ЛитЛайф - литературный клубПоиск на сайте
Изменить стиль (Регистрация необходима)Выбрать главу (14)

Що ховається у сутінках

Ричард Чизмар

Вимикайте світло

Сталося це в грудні 1988-го: Джордж Буш тільки-но обійшов Майкла Дукакіса на президентських виборах. «Лос-Анджелес Доджерс» із пітчером Орелом Гершайзером обіграли в п’яти іграх «Окленд Атлетикс» і здобули перемогу у Світовій Серії. Біля кінотеатрів стояли черги охочих подивитися на Тома Круза і Дастина Гоффмана у фільмі «Людина дощу». Списки бестселерів очолювали «Кремлівський кардинал» Тома Кленсі і «Цариця проклятих» Енн Райс. Найбільш обговорюваними книгами жанру стали «Мовчання ягнят» Томаса Гарриса і «Коко» Пітера Страуба.

Мені було двадцять два. І я вирішив видавати журнал під назвою «Танок на цвинтарі».

Тоді я вивчав журналістику в Мерилендському університеті і продавав короткі похмурі розповіді будь-яким видавництвам, які їх приймали. Деякі з них були професійними і серйозними, багато інших — не дуже. І ось одного разу, натхненний пишністю журналу «Шоу горору» (The Horror Show), який Девід Сильва видавав самотужки, я поставив собі запитання, з якого починаються майже всі мої найбожевільніші ідеї: чому б ні?

Чому б не ухопити бика за роги і не почати видавати журнал, у якому публікувалися б і досвідчені професіонали, і талановиті новачки?

Чому б не видавати той тип похмурої літератури на перетині жанрів, який мені самому подобається читати і складати: горор, саспенс, детектив?

Чому б не видавати художні твори поруч з інтерв’ю, оглядами книжок і жанровими коментарями?

Чому б не почати збирати оповідання під час літніх канікул і не запланувати випуск першого номера за півроку, у грудні?

Чому б не спробувати створити щось справді особливе?

Мене абсолютно не хвилювали ані брак досвіду, ані безгрошів’я, ні відсутність бізнес-плану.

Мрії — доля сміливців і дурнів. Прохання до боягузів: не турбувати.

Чому б ні, чорт забирай?

Я вже згадував, що мені було двадцять два?

Перший випуск «Танку на цвинтарі» мав лише сорок вісім сторінок. У ньому була дюжина оповідань, дюжина віршів та інтерв’ю з Девідом Сильвою, обкладинку та ілюстрації виконав Білл Корон. Мушу зауважити, що Білл був моїм сусідом по кімнаті, другом дитинства і єдиним хлопцем серед знайомих мені на той час, хто умів малювати. Досі пам’ятаю, як він малював внутрішні ілюстрації просто на зверстаних сторінках тексту, роздрукованих на принтері. Передню обкладинку він намалював, сидячи за обіднім столом, поки я кидав над його головою дротики в мішень, щокілька хвилин нервово перевіряючи, як посувається робота. Ще пам’ятаю, як ми з Біллом натиснули кнопку «ДРУК» у комп’ютерній лабораторії Мерилендського університету і дали драпака з кімнати. Розумієте, над принтером висіло велике оголошення, на якому було чітко написано: «Понад 10 сторінок за раз не друкувати». Тоді лазерні принтери працювали досить повільно, тому можна і не казати, що інші студенти не носили нас на руках, коли ми поверталися за годину забрати свої дев’яносто шість сторінок. Усе правильно, ми друкували дві копії. Ми ж не дурні.

Може, у першому випуску і було лише сорок вісім сторінок, але його виходу передували тисячі годин роботи. Написання та відправлення запитів. Телефонні дзвінки. Читання оповідань. Відхилення оповідань. Вимолювання оповідань. Спроби продати рекламне місце. Оплата реклами в інших виданнях як намагання зібрати кошти на друк. Дизайн внутрішніх сторінок. Ми не мали ані путівника, ані дорожньої карти — лише те, що існувало в моїй голові. Майже все народжувалося завдяки натхненню, уяві й завзятості. Ми робили помилки і вчилися на них.

На щастя, у мене був Дейв Сильва, який допомагав уникати деяких помилок; він відповідав на запитання в будь-який час дня і ночі; він був другом і наставником.

Він підтримував мене. Вірив у мене.

Однак… Напевно, на кожен успіх є своя поразка. А то й дві або три. Але я таки рідко опускав руки або сумнівався. То були найкращі дні мого молодого життя, і я відчував, що в цьому є… щось. Можливо, щось особливе.

Мені потрібно було лише працювати далі. І далі вірити.

Перший випуск вийшов, як і було заплановано, у грудні, і, пам’ятаю, до того часу ми вже мали майже повністю готовий другий випуск, а Р. К. Метисон зголосився взяти участь у третьому.

Питання «продовжувати чи ні» ніколи не виникало.

Як не виникало й питання, що на нас чекає — успіх чи провал.

З самого початку журнал просто собі був.

Чому б ні, чи не так?

Коли я зрозумів, що наближається двадцятип’ятиріччя з моменту публікації першого випуску, мені захотілося зробити… щось.

Чимось особистим відзначити ювілей і віддати належне тій довгій подорожі, яку ми здійснили разом.

Стільки всього сталося за ці двадцять п’ять років: журнал породив книгу в палітурці… і дешеві видання в м’якій обкладинці… і комікси… і футболки… і електронні книги… і ще безліч кльових речей, які з’являться в майбутньому.

І стільки всього сталося в реальному житті: шлюб, двійко дивовижних дітлахів, утрата моєї найстаршої сестри, рак, за рік знову рак, утрата батьків.

Інакше кажучи, життя йшло.

І певною мірою «Танок на цвинтарі» був свідком усього цього.

Був частиною цього всього.

Книга, яку ви тримаєте в руках, дуже особиста для мене.

У певному сенсі, це моя маленька святкова вечірка, що відбулася через двадцять п’ять років.

Книга ця зроблена невеликою навмисно. Я хотів включити до неї лише тих письменників, які, на мою думку, не менше, ніж я, відповідальні за те, що «Танок на цвинтарі» існує й до сьогодні.

Не зупинятимуся окремо на кожному з авторів. Вони знають, чому опинилися тут.

Кілька письменників не потрапили сюди через свої робочі графіки — ідея скласти цю збірку виникла в мене лише два тижні тому; чому б і ні, чи не так? — хоча кожен із них казав, що хоче, щоб його твір увійшов до збірки.

І ще декого, на жаль, уже немає. Мені б дуже хотілося, щоб Дейв Сильва був іще живий, щоб з’явився на цих сторінках. Те саме можна сказати про Чарлі Ґранта, Рика Хаунтала і Білла Реллінґа. Тоді, коли все починалося, вони вірили в мене, і їхня віра означала так багато…

Зараз грудень 2013-го. Я безмежно вдячний усім і кожному, хто коли-небудь поділився своїм талантом із журналом; дивовижному постійному складу і безлічі півставочників. У мене немає іншого способу віддячити вам, окрім як далі робити те, чим я займався останні двадцять п’ять років. Сподіваюся, цього достатньо.

Отже, вимикайте світло, перегортайте сторінку, беріть мене за руку і починайте танок…

Ричард Чизмар

Стівен Кінг

Літній грім

Із Робінсоном було все гаразд, поки в порядку був Ґендальф. Не в тому сенсі, що навкруги все гаразд, а в тому, що життя йде собі потихеньку день за днем. Він, траплялося, прокидався посеред ночі, нерідко у сльозах від снів — таких виразних! — у яких Діана й Еллен були живі. Але коли він піднімав Ґендальфа з підстилки в кутку, де той спав, і клав на ліжко, зазвичай удавалося знову заснути. А щодо Ґендальфа — тому було байдуже, де спати, і, якщо Робінсон присував його до себе, це теж було нормально. Тепло, сухо й безпечно. Його врятували. А Ґендальф нічого більше і не потребував.

Коли поруч істота, про яку треба дбати, завжди почуваєшся краще. Робінсон проїжджав до сільської крамниці п’ять миль по шосе 19 (Ґендальф сидів на пасажирському місці пікапа — вуха сторчма, очі горять) і запасався там собачим кормом. Магазин був покинутий і, зрозуміло, розграбований, але на «Юканубу» ніхто не зазіхнув. Після Шостого Червня про домашніх тварин люди думали найменше. Такий висновок зробив Робінсон.

1
{"b":"296535","o":1}
ЛитЛайф оперативно блокирует доступ к незаконным и экстремистским материалам при получении уведомления. Согласно правилам сайта, пользователям запрещено размещать произведения, нарушающие авторские права. ЛитЛайф не инициирует размещение, не определяет получателя, не утверждает и не проверяет все загружаемые произведения из-за отсутствия технической возможности. Если вы обнаружили незаконные материалы или нарушение авторских прав, то просим вас прислать жалобу.

Для правильной работы сайта используйте только последние версии браузеров: Chrome, Opera, Firefox. В других браузерах работа сайта не гарантируется!

Ваша дата определена как 19 ноября 2017, 21:31. Javascript:
Яндекс.Метрика