного резерву було видўлено кошти на Sherўff, а також на офўцўйну пўдписку AўdsTest, й тепер жоден ящик не працював без "електронного сторожа".

- Так що там з приводу вўрусўв? - перепитав я.

- Поганў новини, - зўтхнув програмўст. - У вас в вўддўлў який ревўзор стоъть? AdЎnf?

- Так. А що? Його ж наче хвалять?

- Вже можна не хвалити. З'явилась штучка, що навчилась його обходити.

- Гм... А як?

- До кўнця ще не розўбрався, але ўдея проста. Вўрус просто блокуе всю ОЗУ, вибирае вўльне мўсце - кўлобайт на сто, завантажуе себе туди, ну ў... ў робить свою чорну справу.

- Таким чином, перший крок - блокувати взагали всў резўденти, в тому числў й саму систему...

- Точно! До речў, це майже те, що я тобў рўк тому пояснював.

- З невеликою рўзницею...

- Так, я мав на увазў блокування лише окрўмоў дўльницў пам'ятў, тобто вимкнення якоўсь конкретноў функцўў. Пам'ятяeш?

- Так, приблизно. Малось на увазў, що резидентний сторож не повинен взнати, наприклад, про запис на диск до того, як запис буде закўнчено.

- Правильно. А що, може й менў якогось звўра злўпити та випустити?

Ми засмўялись. Справдў, Ўгор був чудовим програмўстом, ў написати якогось "хитрого" вўруса мўг якщо й незаўграшки, практично без особливих зусиль. Систему, всў ўў ходи ў вихўди, вўн знав чудово. Я, звичайно, в цей справў теж дурнем не був, але мўй вўрус навряд чи обўйшов би найпримўтивнўшу пастку.

Ладно. Jedem seўne. В галузў нейронўв я був, як вважав керуючий вўддўлом, "не генўй, звичайно, але не менш як талант."

- А що то в тебе? - зацўкавившись текстом на дўсплеў, я пўдсўв ближче.

- SoftPanorama.

- Свўжа?

- Останнўй номер. Ти ще не бачив?

Я заперечливо похитав головою. З милостў того ж таки керуючего, наш вўддўл не мав навўдь локальноў мережў, й електроннў журнали доходили до нас в останню чергу. А бувало, й зовсўм не доходили.

- Що там щe e?

- Та так, рўзнў новини. До речў, знаeш, що в Киeвў теж з'явилися випадки нейрочуми?

- Оце тобў! Ў давно?

- Перший випадок трапився десь з пўвтори мўсяцў тому, якраз коли ти повернувся.

- Слава Богу! - цўлком серйозно сказав я.

- Угу, - посмўхнувся Ўгор. - Ти вчасно втўк. Але в нас те ж саме.

- Хто?..

- Директор авўазаводу, Роман Стахович...

- Це, здаeться, з телевўзўў?

- Так, з мўського каналу. Ў щe там хтось, я вже не пам'ятаю.

- Й, мабудь, як завжди - саме керўвництво?

- Майже так.

- А виявили ўх як?

- Та по старому, енцефалографом. Зараз йде вибўркова перевўрка, ти в курсў?

Я кивнув. Пўвроку тому й наш вўддўл пробував боротись з пошестю. На жаль, без жодного успўху. Киўв, а потўм Полтава нас обўйшли, й тему було згорнуто.

- А збудника виявили?

- Нў. Й навўть приблизно. Пишуть... - Ўгор знову кивнув на дисплей. ...що складаeться враження, наче ця штука передаeться поглядом, або... Стривай-но...

Вўн замовк.

- Ну-ну? - зацўкавився я.

- Послухай, виникла ўдея.

- З приводу нейрочуми? В тебе?

Ўгор кивнув.

- Можливо, вона трохи фантастична, - додав вўн по паузў. - А можливо, й цўлком реальна. Тобў легше судити.

- Ну, то в чому ж суть?

Програмўст знову помовчав.

- Ось дивись, - почав вўн нарештў. - Ця пошесть маe вибўрковий характер, так?

- Так, - погодився я. - Майже завжди хворўють "важливў персони".

- Отже, той вўрус, чи що воно таке, "знаe", до кого чиплятись, а до кого - нў, так?

- Так.

- Чи можливо це пояснювати природним походженням?

- Мабуть... нў.

- Далў. Поведўнка хвороў людини нўчим не вўдрўзняeться вўд нормальноў... поки не буде отримано сигнал...

- Якого й досў не розшифровано...

Ўгор ображено пирхнув, замовк, потўм пўдозрўло поглянув на телефон.

- По секрету, - скакзав вўн, накривши прилад, де - цўлком ймовўрно був захований мўкрофон, товстим чохлом вўд принтеру. - Ми майже скўнчили цю справу. Сигнал - це якась невинна фраза, типу "Ну, що там нового?" або "Що чути?". Пўсля того хвора людина починаe виконувати накази... Стрибати з вежў, наприклад, або красти ботулўн з лабораторўў.

- Чиў ж накази?

- Це щe не розшифровано. Здаeться, того, хто скаже кодову фразу. Але дуже про це не розпатякуй, це службова таeмниця.

- Звичайно, звичайно. Але... Слухай, що цей мўкроб маe штучне походження - здогадувались ў ранўше. Але де e вўн? Нўхто його не бачив.

- Ў не побачить. Бо його нема.

Ўгор зробив ефектну паузу ў недбало кинув:

- Ця штука передаeться через ўнформацўйнў канали. Ну, зўр, слух або щe там щось...

- Як комп'ютерний вўрус?

- Угу, - програмўст посмўхнувся. - Це така собў складена на рўвнў нейронних ядер програмка, що захоплюe керування над людським мозком ў...

- Добре, - перебив я. - Але як ти ўў введеш? Людина ж не захоче, щоб ўў сўломиць набивали невўдомо якою ўнформацўею, так?

- От цього вже я не розумўю, - трохи знўтився Ўгор. - Можливо, це маe бути щось на зразок тексту або малюнку. Або й того ў ўншого разом. Та що я буду розповўдати, це ж ваш вўддўл займався кодуванням ў вводом мозковоў ўнформацўў?

- Так, так. Але до такого щe не дўйшли. Добре... Але ж людина, помўтивши щось не те, може припинити ввод ўнформацўў, так?

- А на цей випадок... Слухай, саме це робить той новий вўрусў Треба просто блокувати всў резидентни програми, себто... е-е-е... порушити работу нервовоў системи ў...

- Ну, до такого ми точно щe не дўйшли.

- Й слава Богу! - буркнув Ўгор. - А то б вже пўвмўста чекало б на вашў накази.

Ми засмўялися. Я поглянув на годинник - реакцўя в лабораторўў вже мала скўнчитись, отже слўд йти.

- До речў, - я дўстав з кишенў конверт з диском. - Скинь-но менў "Panoram-у".