— Лорейн у нас відвідувач, новенька в місті. Займись нею.

Зайнятись нею — для Лорейн це означає, ввести в курс життя Пінсу, розповісти основну інформацію видатних жителів, та розпитати всі подробиці життя відвідувача.

— Привіт, мене звати Лорейн, — дружньо усміхнулась офіціантка. На вигляд їй, ніби років 30 не більше. Біляве фарбоване волосся, вона поправляла кожного разу, коли намагалась війти в довіру до співрозмовника.

Для початку Лорейн нагодувала мене, смачною відбивною, рагу та вишневим пирогом. Наприкінці мені як особливій гості дали найсмачніше печиво у світі. Рецепт приготування якого тримався в таємниці. Один інгредієнт мені все-таки відкрили. Це шоколадна стружка. Просто розтоплений шоколад смакує гірше, ніж стружка. Я не надто добре тямлю в кулінарії, тож повірю Роуз. Поїдаючи всю смакоту і п’ючи запашну каву, я забула звернути увагу на той факт, що відвідувачів не було.

— Щось у вас надто тихо, — з усією ввічливістю в голосі сказала я.

Лорейн посміхнулась, і лише відповіла: відвідувачі з’являються в певний час. Особливо тут людно уранці, і починаючи з 3 години дня. Я ж прийшла рівно в годину дня. В цей час кафе зазвичай пустує. Роуз куховарить в такі моменти разом з Естель (своєю давньою подругою).

Наша розмова з Лорейн розпочалась з її слів:

— То ти і є сирітка Меган?

Мені лише довелось, підтвердити сказане нею. Хоча Лорейн і допитувалась про життя Меган-сирітки, все-таки не можна заперечувати той факт на скільки багато вона знала про містечко, його мешканців. Лорейн розповіла про стареньку пані Кемс. Бідолаха проводить у кафе багато часу. У неї є власний будинок, де окрім неї більше ніхто не мешкає. Пані Кемс втратила єдине кохання свого життя, ще за часів власної молодості. З тієї пори її вважають дивачкою. Не тому що вона не змогла жити далі, і знайти собі когось. Пані Кемс закрилась від усіх і кожного. Якщо ця літня жінка скаже вам декілька слів, то це буде грандіозна подія. Отож, пані Кемс обрала усамітнене життя в, якому не має місця для людей.

Окрім пані Кемс, мені довелось вислухати грандіозну історію про місцеву банду. Так називають групу підлітків, які живуть не за правилами суспільства. Можуть легко порушувати закони і псувати життя людям. Лідером цієї так званої групи є хлопець на ім’я Алекс. Цікаво було б з ним познайомитись. Моя цікавість виникла внаслідок фантастичного опису Лорейн. За її словами це дуже симпатичний високий юнак. До того ж мого віку, з блакитними очима, білявим волоссям і жахливим характером. Офіціантка попередила щодо зустрічі з місцевою бандою. Її краще уникати.

Я зробила здивоване обличчя.

— Пінс здається таким тихим містечком, невже тут є місце для банди?

Лорейн лише захихотіла: сама побачиш. На цьому наша бесіда закінчилась на порозі кафе з’явився клієнт. Стара жінка з похмурим виглядом обличчя, у сірому плащі та чорною парасолькою в руках. Погода обіцяла бути чудовою, тому подібне перестереження виявилось зайвим. Відвідувачка кафе повільно опустилась на диван одного зі столиків. Проте одразу стало зрозуміло це її постійне місце.

Розклавши свою речі сумку, книгу, та стару чорно-білу фотографію з гарним молодим чоловіком на ній, дама очікувала на Лорейн. Офіціантка миттю примчалась до неї і була дуже привітною, навіть занадто. Місцями в її голосі можна розібрати нотки жалості. Невже, це пані Кемс? — подумала я.

Звичайно це ж вона, який шанс того, що це хтось інший в маленькому містечку.

Естель прошепотіла Роуз: постійний клієнт, що приходить коли забажається, і потребує до себе особливої уваги.

Пані Кемс сиділа наодинці занурена у власну книгу. Інколи книга ставала нецікавою і старенька відривала від неї погляд та вдивлялась в дорогу.

Цікаво які думки її наповнюють. Що в неї всередині?

Подумавши про це я відразу пригадала одне закляття. Виконавши його правильно, можна отримати здатність перевтілюватись на кого завгодно. Зовнішньо тебе не можна відрізнити від особи яку копіюєш, та й внутрішньо в тебе є превага. Ти можеш дізнатись думки, спогади, частково поведінку оригінальної особи, тож перевтілення доволі вдале і точне, дає змогу прикинутись ким заманеться.

Закляття образу розповіла мені мама. Потрібно бути дуже сильною аби використовувати його. Особисто мені це закляття не вдавалось жодного разу. Аманді також не вдавалось до певного часу. Віднедавна моя сестра практикує дуже сильну магію. І постійно я виглядаю слабшою на її фоні. Цікаво чому так? Ми ж з нею були однаковими по магічній силі. Тепер вона дуже могутня відьма, а я так і залишилось на тому самому рівні.

Лорейн почала клопотатись з іншим замовленням, хоча в кафе окрім двох відвідувачів нікого не було. Я збиралась саме іти як Естель презентувала невеличкий подарунок. Він схожий на привітання у новому місті. До того ж їстівний подарунок — тістечко з кремом, цукатами, кокосовою стружкою і невеликою кількістю карамелі. Смакота неймовірна. Це тістечко створило ілюзію, ніби тут живуть найпривітніші у світі люди, принаймні дехто з них. Деякі ж просто заглиблені у себе і не звертають ні на кого жодної уваги, дехто ж очолює власну банду. Подумаєш дрібниці. Зате тут є печиво, пироги, тістечка і взагалі саме кафе сповнене усіляких незвичних страв.

Тістечко справило позитивне враження, і я забувши про час та реліквію просто насолоджувалась перебуванням в цьому закладі. Лише Лорейн псувала відпочинок своєю надмірною метушнею. Навіть пані Кемс не викликала у неї такої стурбованості. Цікаво для кого вона так намагається приготуватись?

Лорейн бігала по приміщенню, кожного разу повторюючи собі під ніс: скоро прийде Клер і все має бути ідеально.

Офіціантка поправляла серветки, перевіряла правильність розташування приборів, орієнтацію квітів щодо вази.

Нарешті мені стало нудно спостерігати за божевільним темпом чиєїсь праці. Потрібно і собі відновити пошук, пригадала я. Тож допиваючи останню чашку кави я відвернулась. Потім крутнулась на своєму стільці, і повернулась спиною до решти столиків. Тепер мій погляд спрямований лише на кухню, на якій Естель та Роуз продовжували створювати неодмінно смачні страви.

Відчинились двері і до кафе хтось зайшов, мабуть цей хтось і є над-важлива Клер. Невідома особа швидкою ходою пересікла залу і зайняла місце на м’якому дивані. Знову чутно метушню Лорейн:

— Привіт, Нейтан! Клер скоро буде?

— Нейтан, — подумала тоді я. — Значить, цей хтось друга особа після Клер.

Мною опанувала цікавість треба ж дізнатись більше про дивних відвідувачів. Я збиралась іти і ніби ненароком не витріщаючись, глянути в бік цього самого Нейтана, хоч і без Клер. Не розумію, що сталось в той момент, та я завмерла на місці. Я щось відчула. Щось дивне незрозуміле. Моє серце чомусь почало калатати. Всі думки і відчуття дезорієнтовані, і я знаю чому. Це магія. Той хто знаходиться в кімнаті, володіє сильною магію. Нейтан однозначно відьмак. Тільки справа в тому, що магія в нього темна. Ось чому моє тіло так зреагувала, ніби на загрозу з його боку. Так само я реагувала колись на Стівена. Біла магія всередині мене вказувала на протилежну їй силу.

Намагаючись не панікувати, я подумала: Меган, треба діяти раціонально і як найшвидше покинути кафе. Раптом ця думка не здалась такою привабливою. Двері приміщення знову відчинились, і на цей раз можна не сумніватись, це Клер.

Неможливо передати власні відчуття, що виникли з появою цієї особи. Усе всередині мене закипіло. Енергія Клер просто неймовірна, дуже могутня. Інакша від сили Нейтана. Не можу сказати про Нейтана як слабкого відьмака. Ні, однозначно він сильний. Різниця між цими двома полягає в тому, що його магія більш прихована і схожа на пряму лінію. Клер же не приховує нічого, магія просто б’є величезним потоком.

Набравшись сміливості я повернулась. Тікати було важко. Продовжувати сидіти на місці теж безглуздо. Це означатиме викриття. Цікаво скільки їм знадобиться часу аби вирахувати присутність іще однієї відьми в приміщенні.